Варта у Грі

Люсент на мить скинула зі свого лялькового обличчя вираз постійної зверхності, й чаклунка помітила те, чого аж ніяк не очікувала. Захоплення. Спалах інтересу. Очікування. Та Люцемова сестра, найпафосніша світлячка у місті, здається, втріскалась у проклятого чеха! Дівчина стрималась, щоб не розреготатися просто Люсент в обличчя. На щастя, Златан швидко потягнув її просто в глибини танцюючого натовпу.

Настрій Варти помітно покращився. Вона розуміла, що, звичайно, дарма так налягла на коктейлі та накинулась на нещасного містера фіолетову сорочку. Але, на щастя, Златан втрутився. Ще й з такою супутницею! Так, знати слабкість Люсент — це чудово. Особливо коли ця її «слабкість» — на твоєму боці. Ні, справді! Запасти на чеха! Чаклунка пригадала його розкішні кучері, іронічну усмішку і гострі темні очі. Що ж, об’єктивно Златан виглядав непогано, хоча й поступався Варті кількома сантиметрами. Але запасти на чеха!.. Дикоросла впаде з дивана від сміху, коли почує цю історію!

Дівчина швидко допила коктейль і, обсмикнувши підступно коротку сукню, спробувала пробитися ближче до діджейського пульту. Вона вперше бачила роботу Морта. Здавалося, що маг повністю занурився у свій світ музики і не помічає нічого довкола. А в такому натовпі аура розчинялась, як цукор у чашечці гарячого чаю. Можна підійти зовсім близько, зовсім непомітно. І це чудово.

— Ти маєш ще три секунди на роздуми, — Варта недбало стріпнула залишки павутинки з кінчиків пальців, і іскри атаки розтанули в неї перед очима.

— Я нічого не знаю, — знову прохрипів Морт.

— Чому я тобі не вірю? — чародійка присіла біля нього, розпластаного на землі, і згребла світле волосся в кулак. — Ніч довга, тож думай, виродку.

З Мортового носа юшила кров.

Вузька вуличка біля службового виходу з клубу була безлюдною. Варта дочекалась завершення виступу мага і вислизнула з клубу саме тоді, коли Морт збирався його покинути. Перевага в силі була на її боці. Проте темний навідріз відмовлявся розповідати про замовників. Темрява всередині прагнула його знищити. Здоровий глузд підказував, що це не допоможе.

— Я знаю, що ти працюєш зі світляками, — процідила Варта.

Бліде обличчя Морта не змінилося.

— Тоді якого біса ти від мене хочеш? — маг сплюнув кров’ю.

— Хочу знати, хто й навіщо наказав напасти на мене. Усе просто. Розповідаєш — і я тебе відпускаю. Або продовжуєш комизитися, а я продовжую... скажімо, ламати тобі пальці по одному.

— Садюга. Завжди такою була! — Морт сплюнув знову. — Ще у школі. Пригадуєш, сихівські дуелі? Коли ви з Тайфуном?..

— Зуби мені не заговорюй, — відказала Варта, вивільняючи павутину. Повітря довкола неї затріщало від непокірного струму.

Морт тут же застогнав, бо павутина прошила його наскрізь, втискаючи в брудний асфальт.

Секунда, дві, три...

— Світляк! Їй-богу, Варто! Головний світляк! — Морт захрипів. — Прошу, годі!

Чаклунка спинилась.

— Сволота... — видихнув темний.

— І що він хотів? — Варта глибоко вдихнула, бо ця атака витягнула з неї багато сил одразу, і серце стукотіло неспокійно.

— Та що! Вирубити тебе. І відвезти до них на розмову. Ти ж не пішла б сама. Більше нічого не знаю.

Дівчина стиснула кулаки. Тільки не зірватися. Тільки не зірватися.

— Та й не зробили б вони нічого! Я взагалі підозрюю, що ти — одна із жертв. Бо Люцем — це я тільки тобі кажу! Ексклюзив!, — то от Люцем спочатку хотів просто провчити за дуель. Легко налякати. Аби не рипалась надто. Тебе ж бояться, Варто. Ти ж у нас крута... Але потім він різко змінив свою думку. І наказав привезти тебе до них. Тихо-мирно.

— Хто ще знає про твою підозру?

— Думаєш, мені кажуть? — Морт хмикнув і почав зводитись на ліктях. Руки в нього були порізані всі. — Вони переможуть, Варто. Я тобі кажу. Хочеш вижити — ще можеш приєднатися.

— Чорта з два, — дівчина сіла на бордюр, відчуваючи втому і спустошення.

— Але вони переможуть. Бо їм допомагають.

Не було потреби казати хто. Судді. Судді та їхні прокляті закулісні ігрища.

— І тому ти, телепню, зрадив своїх? — визвірилась дівчина.

— Своїх? — маг реготнув зневажливо. — Відкрий очі, темна. Нема ніяких «своїх». Є маги, якими завідує Тайфун, але в нього клепки, як у підсвічника моєї прабабці. Є алхіміки, які горді та вперті. За своїх порвуть, а на інших плювати. Є відьомський шабаш, якому взагалі плювати на всіх. Ці завжди можуть десь відсидітися. Тоді «свої» — хто вони?

Варта стиснула губи. У словах Морта частково була правда. Проте все одно вона не могла прийняти це виправдання.

— Навіщо ти світлякам? — спитала дівчина натомість. — Ні сили, ні розуму.

— У всіх є таємні таланти, Варто. Співпраця не заборонена.

— І тобі самому не огидно? Завтра Тай знатиме. І шабаш, й алхіміки. Можеш бути певен щодо цього.

— То нехай... Ставки надто високі. Вибачай, але я планую вижити в цій Грі. Ай... — Морт стріпнув рукою. — Ти добряче мене приклала...

— Сам нарвався.

— А от і зборище темних, — продзвенів голос Люсент.

Варта здригнулась і підхопилася на ноги.

Світлячка вийшла з-за повороту, тримаючи Златана попід руку. Навіть у вузькому переході між двома цегляними стінами вона ступала так, наче королева на червоній доріжці.

— А я очікував побачити тебе в клубі, — оторопів Морт, зиркаючи на Люсент.

Варта піймала себе на думці, що теж не помітила ауру світлячки. Чи не Златанова це робота?

— Це не так важливо, — у словах Люсент продзвенів лід. — Але я почула достатньо. Ти кинув тінь на ім’я мого брата, голови всіх світлих Львова. Звинуватити його у намірі викрасти і кого — пітьмаву чаклунку! Нечувано. Ще й посмів видавати їй дані про наші підозри щодо жертв. Я розчарована тобою.

— Подивися на це з іншого боку, — Морт підхопився на ноги куди швидше, ніж Варта сподівалася, судячи з його поранень. — Вона тут. І ми тут. Вона одна — нас троє.

Дівчина напружилась. Тупий кут за спиною. До виходу на вулицю треба обійти і Морта, і Люсент, і чеха. Вона вже автоматично вираховувала, як перемогти їх — усіх трьох. Адже Златан, мабуть же, буде прикидатися, що він зі світляками.

— А що, Люцем думає, що оця — справді жертва? — спитав чех з недовірою і краплею інтересу.

— А це, шановний гостю, не твоя турбота, — відповіла Люсент відсторонено.

Варта зціпила зуби. Можливо, вона переоцінила інтерес світлячки до її нового знайомого.

— Тарновецька, якщо ти вмієш оцінювати сили гарно, то я певна: вирішиш здатися без бою. Навіщо нам зайва кров? Ми ж не хочемо пошкодити твою... майже сукенку, — погляд Люсент із насмішкою зміряв оголені ноги темної.

— Ти хочеш битися чи язиком тріпати? — Варта відчула приплив азарту. Троє — то троє. Морт уже знає, що не варто з нею сперечатися.

— Любко, я спитав, — повторив Златан твердим тоном. — Чи ваш голова думає, що вона жертва? І хто ще про це знає?

— Ніхто, крім нас, — раптом слухняно відповіла Люсент, ніби її перемкнуло.

— Добре, — чех усміхнувся широко.

Варта приготувалась до нападу.

Проте ніхто не встиг атакувати. Натомість світ довкола сповільнився. Ось її рука, з котрої по краплі виростає павутина енергії, що вібрує й подзвонює. Ось Морт, який дивиться на свою правицю, ніби намагається зібрати силу для атаки. Ось Люсент здивована, адже вона сказала Златанові те, що не планувала. Вона повертається в його бік. Біле волосся злітає від різкого руху.

Ось проклятий чех. Для нього час тече невпинно.

Він одягає темні тонкі рукавиці. Криво осміхається. Шепоче щось собі під носа.

Крок — його рука на плечі Люсент.

Золото щитів довкола Златана.

Він нахиляється до світлої. Каже щось. Енергія обплутує її. Вона падає. Просто на асфальт. Біла сукенка — в пил і болото. Уламок скла черкає ногу Люсент. Вона не здригається навіть. Не підводиться. Повітря дрижить дрібно.

Крок — рука падає на плече Морта.

Кучері чеха здіймаються неприродно. Довкола нього наче росте щось жахливе і невидиме. Росте і заповнює собою все. Колосальна сила.