Варта у Грі

— А не треба було виставляти себе світлим спочатку, — огризнулася дівчина.

— Та ну! Це ж корисно. Я міг дізнаватися від них речі, які нам допомагали. І, — маг сяйнув посмішкою, — мені вдалося побачити твою силу у всій красі. Навряд чи ти напала б на мене з тим же ентузіазмом, якби я одразу відкрився.

— Ти піддався мені, — скисла дівчина, пригадуючи дуель на Цитаделі.

— Не сильно. Тоді я не мав на меті перемогу, тільки розвідку, — стенув плечима Златан. — І перемогу темних. Адже алхімея Аллі — важливий гравець, а той Люцем мені нітрохи не сподобався все одно. До речі, біляка відсторонили від Гри на два тури — маємо трохи спокою.

— Добре. Отож... ми сьогодні шукатимемо когось чи щось? — Варта опустила погляд на кросівки на своїх ногах. — Я готова до всього!

— Чудово. Тоді почнемо з простого: треба взяти відьомське зілля, котре проявляє мітки вдень.

— Маєш кандидата на жертву? — поцікавилась чаклунка. Вона зиркнула через плече: чи не стовбичить десь Еверест у вікні кав’ярні? Проте світляцької голови не було видно.

— Я маю тебе, — Златан клацнув пальцями, і його усмішка стала геть зловісною. — Тебе і крутий задум. Світляки, мабуть, вже знають, де точка. Утім, вони все одно будуть в шоці.

— Дивись, щоби ти сам потім в шоці не був... якщо твій старий узнає, — бадьоро відказала чаклунка, проте в душі вона тихо сподівалась, що ідея чеха не надто травматична.

— Наступного разу сам будеш реалізовувати свій крутий задум, — процідила крізь зуби Варта, роздивляючись вінок сяючого візерунку, який загорівся вище ліктя на її лівій руці.

Знак жертви. Красиве, але й моторошне видовисько. Візерунок здавався живим, і його тонкі нитки пульсували під шкірою, озиваючись свербінням.

Златан теж вдоволено роздивився результат.

— Як справжній! — він клацнув язиком. — Точніше, він і є справжній. Точніше, стане таким за кілька днів максимум.

— Прикуси язика, базікало, — відповіла дівчина і швидко натягнула накидку з довгими рукавами. Попри спеку, не хотілося «світити» знаком. На щастя, крізь цупку тканину його блиск не пробивався. Принаймні, поки палило сонце.

Варта без проблем отримала у відьом зілля, котре проявляло мітки. Вони попередили, що дія триває не більше трьох годин. Проте Златана це влаштовувало.

А от чаклунка почувалася так, наче її з ніг до голови облили неоново-салатовою фарбою і тепер кожен перехожий коситься в її бік. А кожен другий перехожий — світляк. Звичайно, це було не так. Але задум чеха, котрий спочатку виглядав доволі таки непоганим, зараз перестав їй подобатися взагалі. Особливо, враховуючи, що надто велика частина цього плану спиралася на світлих, з якими Златан ще формально співпрацював. Але хтозна, чи не дізналися і з їхнього боку про те, що химерний ексцентричний чех, який зацікавив Люцема своїми силами, насправді грає на іншому боці?

— Скажи мені, що ти продумав план дій на випадок, якщо вони захочуть мене вбити, — Варта вирішила ставити питання руба, поки ще могла ставити питання взагалі.

— Я сам їх вб’ю.

— Ти ж наче проти насильства.

— Тому цей план використаємо у найгіршому випадку. Про всі інші можеш не турбуватися. Твоє завдання яке? — Златан схопив її за передпліччя саме там, де горів знак — тепер Варта відчувала його легким теплом й поколюванням.

— Вдавати, що я жертва, — пробурмотіла вона понуро. — І не рипатися.

— Яка розумна нехороша темна!

Дівчина не стрималась і шпикнула мага павутинкою. Златан розсміявся у відповідь. Вони почали свою гру, щойно посутеніло.

Навіть вдавати жертву Варті не сподобалося. Проте, на щастя, чех погодився відкинути варіант з погонею по місту — надто багато невідомих, надто багато можливих втручань. Тож «піймав» її сам Златан. Так було задумано.

Він привів Варту до зборища світлих, про яке дізнався напередодні у Люсент. На відміну від Молібдена, на світлячку чехова магія подіяла чудово. Вона й досі вважала його помічником, а може, й кимось більшим для себе — цього Варта не уточняла.

Цього разу чех перестав усміхатися, наклав на чаклунку міцні пута і задер рукав її накидки. Так, щоби всі світляки побачили, що знак тут.

— Я надибав оцю, коли вона говорила з їхніми про свою мітку. Просто посеред вулиці й телефоном — оце конспірація до бісової тітки! — повідомив він Анні, цілительці з надміру білим волоссям і надміру страдницьким поглядом, котра поцікавилась, чому це Варта з ним.

— Добре, — кивнула світлячка стримано. — Може, послаб пута? — вона тут же співчутливо подивилась на почервонілі зап’ястя «полоненої».

— Обійдеться, — Златан спохмурнів. — Чи ти забула, як ця наволоч минулого тижня ледь не вгробила половину наших? Думаєш, пошкодує тебе?

Анна не відповіла і закусила губу. Вочевидь, щось гризло її — чи не надто докучлива совість? Варта подумала, що світлячці явно не подобається ні ця вся Гра, ні її власна участь у ній. Але сили заживляти рани були потрібні світлим не менш, ніж їхнім суперникам, і Анна, одна з кращих, не могла відмовити.

У гурті світляків ще був Гарран — посередній алхімік, Альтер — один з найкращих їхніх магів і.. Еверест.

— Дуже нехороша темна потрапила в біду? — спитав він, зводячи брови.

Дівчина скрипнула зубами, але стрималась від їдкої відповіді. Їй не хотілося підживлювати цю незрозумілу усмішку на обличчі співробітника. Тим більше не хотілося підживлювати відчуття розчарування всередині, яке пульсувало зовсім як нитки фальшивої мітки під її шкірою.

«А чого ти хотіла? — озвався внутрішній голос. — Він може скільки завгодно ходити з тобою на роботу чи вдавати доброзичливість, і це не зробить його ні краплі темнішим чи тебе світлішою. Скоріше за все, до них знову просочилась інфа про те, що ти жертва — Златан не всемогутній, скільки б не хотів таким видаватись. От Орка й приставили до тебе, аби був такою ненав’язливою охороною на правах спільної роботи. Аби не втекла кудись і не зникла у потрібний момент. А тепер все, ти жертва, всі задоволені».

— Пропоную ворушитися швидше, — відказав замість неї Златан. — Мітка не чекатиме на нас, якщо пітьмаві виродки знайдуть її першими. Чи ви тільки Люцема й сестричку слухаєте, а без них ні кроку?

— Люсент у лікарні через цю магічку і її відьму, — огризнувся Альтер, і Варта подумала, що його тон зовсім такий, як у голови світляків, — різкий і недобрий, сповнений непояснимої зверхності, котрої завжди було так багато у світлих. — А те, що ти, зайдо, знайшов жертву, ще не дає тобі права зневажливо про когось говорити. До тебе й так багато запитань.

— Наприклад? — Златан примружив очі, ніби примірявся, яким закляттям краще спопелити Альтера на місці.

— Хлопці, може давайте потім? — втрутилась Анна тим же нещасним тоном. — Алю, в нас є жертва. Це найважливіше.

— Та заради всіх вищих! — Златан примирливо підняв руки вгору. — Направду, я не зацікавлений у цих ваших справах. Мені взагалі треба до Люсент у лікарню зайти. Забирайте й валіть, — він схопив Варту за плечі й видихнув їй у вухо: — Ні кроку від Евереста...

І відштовхнув так сильно, що вона ледь не впала.

А тоді чеський виродок жартівливо вклонився світлякам і пішов.

Він, трясця, пішов. Геть пішов.

Варта достеменно пригадувала, що такого в плані не було. Але Альтер і Гарран уже наблизились до неї з обох боків.

— Ну, ходу, жертво, — посміхнулися світлі. — Будеш гарно себе поводити, то жодних проблем не виникне.

Чаклунка відчула себе цілковито загубленою. Еверест обережно торкнувся її руки й поволік за собою.

Златан не помилився: світляки знали, де точка. Їх уже попередили. Чаклунці не подобалося, що хтось робить це — чи не «панусьо Емек»? Проте вона пам’ятала, що ліміт дії зілля — три години. Отож, в неї не так багато часу, щоб обдурювати їх. Вона сподівалась, що встигне побачити ошелешені пики світлих і головне — Евереста. Що робити потім, Варта ще не вирішила. Але вона була певна, що шок світляків подарує їй кілька секунд переваги.