Відьма

— Дорогенький мій, вони тебе побили, дай-но, я подивлюся…

Джейдон відсторонив її ще до того, як вона спробувала доторкнутися до нього.

— Мамо, в тому я сам винен, — його голос перервався. — Я говорив дурниці.

— Але ж це не дає нікому права так тебе гамселити!

Джейдон щось промимрив, кинув у куток великий синій поліетиленовий пакет з супермаркету, де був його тренувальний одяг, побіг нагору і грюкнув за собою дверима. Гризельда розгублено подивилася йому вслід, потім нерішуче постояла у кухні. Далі вилила залишки вина у раковину й налила собі склянку молока. На середині другої склянки вона збагнула, яким насправді був вигляд Джейдона. Син мав вигляд людини, наляканої до смерті.

Вона подивилася на поліетиленовий пакет із супермаркету, і раптом до неї прийшло усвідомлення того, що треба зробити.

За сорок хвилин по тому, сховавши обличчя у дощовику та з пакетом під пахвою, Гризельда перетнула газон і попрямувала до в’їзду в гараж. Увесь вечір дув сильний вітер. Вона керувала машиною з ентузіазмом, якщо так можна було назвати той стиль керування, за яким на першому звороті автомобіль занесло, на другому він виїхав на узбіччя, і так тривало, допоки вона не дісталася вулиці Діп-Голлоу-роуд. Але через півтори години, коли задні фари Гризельдиного старого «доджа» знову замиготіли на під’їзді до гаража, від її хаотичного водійського стилю мало що залишилося. Під час нічної їзди Гризельда вповні витверезилася.

Притискаючи поліетиленового пакета до грудей, вона увійшла до м’ясного цеху. А коли вийшла звідти ще через півгодини, близько першої ночі, пакет був міцно зашитий за допомогою голки та нитки, окрім одного місця, звідки стирчав товстий жмут павичевого пір’я. Його вона сховала під дощовиком.

Цього разу Гризельда принесе Катаріні найпрестижнішу жертву, яку вона тільки у змозі роздобути… і та жертва може почекати, схована у пакеті з «Маркет енд Делі».

А до того вона впевнено їхала дорогою Пополопен-драйв аж до дитячого зоопарку поблизу пресвітеріанської церкви в Монро. То був скромний маленький зоопарк: кілька кіз, кілька качок і павич. Вона запаркувала «доджа» у темному місці поміж двома ліхтарями і перетнула вулицю. Зробивши це, пильно придивилася крізь сітку рабиця. Павича видно не було. Наблизилася машина, і Гризельда стрибнула за дерево. Вона гарячково роздумувала, що їй робити далі. Не можна було просто так заявитися з якоюсь недолугою качкою в руках. Пройшло двадцять хвилин. Вона втрачала дорогоцінний час. А потім згадала те, що читала вдома, коли гуглила запит «як впіймати павича». Павичі часто сплять на деревах.

Вона подивилася вгору і побачила, як звисає пір’я павичевого хвоста з великого темного дуба поблизу ставка.

— Дурисвітко! — сказала вона сама собі. — Якщо ти вже така собі героїня, чому ж досі тут стовбичиш і байдики б’єш!

Вона роздивилася навсібіч, упевнилася, що її ніхто не бачить, швиргонула пакет за паркан і сама піднялася на нього. Її стримували важке тіло і надсаджені м’язи рук, але простодушність додавала сили, тож вона якимось чином змогла перелізти і гепнулася на купу пташиного посліду. Поволі підвелася на слабкі тремтячі ноги, витерла обідрані руки і взялася до роботи.

Спочатку вона збила павича з дерева, швиргонувши в нього великий камінь.

Птах, пронизливо зойкаючи, кинувся навтьоки. Гризельда притиснулася до стовбура дерева й завмерла, переконана, що половина жителів містечка Монро негайно прокинулася. Ґвалт, який вчинив птах, був нестерпним, а до того ж геть не пасував до його престижного вбрання з синього пір’я. Гризельда сподівалася, що Катаріну ті крики не надто дратуватимуть.

За десять хвилин по тому вона крадькома вийшла з тіні, витягнувши з пакета ковдру і розгорнувши її. Птах стояв перед дротяною сіткою і підозріло дивився на неї. Коли Гризельда підкралася ближче, він почав поспішно втікати, волочачи позаду себе пір’я, ніби шлейф довгої сукні.

Гризельда загнала павича в куток зоопарку. Якби хтось наразі з’явився в тому місці, на цьому б її пригоди скінчились. Жодним чином вона не могла б зійти за господиню закладу, а якби її запроторили до поліції, то треба було б пояснювати, що все це означало. Але Гризельда настільки сліпо вірила в Катаріну, що навіть не роззиралася. Вона накинула ковдру на птаха і усією своєю вагою налягла на нього.

А у Блек-Спрінзі вона поспіхом подалася, перелізши через загорожу, до початку стежки за колишнім будинком Хоупвелів, біля підніжжя пагорба Боґ Медоу Хілл. Її били дрижаки від однієї думки про те, що треба зайти до лісу, де царювала безпросвітна пітьма і де вона залишиться наодинці з вітром і з нею. Але Гризельда примусила себе не думати про це і простувала далі. Павич у пакеті мовчав. Гризельда боялася, що під час полювання зламала йому крило: тоді вона почула такий звук, ніби наступила на коробку яєць. Птах спочатку зловісно стогнав, але на півдорозі додому заснув. Час від часу Гризельда, щоб переконатися, що він іще живий, засовувала руку всередину пакета й відчувала порухи його тендітного тільця.

Пробиратися лісом чорної як смола ночі було суцільним божевіллям, але врешті-решт вона знайшла Катаріну саме там, де вказував «ВІДЬМАпп» — у лісі за полями Акерманс Корнера. Вивчивши мапу, вона отримала приблизне уявлення про те, біля яких стежок стоятиме Катаріна. Але Гризельда не бажала ризикувати, виходячи на стежки, адже наразі навіть вночі вони були під посиленим спостереженням. Отже, вона продиралася крізь підлісок, такий густий, що кілька разів їй доводилося його обходити. Жертвоприношення в руці з кожним кроком ставало дедалі важчим. Сморід від болота, плісняви та гнилого листя був майже нестерпним. Вона була вже ладна повернути назад, як раптом прямо перед нею з’явилася Катаріна, ледве видима у непроникливій темряві.

У Гризельди кров захолола в жилах.

— Катаріно, ти мене налякала, — сказала вона, ледь ворушачи пересохлими губами. — Це я, Гризельда. — Від звуку власного голосу в пітьмі її волосся стало сторч, і тільки величезним зусиллям волі вона змусила себе не піддатися інстинктивному бажанню розвернутися і втекти. Відьма стояла нерухомим чорним силуетом, і все навколо неї було просякнуте смертю.

Гризельда оглянулася довкола. Вона стояла посеред скупчення високих старих сосен. Жінка вкотре запевнила себе в тому, що зачакловані струмки несли лихо тут не більшою мірою, ніж у будь-якому іншому місці, що їй досить спуститися з пагорба, щоб опинитися у знайомому міському середовищі, подалі від поганської злостивої сили, яка затрималася тут. Катаріна прийшла на це місце, підкоряючись стародавньому інстинктові. Відьма буде ласкавою до Гризельди, якщо Гризельда буде ласкавою до відьми.

Жінка впала на коліна, і її ліва колінна чашечка втиснулась у щось слизьке. Гризельда відсахнулася, ніби від удару електрострумом. Вона обережно обмацувала темну лісову підстилку, допоки не знайшла щось вологе, ледь теплувате й еластичне. Небагато часу знадобилося Гризельді, щоб звиклими до м’ясницької роботи руками впізнати у тому «чомусь» свиняче серце. Раптом вона відчула гнів, навіть образу, і це втамувало її страх. Хтось уже побував тут до неї. Нікчемний боягуз! Хто б то не був, він намагався записати себе до числа Катаріниних друзів. Вона зневажливо кинула цей паскудний предмет у кущі й витерла руки об штани.

А тепер, коли вівтар спорожнів, вона стала на коліна перед своєю богинею.

— О, лише подивись-но, Катаріно, мені дуже шкода. Можливо, я не вмію так красно говорити, як Колтон, чи Джон Бланчард, чи хтось інший, але моє серце — там, де треба, просто пам’ятай про це. Я зазнала невдачі зі своїми жертвоприношеннями, і хочу на колінах подякувати тобі за те, що ти мені це роз’яснила. Мені слід було здогадатися самій. Будь ласка, прийми мою мирну жертву — вона є найчарівнішою з усього, про що я могла подумати.