Відьма

Їх звали Делароса, і були вони із Нью-Йорка. За відомостями, які Грім отримав із Пойнту, чоловік переміг на виборах до міської ради Ньюбурга, а дружина була радником із комунікації та спадкоємицею статків у сфері чоловічого одягу. Мабуть, вони вже з запалом розповіли приятелям з Верхнього Іст-Сайда про плани відкрити для себе життя у селі, з космічною швидкістю наплодити дітей і через шість років повернутися до міста.

Але тут вони застрягнуть, як мухи. Як тільки вони поселяться у Блек-Спрінзі, дороги назад їм не буде.

Тому було вкрай важливо запобігти їхньому приїзду до Блек-Спрінга.

Ефективність фальшивого будмайданчика не викликала сумнівів, але для страховки Грім поставив на Аппер-Резервуар-роуд трьох місцевих пацанів. У Блек-Спрінзі завжди можна було знайти підлітків, охочих трохи попрацювати за сигарети або пиво. Цього разу їх звали Джастін Вокер, Бурак Шеєр та Джейдон Холст, син м’ясника. Не встигла Беммі Делароса вийти з машини, як ріелтор зрозумів, що його комісійні розчиняються у повітрі, як дим. Під грюкіт гідравлічного молота палебійної установки місцеві хлопчаки заявили, що, на їхню думку, пані підробляє на вулиці «у нічну зміну», та запросили її приєднатися до групової мастурбації.

Тим все мало й завершитися. Вкладаючись спати тієї ночі, Грім задоволено відзначив власну винахідливість і швидко заснув. Коли ж він прокинувся, то згадав, що йому снилася Беммі Делароса, але уві сні в неї була горбата спина. На горбі був рот, що намагався відкритися та закричати, але не міг, бо був наглухо скріплений колючим дротом.

— Підготуйтеся до найгіршого, — сказала Клер Хеммер Грімові наступного ранку, коли той увійшов до центру управління. Вона тримала в руках аркуш паперу. — У це ви навіть не повірите.

Грім ні до чого не готувався. Він просто прочитав повідомлення. Колтон Метерс був розлючений. Він звинуватив Відьмоконтроль у серйозному прорахунку. Ріелтор почав цікавитися табличкою з написом: «НІЧНИЙ КЛУБ І БАЗАР ПОПОЛОПЕН, ВІДКРИТТЯ У СЕРЕДИНІ 2015 РОКУ». Грім проклинав небіжчицю пані Барфвелл, бо це її найближчий родич найняв агента з нерухомості з Ньюбурга замість компанії «Донна Росс, нерухомість рідного міста» з Блек-Спрінга. Останній Грім платив, щоб вони не приваблювали людей, а, навпаки, відлякували їх. «Так чи інакше, ви тут маєте справу з Чужинцями, — писав Метерс. — І ще раз: ви виявляєте надмірну креативність у виконанні своїх обов’язків. І як тепер, заради всіх святих, мені вибратися з цієї божевільні?»

Але то були проблеми голови ради. Гріма непокоїло те, що Делароси закохалися у нерухомість і запропонували непогану ціну. Грім негайно зробив контрпропозицію під фейковим іменем. Делароси підвищили ставки. Грім також. У подібних речах головне було змусити покупців втратити інтерес, адже «бульбашка» на ринку нерухомості не оминула й Блек-Спрінг.

За тиждень Воррен Кастільо викликав його з центру управління під час ланчу, якраз коли Грім збирався відкусити сандвіч із бараниною з м’ясної крамнички Гризельди. У місті помітили білий мерседес сімейства Делароса. Клер уже їхала туди. Ризик викриття з боку Чужинців, що означало тривогу червоного рівня, був мінімальним, та й у Воррена двоє людей вже було піднято по тривозі. Грім біг угору так швидко, як міг, розлючений через недоїдений сандвіч. Він геть засапався, коли, нарешті, наштовхнувся на Клер біля Меморіального пішохідного мосту на Аппер-Резервуар-роуд.

— Повторіть іще раз, що ви вимагаєте? — запитав житель Нью-Йорка, не повіривши своїм вухам, коли вони оточили його самого та його неприродно засмаглу дружину на підході до будиночка пані Барфвелл. Делароси прибули без ріелтора, мабуть, щоб укотре переконатись у тому, що будинок і його околиці дійсно неймовірні.

— Я вимагаю від вас припинити процес купівлі цього дому, — повторив Грім. — Припинити робити цінові пропозиції щодо цієї чи будь-якої іншої нерухомості у Блек-Спрінзі. Місто готове компенсувати вам незручності, які в цьому разі виникнуть, і заплатити п’ять тисяч доларів, якщо ви купите будь-яку ділянку в будь-якому місці, окрім Блек-Спрінга.

Делароси дивилися на двох працівників Відьмоконтролю зі щирою недовірою. Було спекотно, й навіть у тіні лісу Чорної скелі Грім відчув, як краплина поту скотилась із лисіючої скроні. Лисина певним чином виділяла його з-поміж інших чоловіків, подумав він. Лиса голова надихає яппі та жінок. Хоча Роберту Гріму було далеко за п’ятдесят, завдяки чималому зросту, роговим окулярам та елегантній краватці він змушував людей нервувати. Так само і Клер Хеммер була загрозливо вродливою, якщо не брати до уваги доволі високого чола, яке їй не варто було занадто увиразнювати.

Дорогою до будинку вони обговорили шляхи вирішення проблеми. На думку Клер, що віддавала перевагу емоційним підходам, краще було б розповісти якусь дівчачу байку про родинні зв’язки та спогади дитинства. Але Грім був переконаний у тому, що з такими поведеними на кар’єрі недоумками краще за все рубати з плеча, і він її не послухався. А все через її лоб. Він його відволікав. Чомусь жінка з надмірно високим чолом не викликала довіри, а надто якщо вона його ще й увиразнювала.

— Але ж… чому? — спитав пан Делароса, коли, нарешті, зміг заговорити.

— В нас є свої причини, — нетерпляче відповів Грім. — У ваших же інтересах негайно забиратися звідси й забути про все це. Деталі угоди ми можемо викласти у контракті…

— А до речі, що за владу ви тут представляєте?

— Яка різниця? Я вимагаю від вас відмовитися від угоди, і ви отримаєте за це п’ять тисяч доларів. Деякі речі не можна купити за гроші. А з інших питань ми до ваших послуг.

Делароса поглянув на Гріма так, ніби той зібрався публічно повісити його дружину на міській шибениці.

— Ви маєте мене за божевільного? — скипів він. — Ви що, не розумієте, з ким маєте справу?

Грім, заплющив очі й перейшов на оборону.

— Подумайте про гроші, — сам він у цей час думав про ціанистий калій. — І сприйміть це як ділову пропозицію.

— А я не бажаю, щоб мені давав хабара якийсь перший-ліпший провінційний контролер! Нам із дружиною подобається цей будинок, і завтра ми підписуємо угоду. І ви ще маєте бути мені вдячні, що я не висуваю проти вас обвинувачень.

— Послухайте, у пані Барфвелл щоосені протікав дах. Минулого року вода завдала істотної шкоди підлозі. Оцей будинок, — сказав Грім, простягаючи обидві руки, — суцільне лайно. У Гайленд-Фолзі є чудові будинки з тією самою сільською романтикою, але просто на березі Гудзона, та й ціни там нижчі.

— Якщо ви гадаєте, що зможете здихатися мене за п’ять тисяч доларів, то помиляєтесь, — відрізав Делароса. Але щось раптом спало йому на думку: — А ви часом не ті клоуни з Нічного базару? Якого біса ви це робите?

Грім відкрив рота, щоб відповісти, але Клер його випередила.

— Нам не подобаєтесь ви, — гарикнула вона. Клер ненавиділа свою роль, але, як завжди, ідеально її грала. — Ми терпіти не можемо таких міських дженджиків, як ви. Вони тут тільки повітря забруднюють.

— Здоровий виродженський гумор, — додав Грім із довірливою інтонацією. Він знав, що вони цю суперечку програли.

Беммі Делароса втупилася в нього, нічого не розуміючи, а потім повернулася до чоловіка й запитала:

— Любий, я щось не втямлю, що вони таке торочать? — Роберт Грім уявив собі, як її мозок засмажується до хрумкої скоринки, ніби в солярії, й запікається на внутрішньому боці її черепа.

— Все гаразд, люба, — сказав Делароса, притискаючи її до себе. — Забирайтеся геть звідси, поки я не викликав поліцію!

— Ви про це ще пошкодуєте, — відповіла Клер, але Грім потягнув її назад.

— Не треба, Клер, це вже не має сенсу.

Того вечора він зателефонував Деларосі на мобілку і благав його відмовитися від угоди. Коли той запитав його, чому він так клопочеться, Грім відповів, що Блек-Спрінг страждає від трьохсотрічного прокляття, яке так само зачепить і їх, якщо вони все-таки вирішать оселитися у містечку. І що вони будуть приречені залишатися тут до кінця життя, бо у Блек-Спрінзі живе зла відьма. На цих словах Делароса відключився.