Блуд

…розказувала Рая-наркоманка, як у її квартирі колись збиралася компанія київська, знайомі хлопці й дівчата з Березняків. Отакий собі клуб зустрічей, а простіше — притон. Приходив стійкий контингент, але в цей стійкий контингент затісувалися й свіжі кадри. Музика, випивка, танці. Як не одне просить у неї ключ від квартири, то друге, щоб потрахатися. Або зачиняться на кухні й трахаються, чи зачиняться в ванні, купаються вдвох. А то хто-небудь посеред ночі стукає в двері, й спробуй не відчинити — виб’є двері. І всі котили бочку на своїх батьків. Як їм набридли батько-мати, як неволять, як не дають дихати, як повчають усякими ідіотськими повчаннями, що не знаєш, куди забігти від своїх предків, як рятуватись від них. А то й займаються рукоприкладством, б’ють ременями, що хочеться дати здачі своїм предкам, теж відшмагати їх ременями, але ж треба терпіти, хоч і несила терпіти. І яка щаслива Рая-наркоманка (а вона тоді ще не була наркоманкою), що ніхто не полоще їй мізки, бо вона — вільна в квартирі, вона самостійна й незалежна, предки не понукають її, як якусь скотину. А коли всі розходилися, коли Рая-наркоманка на якийсь час залишалась геть сама в квартирі, то вона гірко плакала й дуже заздрила всій компанії, що батьки їх б’ють ременями, полощуть мізки, й журилась ревно, що її не б’ють і не неволять, от якби її били та неволили, то була б вона по-справжньому щаслива, але не було в неї такого щастя й ніколи не буде, бо вона сирота, бо давно повмирали її батьки, що вона їх і не пам’ятає, а як подивиться на їхні фотознімки — не вірить, що то її батьки.

… в Окси є знайома, то чоловік цієї знайомої фольклорист, досліджує українські народні пісні, особливо ж родинні пісні і пісні про кохання. Окса дуже любить свою знайому перекривлювати, є в неї такий великий небесний дар — перекривлювати рідню й найколоритніших знайомих. Говорить її голосом. «Ото в мене чоловічок так чоловічок, учений-перевчений: по науку бігає, з наукою їсть, з наукою лягає, з наукою спить і з наукою встає. Бо такий учений-перевчений. І співак співочий, ото співає пісню про лихого мужа: «Там, під зеленим дубом, били жовняри в бубон, гам я ся забавила, спідничку заставила; мої милі сусідоньки, виведіть мя з бесідоньки, бо лихого мужа маю, буде бити, добре знаю, і щіткою, кужівкою, веретеном, грсбінкою… Била мене мати зранку, що подерли хлопці дранку, гей-гу, гу-га-га, що подерли хлопці дранку.» Що на нашій на вулиці цвітуть огірочки, а на тім кутку Задубівці розсукині дочки… Ой нате вам, западинці, пшеничную булку, а нам дайте, передайте Кузьминшину дурку… Ой мамуню, горох кочу, горох кочу, чорнявого хлопця хочу, чорнявого хлопця хочу… На ставі чорні раки, чому хлопці не єднакі? Ой на ставі чорні раки, чому дівки не єднакі?..» Отакий у мене чоловічок учений-перевчений, фольклорист, пісні про кохання вірне й невірне, про чорну зраду й подружнє ошуканство. А коли я сама ляжу йому під бік у ліжко, то відвертається до стіни. Та не відвертайся, не відвертайся, кажу йому, я ж не якась потвора, а твоя законна жінка й прийшла до тебе по твою законну чоловічу ласку. А мій фольклорист каже, що була мені його законна чоловіча паска три дні тому. А я ж йому кажу, що це було три дні тому, знову хочеться його законної чоловічої ласки. А мій фольклорист каже, що йому не хочеться, а захочеться через чотири дні, бо йому хочеться раз на тиждень, такий у нього графік. А я йому кажу, виконуй свої шлюбні обов'язки, як законом велено, бо хто за тебе виконуватиме твої шлюбні обов’язки? А мій фольклорист каже, що в посвідці про наше одруження, яке ми одержали в загсі, нічого не сказано про шлюбні обов'язки — раз на тиждень чи сім разів на день, і такого ніякого закону нема, а він сам прислухається до свого організму, до біологічного календаря в самому собі, то біологічний календар у його організмі підказує саме таку інтенсивність, іншої інтенсивності не підказує, та й де може взятися інша, коли енергія йому потрібна для заняття наукою, для вивчення фольклору? От спробував мій фольклорист не раз на тиждень, а два рази, то відбулася перевитрата енергії, у нього спав інтерес до науки, то чого наука має страждати? Бо сублімація є сублімація. Так що, жінко, не вигадуй якихось шлюбних обов'язків, не підривай науку, бо чоловік собі не ворог, щоб піддаватися на всякі жіночі провокації і підривати своє здоров'я… Що в нашої да Парахни під хатою кровать, додержала Іванка, що й корови доять, не так доять, що й в череду гонять. Ой ревнула да корова, у череду йдучи, погубив же Іванко чоботи й онучі, од Парахни йдучи… Ой дав мені Іван перстень із трьома очками, а сам пішов к чортом батьку та й за овечками. Я двох люблю, я двох люблю, на третього важу, четвертого в сажу вмажу, ід чорту допроваджу».

… недавно бачила Маргаритку, сварила себе дуже. За що сварила? Та за того ж свого єврея Борюсю, якому вона з ревнощів виливала на білий «мерседес» червоний борщ з томатами та з м'ясом. Не могла зрозуміти його — й досі не розуміє. От сьогодні вони зустрілися, було їм дуже добре, він не міг нахвалитись, як йому добре, а вже назавтра до нього не можна ні додзвонитися, ні в двері достукатися, бо в нього інша. То навіщо ж тобі та інша, коли тобі зі мною було так добре, й невже вона, Маргаритка, й назавтра не могла тобі замінити оту іншу, зостаючись сама собою?.. То Маргаритка сварила саму себе, коли оце ми з нею зустрілися. Згадувала, як вона вистежувала Борюсю, щоб викрити його. Приходила під його будинок уночі й чи під липою мерзла на холоді, чи на лавці тремтіла від вітру, чи в сусідньому під'їзді ховалася від дощу, аби тільки вистежити, кого він проводжатиме. І нічого їй не трималося, тільки одне — кого проводжатиме. Й зовсім забула, що в цьому ж таки будинку на сьомому поверсі живе ассірійка, знайома з роботи, хоч і не дуже там знайома, але знайома. То можна було попроситися додому до цієї ассірійки, випити в неї кави чи чаю, сісти на затишному балконі, звідки добре видно всі під'їзди цього будинку, і з балкона ассірійки в комфортних умовах стежити, кого ж він, сволота Борюся, проводжатиме посеред ночі!

…ви ж мого старшого Вадика і мого молодшого Серьожку знаєте? Старший такий лінивий, що в день жіночого свята купив тюльпани для своєї дівчини, не полінувався, а віднести полінувався. Попросив, щоб молодший брат відніс, привітав його дівчину зі святом. То Серьожка не полінувався, відніс тюльпани, привітав зі святом, а тепер так і ходить до неї. А Вадик говорить: «Ох і виручив, ох і виручив, я тобі подарую за це імпортні касети з імпортною музикою». А я спочатку думала, що вони морди одне одному наб'ють. Еге, тепер не б’ють, тепер за таке ще й подарунки дарують. Кажу Вадикові: «Це він тепер тебе виручив. А коло твоєї жінки, якщо женишся, хто тебе внручатиме? Теж Серьожка?» А він так спокійно до мене: «То, мамо, вже не твоя справа, хто мене виручатиме біля моєї жінки, то вже її особиста справа». Ні, ви таке чули?

…у нашому селі розказували, я чула. Там учительський синок, такий славний, такий гарний, привіз собі жінку з Донбасу, вони у відпустку приїхали до батьків. Рано вибігає молода невістка з учительського будинку й кричить. Сусіди на неї дивляться й нічого не здатні второпати, бо ж учительська сім’я така спокійна, тиха, що могло статися? А сердита невістка йде в магазин — і кричить. То в неї питають, чого ти кричиш. А вона кричить, що їй недолугий чоловік попався, от вона й кричить. Але чому недолугий, питають, коли кращого важко знайти. А тому недолугий, розказує ця невістка з Донбасу нашим сільським жінкам, що я звикла дванадцять разів за ніч, розумієте, а він сьогодні зробив мені лише п’ять разів, розумієте, лише п’ять разів, не задовольнив. Сільські жінки так і повитріщалися. Дванадцять разів? Дванадцять разів. П’ять разів? П’ять разів. А він знає, питають, що треба дванадцять разів? Знає. То, може, він рахував — і погано порахував, але ж, здається, не міг він погано порахувати, бо в нього батько — математик. А невістка з Донбасу й кричить, що, видно, батько такий самий поганий математик, як і син, бо вона ж його попереджала, коли виходила заміж, що їй треба дванадцять разів, не менше!