Відьма

Але ж Метерс боявся, і його страх переміг тверезий розум. Страх зробив голову ради непередбачуваним, загнав його у глухий кут. І подібно до Стіва Гранта, Грім розумів потенційно небезпечні наслідки цього, що крилися у примітивному людському бажанні кудись той страх спрямувати, перетворити його на обурення… і знайти цапа-відбувайла. Таке бажання межувало з фанатизмом, і воно накрило все місто. Хто збиткувався над відьмою? Що таке могло статись, що їй захотілося нас покарати? Усі озиралися довкола себе і свого будинку, намагалися пригадати якісь недавні незвичні події, й робили з того висновки. Спалення Очеретяної Жінки. Приїзд Чужинців на свято. Ота сусідка, що пофарбувала паркан у своєму садку в жахливий теракотовий колір. А також лікар Грант, бо ж, насамперед, то був його собака.

Сам Колтон Метерс вважав причиною кров, що пристала до рук удови м’ясника на початку шостої минулої середи. Грім міг лише здогадуватися про те, що насправді сталося, але що б то не було, воно не було стовідсотково етичним і законним. Пані Холст знайшли поряд із Ротом у стані глибокого шоку — і ось погляньте: Катаріна незадоволена. З точки зору Метерса, зв’язок був елементарно простим.

«Занадто багато честі для тебе, паскудна потворо, — подумав Грім, — мати свою приватну «гарячу лінію» зв’язку з Богом та ще й при цьому впливати на відьму».

Хай там як, а Метерс наказав поховати Рота у лісі, загорнувши його тіло у пакет для сміття компанії «Хефті» та заклеївши його скотчем, і Пойнт про його смерть не проінформували. А тепер треба було сидіти і чекати, чи не вдарить грім. Колтон Метерс хотів, щоб служби безпеки не втручалися у справи міста. Рада провела голосування: п’ять «за», двоє «проти», і Грім відчув, що його загнали на слизьке.

Відтоді, як у суботу вперше з’явилася кров, увесь склад Відьмоконтролю в кількості семи осіб постійно працював, намагаючись контролювати ситуацію. Повідомляли про подібне явище у струмку Спай Рок Веллі Крік, який закінчувався в західній частині міста, через дорогу від будинку муніципалітету, там, де стояв історичний водяний млин. Коли у неділю вранці зійшло сонце, воно освітило сумне видовище: уперше з часу реставрації млина у 1984 році його колесо припинило рух. Щоб заборонити доступ до стежок заповідника, спорудили паркани біля струмків і на горі Нещастя. Струмки продовжували кровоточити — не так сильно, щоб закривавити всю воду, і, ймовірно, туристам можна було б розповісти, що у струмках з’явилися іржаві осади, але Грім не бажав жодних несподіванок. Ніхто не знав, чи становить це забруднення загрозу для людей, ніхто не знав, як далі розвиватиметься ситуація. Тварини були до смерті перелякані, і Грім охоче довіряв їхнім інстинктам.

А ще гірше, що в неділю був чудовий день, отже, доводилося спроваджувати чималу кількість туристів. Біля загорож Грім поставив цілу армію волонтерів у однострої співробітників поліції штату, які розповідали туристам, що Військова академія влаштувала широкомасштабні навчання зі стрільбами. І стрілянина таки насправді була, щоправда, її джерелом була фонотека звукових ефектів Відьмоконтролю.

Протягом перших двадцяти чотирьох годин він послав трьох співробітників із завданням ходити за Катаріною по п’ятах. Спочатку вона з’явилася у комірці для мітел на Сазерленд-драйв (її там помітили випадково, після того як домашня такса почала у несамовитій люті кидатися на двері комірки). Потім трохи пройшлася вперед і назад крутими, обгородженими схилами поля в Акерманс Корнер, а на вечір неділі залишилася в лісі. То була одна з її старих випадкових поведінкових схем, без жодних змін. Надворі похолоднішало, відьмин ескорт знудився до нестями, і Грім відіслав людей додому.

Як виявилося, це стало його найбільшою помилкою — після того, як в неділю в нього закінчилася кава еспресо і він перейшов на «ред булл». Роберт Грім почувався так, ніби в нього від кофеїну почалися конвульсії і він ось-ось перегризе собі одну з артерій.

Він покликав Марті, й той повів Гріма і Воррена мокрим від дощу лісом. Хлопець прибіг до них вкрай схвильований, у промоклих снікерсах, а на його обличчі читалася уся минула ніч.

— Трішечки далі, — задихаючись, вимовив він. — Роберте, це довбаний…

«Матінко ж моя рідна!» — подумав Грім побачивши Катаріну. Здавалося, ще трохи — і його щелепа з тріском відпаде на мокру лісову землю.

Відьма стояла поміж папоротями, промокла до ниточки, її дрібна на зріст постать потемніла від дощу. На якусь частку секунди здалося, ніби вона стоїть на ринку домашньої птиці з павичем під пахвою. «Невже я справді це бачу?» — засумнівався Грім, але потім помітив, що хтось обв’язав довкола її талії синій, зашитий нитками пакет, з якого гордовито стирчало величезне віяло павичевого пір’я. На трійку людей дивилися незліченні синьо-зелені «павичеві очі» з темними зіницями, ніби то сама Катаріна відкрила очі і згори пильно вдивлялася у них.

Ця думка вдарила Гріма, ніби хтось йому заліпив ляпас. Якби Грім бачив відьму серед «назар бончуків», синіх амулетів проти злого ока у формі сльози, у вітальні Шеєрів кілька днів тому, його б вразила їх моторошна схожість із тим, що він бачив зараз. І хоча його там на той час не було, ніколи в житті Роберт Грім не мав такого потужного передчуття того, що ця енергія… зловісна енергія… лише зростатиме.

— Птах іще живий, — зауважив Марті.

— Ти мене дуриш? — запитав Воррен.

— Без жартів. Я чув, як він там туркотів. Чи джеркотів. Чи що він іще там робить, цей павич.

— Кінчай верзти бозна-що, — проджеркотів Грім.

— Але це ще не все, — вів далі Марті. — У кущах валяється орган якоїсь тварини, гадаю, то серце, але я не анатом. А ондечки там у нас — лялька з гілочок, — і він показав на щось схоже на плетений хрест із вербових прутиків, що звисав із гілки, — її повністю… того… передерли з «Відьми з Блер». Я цього ніяк не второпаю, бо ж у фільмі то була лиха річ від самої відьми, і чому комусь забаглося подарувати їй щось таке? А ще… ммм… купони зі знижкою з супермаркету.

Грім і Воррен мовчки витріщились на нього.

— Там на звороті щось написано. Дощ розмив букви, але мені здається, то якісь вірші з Біблії.

Павич у пакеті з супермаркету жалібно зойкнув.

— Покидьки, — прошипів Грім, — Марті, подзвони Клер. Скажи їй, щоб вона надіслала термінове повідомлення про те, що ситуація під контролем, і що контакт із відьмою досі заборонено. У повідомленні хай згадає Постанову про надзвичайний стан і те, що чекає на її порушників. Скажи Клер, нехай продивиться усі відповідні записи камер. Я хочу знайти засранців, які це зробили, і розвісити на стіні їхні скальпи.

Він витяг із кишені канцелярський ніж і зробив крок уперед.

— Що ти робиш? — запитав Воррен.

— Відріжу його, а що іще? Ці жартівники і гадки не мають, куди вони вплутуються. Вона вже й так знервована, а якщо народ почне прив’язувати до неї різний мотлох, то одному Господу відомо, що вона зробить після того. Якщо хтось, скажімо, впаде мертвим від серцевого нападу, як ті старі у шістдесят сьомому? Про що вони там собі, в біса, думають?

— Тільки обережно, гаразд?

Грім помітив, як злегка ворушаться відьмині мертві, запалі губи з темними краплями дощу, натягуючи вологі шви у лівому кутику рота. Він зосередився на голосі Марті Келлера, який говорив із Клер, що була на лінії, а також на звуках дощу в лісі. Катаріна щось шепотіла, але Грім її не слухав і, щоб не зосереджуватися на відьминих словах, енергійно прокручував у себе в мозку пісеньку «Katrina and the Waves».

Він прочистив горло і ступив крок уперед. Павич у синьому пакеті стиха шурхотів. Його оперення здригнулося. Руки Катаріни безвольно звисали уздовж боків. Грім простягнув руку з канцелярським ножем…

…і відьма вхопилася за павичеве пір’я.

Грім відстрибнув назад, похитнувся, і його підхопив Воррен Кастільо. Грім придушено скрикнув. То був лише один рух, непереборний, усвідомлений — пір’я, що стирчало на хвості бідолашного птаха, можна було вхопити, якщо швидко зігнути руки в лікті — й ось її кістляві, неживі пальці зімкнулися довкруж нього, ніби вовча пастка. Трійця дивилася на те, як згасало життя птаха. Яскравий синьо-зелений колір спав з «павичевих очей» і згас, перетворившись на жалобний сірий. Тонкі пір’їни між ними зігнулися досередини, розсипалися у порох і розлетілися в повітрі.