Врятований

— Шеліпоф, бери свою «здобич», піднімайся на гору, знімай снайка — і прожогом до брата Аарона.

— Є, - відсалютував рутен, побіг назад до каналізаційного колодязя і подерся вгору. Саґара огледів інших.

— Таке питання, — сказав він, показавши на плані та перелічивши усі споруди, які там були. — У якому з цих місць може бути автономний резервуар води?

В Шінден приходили дуже різні люди з різним досвідом. Але схоже було на те, що жоден з добровольців не знав, яке з перелічених місць має містити автономний резервуар води.

Раптом брат Хаас тихенько кашлянув і сказав:

— Сенсей… я не знаю, чи це якось стане нам у пригоді, але якщо в якомусь з цих міст є бойлерна…

— Є… що? — перепитав Саґара.

— Ну… кіканшіцу, — згадав потрібне слово хлопець. — Де роблять гарячу воду з холодної для опалення приміщень. Тобто, там завжди є автономне джерело води. Навіть два: той… кікан, і… запасний кікан.

— Дуже добре зауваження, брате, — Саґара ще раз ретельно переглянув карту, але жодне приміщення було позначене як бойлерна. — Ну, гаразд. Всі читали казку про Хлопчика-з-пальчик?

— Так, — зблиснув зубами Уеле. — Якбі у Хлопчік-з-пальчік біл дізентері, вона не заблюділся бі у ліс, бо птачки не сталі клювать такий слід.

— Вірно. Хто б оце не полишив нам такий «дороговказ», він не міг би пройти й півкилометри, не присівши ще раз. Тому ми зараз розподілимося на чотири групи, і знову вирушимо у чотирьох напрямках, шукати інших… слідів.

Раніше, ніж вони натикнулися на другий «слід», сантор Саґари подав сигнал виклику з корабля.

— Так, брате Аарон?

— Я тільки-но почав роздивлятися, хм, зразок Шеліпофа, — сказав лікар («Гей, це не зразок мене!» — пролунав голос на дальньому плані). — Шеліпоф, стули пельку. бо гланди виріжу. Я вже дійшов певних висновків, командере. Хто б це не був, він у дуже поганому стані. Почалася руйнація стінок кишечника, але від зневоднення він загине раніше, ніж від перитоніту. Група крові, до речі, перша, резус-фактор позитивний.

— Дякую. Що-небудь ще?

— Я би дав цьому зразкові добу, максимум півтори. Якщо це доросла людина, він протягне доби з дві. Якщо це дитина…

В Саґари впало серце.

— У кращому випадку рахунок іде на години.

— Ми поквапимося, брате. Дякую. Ах, якби ж нам собаку…

— Даруйте, не можу… Може, вас це не зацікавить, але останнє, що він їв — шіфудо. Дрібних молюсків розжовував просто зі шкарлупою.

— Бідолаха. Підтримуйте зв’язок, брате, — Саґара прискорив ходу і пояснив хлопцям, наскільки справи кепські.

Вони прочесали квадрат менше ніж за три години, раз по раз знаходячи «сліди» — все частіше. Жодного сумніву — вони наближались до чиєїсь постійної криївки. Нарешті опинилися під розвалинами лікарні.

Труби, які бігли вздовж стін від очисної станції, тут начебто пускали товсті пагінці, що йшли кудись нагору. Саґара посвітив ліхтариком над головою.

— Ага, — сказав Уеле, дивлячись туди, де світ розсіювався за межами колодязя. — Там когось зняло кришку.

— Полізли, — Саґара закріпив ліхтарик на плечі, вимкнув карту та подерся залізними скобами нагору. Протяг, який лоскотав йому обличчя, ніс тоненькі, ледь чутні струмені знайомого смороду. Під руїнами лікарні також мали бути мерці, за лікарню ще не бралися. Але не тут, не в цьому приміщенні — інакше всі вони вже б задихнулися.

А може, ні? Може, тіло просто таке маленьке, що… Не думати! — повелів собі Саґара — і, відчувши плечима простір, намацав руками краї люку, підтягнувся та виліз у… бойлерну. Бо це приміщення з двома здоровацькими металокерамічними котлами, купою якихось датчиків та переплетінням різноманітних труб нічим іншим бути не могло.

Сканер тепла моментально показав щось у кутку. Саґара прожогом метнувся туди — і впав на підлогу, звалений страшенним ударом в голову. Просто в лоба.

— Командере! Панотче! Що з вами? — брат Пацек трусив його за плече.

Саґара відчував, як обличчям котиться кров, перед очима мерехтіли жовтаві кола.

— Шіматта… — крізь зуби видихнув він. — Я налетів головою на якусь дурнувату трубу, тож рухайся обережніше. Дитина в тому кутку.

— Є, - Пацек обережно та повільно почав просуватися між трубами, а тим часом нагору вдерся ще хтось. Судячи з того, що голови не було видно в темряві над коміром ґі — то був Уеле.

— Що у вас трапилось? — задзвенів у навушнику голос брата Аарона.

— Я незграбно ламанувся вперед і розсадив собі лоба, — якомога безтурботніше сказав Саґара. — Але це дурниці. Здається, ми знайшли того, кого шукали.

— Як він?

— Непритомний або спить.

— Ви здійняли такий галас, що спати він вже ніяк не може, — втрутився у розмову Коннор, розкриваючи медичного кофра і світячи своїм наплічним ліхтариком Саґарі просто у вічі. — Даруйте, командере, але ви розкраяли собі макітру на совість. Мало не до кістки. Підставте лоба, я вам його зараз забинтую.

Саґара відчув, як по лобі пройшла прохолода серветка, а потім — розпилювач наніс шар бинту. Розріджений шовк моментально стягнув краї рани, і хоча бинт став підпливати кров’ю, на обличчя Саґарі більше не текло.

— Ви маєте зробити дещо просто на місці, - сказав брат Аарон. — Чуєте мене, командере?

— Так.

— Вколіть йому протишокове, антибіотик та анапіретик з власних індивідуальних аптечок. По півтюбика всього.

— Чорт! — прошипів Пацек. — А, хай йому грець!

— Що таке?

— Я не можу пролізти. Мале бісеня, забилося між двома котлами. Я туди не втиснуся ані вздовж, ані впоперек.

— То вилазь, і нехай спробує Ґван, — звелів Саґара.

— Що за проблеми? — спитав брат Аарон. Саґара коротко пояснив ситуацію.

— У вас є різак?

— Є, але то останній засіб. Спершу спробуємо так.

Ґван встав навколішки, скинув ґі та передав Саґарі.

— Підсвічуйте мені! — сказав він, і поплазував уперед. Деякий час возився межи котлами, було видно тільки п’яти — а потім сказав:

— Це хлопчик. Він худий, самі кістки. І весь аж палає.

— До речі, - сказав у наушнику брат Аарон, — аналізатор розшифрував хромосомний набір. Це хлопчик.

— Дякуємо, ми вже здогадалися, — сказав Саґара.