Страница 41 из 48
У царині граматики й орфографії, мабуть, найважче засвоїти правила мовних звичаїв, які стосуються узгодження прикметників для кольорів. З простими прикметниками, побудованими на основних колірних термінах, проблем немає: unе robe verte, unе chemise blanche, des уeuх bleus [зелена сукня, біла сорочка, блакитні очі]. Усе стає непросто, коли колірний термін подано іменником або доповнено іншим прикметником. Зазвичай, назви рослин або мінералів як колірних термінів не змінюються за родами й числами, винятки становлять випадки, коли такий ужиток є історично обумовленим або частим. Але хто вирішує, чи насправді він історично обумовлений чи досить частий? Такі слова, як rose, violet і навіть cramoisi [рожевий, фіолетовий, малиновий], узгоджуються в роді й числі з іменником як будь-який прикметник: des joues roses, des rubans violets, des étoffes cramoisies [рожеві щоки, фіолетові стрічки, малинові тканини], однак для деяких слів, що ввійшли до колірного словника пізніше, правило подеколи діє, а подеколи ні. Якщо такі терміни, як crème, ivoire, paille або jade [кремовий, слонової кістки, солом’яний, нефритовий], залишаються майже завжди незмінними, то інші, як-от orange, cerise, pourpre, émeraude, incarnat [помаранчевий, вишневий, пурпуровий, смарагдовий, яскраво-червоний], то узгоджуються, то не узгоджуються з іменником, залежно від того чи того автора): des robes pourpre(s) [пурпурові сукні], des foulards orange(s) [помаранчеві хустки], des lèvres incamat(es) [яскраво-червоні губи], une longue chevelure châtain(e) [довге каштанове волосся]. Деякі терміни мають дивну особливість змінюватися в числах, але не в родах. Так, неправильно: des vaches marrones [бурі корови; правильно: des vaches marron], але ж пишуть: des esclaves marrons [збіглі раби] (тут сенс не відсилає до кольору прямо) і навіть іноді – що зовсім нелогічно – des chaussures marrons [коричневе взуття] (написання, яке деякі уболівальники мовної чистоти відкидають, а інші, навпаки, вітають). Щодо складних прикметників, то вони найчастіше незмінні, щоб не порушувати смислову єдність, яку вони утворюють: des chemises bleu clair [світло-блакитні сорочки], des écharpes rouge vif [яскраво-червоні шалики], des tapis vert olive [оливково-зелені килими], des chaussettes gris-bleu [сіро-блакитні шкарпетки]; але є кілька винятків, як-от des tentures rouges et or [червоно-золоті шпалери] або des robes pie noires [квітчасто-чорні сукні].
Бувши зовсім не поодинокими курйозами, ці випадки орфографічних і граматичних коливань підкреслюють, наскільки колірні терміни відрізняються від всіх інших категорій, адже вони є водночас і прикметниками, й іменниками, але й ще чимось більшим. Лексикологи мали б визнати їх як окрему групу: слова, які важко класифікувати граматично і непросто контролювати семантично. Переконлива образність, свобода асоціацій, непокірливий характер колірних термінів роблять їх занадто сильними не лише для того, щоб вони підпорядковувалися правилам граматики, а й щоб вони обмежувались якимось одним рівнем значень. Почувши таку коротку фразу: «У кімнату ввійшла дівчина у білій блузі та червоній спідниці», кому наївно спаде на думку, що слова «червоний» і «білий» означають просто кольори одягу? Кому? А якщо взяти казку про Червоний Капелюшок або про Синю Бороду...
День на перегонах
Я ніколи не був пристрасним шанувальником коней, а перегонів і поготів. Щодо ставок на кінських біговиськах, як-от tiercé [парі на три коня], quarté [на чотири], quinté [на п’ять], вони мене відштовхують, і я вважаю їх, як, до речі, й усі азартні ігри, аморальними. Утім, близько двадцятирічного віку один із моїх близьких друзів відкрив для себе радощі та сподівання «т’єрсе». Тож упродовж кількох місяців недільними ранками я вистоював разом із ним у черзі до тютюнової крамнички в 17-му окрузі Парижа, де збирали ставки на вечірні забіги на іподромі. Я не грав, але вглядався у цей новий для мене світ гравців, де змішувалися всі соціальні класи і де послуговувалися незнаною мені досі говіркою. Мене захоплювали терміни кінських мастей: гніда, руда, ряба, сіра, ізабеллова. Як і в термінах геральдики, для мене тут вчувалась якась таємнича музика й поезія.
Трохи перегодом мій друг так втягнувся, що почав відвідувати Венсенський іподром. Якось, лишень один-єдиний раз, ми пішли разом. Пригадую, що було холодно, стояв туман і звичайний глядач практично нічого не міг побачити в кожному забігу. Але пам’ятаю, що знову почув, як безліч людей навколо мене вимовляли дивні слова на позначення кольору масті. Я вирішив дізнатися про це більше і за кілька тижнів за підтримки своєї кузини Катрін, яка з раннього віку захоплювалася кіньми, а також за допомогою всіляких книжок із бібліотеки набув у цій темі таких знань, що це дало мені змогу грати перед родичами і друзями неабиякого педанта. Я ще не був істориком кольору, але вже цікавився всім, що стосувалося кольорів. Тепер я призабув деякі тонкощі цього словника, але багато термінів усе ж таки зберіг у пам’яті. Втім, деякі з них трапляються вже в середньовічних епічних поемах і лицарських романах; медієвісту корисно їх знати.
Попри те, що можна собі подумати, цей словник, який інколи вважають «педантським», аж до смішного, насправді не має ніякої строгості чи науковості. Як усе, що пов’язане з кольором, він спирається на суб’єктивні враження та класифікації, радше нагадуючи палітру художника або поета, ніж термінологію зоолога. Крім того, поєднуючи старовинні, напівзабуті терміни й слова, що належать до повсякденного мовлення, але вживаються в інших значеннях, ця мова наче навмисне підживлює відчуття непевності й розпливчастості. Нібито її головним завданням є не стільки описати колір кінської масті, скільки виключити непосвяченого з того мікросередовища, в якому послуговуються цією мовою. Схожі лексичні стратегії, радше ідеологічні, ніж семантичні, існують у всіх галузях знань і всіх соціальних верствах. Лінгвісти добре знаються на цьому.
Назвемо лише декілька цих незвичайних термінів, які підтверджують, що будь-яка лексика – це насамперед поезія.
Слово «масть» вказує на сукупність забарвлення кінської шкури, гриви і хвоста. Масть, зазвичай темніша від народження, ніж у зрілому віці, може змінюватися залежно від сезону: влітку світліша, взимку темніша. Вона може бути одно-, дво- і багатоколірною. Якщо масть одного кольору, то кінь може бути білий (blаnс) (це своєрідний умовний ідеал, оскільки майже завжди йдеться про дуже світлий сірий), вороний (noir), сірий (gris) або рудий (alezan). Останній термін відсилає нас не до конкретного кольору, а до сукупності всіх мастей – від світло-рудого до темно-коричневого. Часом відтінок рудої масті уточнюють за допомогою прикметника: світла (claire), темна (brûlée), золотава (dorée). Якщо кінь не одноколірної масті, можуть бути різні варіанти. Якщо кінь одного кольору, а ноги, грива і хвіст чорні, то масть може бути гніда (bai) (коли шкура коня червонувато-коричнева), ізабеллова (isabelle) (шкура жовтувата або кольору кави з молоком) або мишаста (souris) (шкура попелясто-сіра). Якщо тулуб, ноги і грива змішаних кольорів, то кінь може бути чалий (aubere) (червонуватий з білим), буланий (louvet) (рудий із чорним) або сірий (gris). Останній термін, який можна доповнити численними нюансами: темно-сірий (gris fer), світло-сірий (gris tourdille) тощо, може позначати або одноколірну або двоколірну масть. Коли у чалого коня шкура радше світла, про неї говорять «квітка персика» (fleur de pêcher), або «персикова» (pêchard); якщо радше темна – «бузковий цвіт» (fleur de lilas), якщо масть поєднує в собі шерсть трьох кольорів (найчастіше корпус двоколірний, а все інше однобарвне), про коня кажуть чубарий (rouan). Якщо на шкурі чергуються плями двох кольорів і один із цих кольорів білий, коня називають рябим (pie): рудо-рябим (pie alezan), вороно-рябим (pie noir), гнідо-рябим (pie baz), якщо переважає білий колір; і рябо-рудим (alezan pie), рябо-вороним (noir pie), рябо-гнідим (bai pie), якщо навпаки. Нарешті, кінь, у якого шкура строката, смугаста або плямиста, називається залежно від забарвлення: тигровий (tigré), поцяткований (moucheté), чапраковий (bordé), крапчастий (truité), горностаєвий (herminé), в яблуках (pommelé), муаровий (moiré), всипаний гречкою (neigé) і навіть кішастий (roua