Відьма

Попри всі очікування, вони майже провалили «тестування шепоту». А сталося це тому, що нагода виникла більш-менш неочікувано, й вони не змогли ані зважити варіанти дій, ані докладно їх обговорити. Оглядаючись назад, Тайлер дійшов висновку, що навіть якби в них було достатньо часу, однаково витівка була збіса ризикованою. Але іноді наукові досліди доводиться проводити у кратері вулкана, що вивергається, і нічого з тим не вдієш.

Тієї неділі по обіді Тайлер вирішив піти з Лоуренсом та Флетчером на прогулянку до лісу за їхніми будинками. Дерева кидали вогненні кольори на вологі стежки і світилися надзвичайно яскравим світлом в очікуванні кінця місяця, коли їм настане час блякнути та скидати листя. Доріжка різко повернула ліворуч і почала підніматись угору схилом до оглядового майданчика, а хлопці інстинктивно попрямували уздовж Струмка Філософа, де не було прихованих камер, що виводили усю систему природних стежок гори Нещастя на монітори Відьмоконтролю.

Лоуренс і Тайлер прогулювалися уздовж струмка, між іншим обговорюючи практичні аспекти «тестування шепоту», як раптом Флетчер натягнув поводок і почав гарчати, його вуха стали сторч.

Тайлер двічі обмотав повідець навколо зап’ястя і підготувався до будь-яких несподіванок.

Віддалік вони почули схвильовані голоси й побачили, як щось ворушиться серед дерев. Флетчер почав несамовито гавкати. Тайлер і Лоуренс обмінялися здивованими поглядами й поспішили за Флетчером туди, де слизьке річище розходилося, струмок відходив убік, а схили, що його оточували, ставали вужчими. На лівому березі Бурак, Джейдон і Джастін оточили Відьму Чорної скелі. Вони тицяли в неї довгими гілками. Зачувши собаку, Бурак і Джастін озирнулися й підняли руки з широкими посмішками на обличчях.

— Боже, — пробурмотів Тайлер. — Спокійно, Флетчере. Лежати! — Він натягнув повідець і вклав його в руку Лоуренсові. — Тримай його і не підходь ближче, інакше він з переляку збожеволіє.

Лоуренс кивнув, і Тайлер побіг до хлопців.

— Якого біса ви тут робите? Припиніть!

— Ти ба, кого я бачу! Це ж наш безстрашний лідер, — засміявся Джастін. — Ми проводимо наукове дослідження. Доводимо, що її зроблено з твердої речовини.

— А саме так воно і є. Подивися, — сказав Джейдон і надто різко тицьнув відьму в плече кінцем палиці. Катаріна хитнулася, повільно повернула голову до того місця, де її тикнули, але з місця не зрушила.

Тайлер відчув огиду. Вони глумилися з відьми. Звичайно, він сам висунув ідею «тестування ліхтарного стовпа», але ж то була лише недолуга каверза. А глум із відьми був заходом на заборонену територію, і не треба було ніякої постанови про надзвичайний стан, щоб це зрозуміти. Тайлер був приголомшений вчинком Джейдона. Хлопчина став на слизький схил, з якого неминуче скотиться до прірви.

— Припини, — повторив Тайлер і досить сильно штовхнув руку Джейдона. Поштовх виявився більш впевненим, ніж те, що відчував Тайлер.

Погляд Джейдона потемнішав і став холодним. Він опустив тичку й розвернувся, готовий до сутички. Він був на два роки старшим і на голову вищим за Тайлера. Тайлер відчув, як у нього в грудях калатає серце, але не відступив.

— Чуваче, ти здурів, що так її цькуєш? Це вже чортівня якась, а не дослідження! Ти ж нас усіх спалиш!

— Оцей твій собака, от він тебе і спалить, — відповів Джейдон. Тайлер побачив у нього в очах щось таке, що йому геть не сподобалося і навіть налякало, щось таке, що жевріло всередині Джейдона з того дня, як його батько вирушив назустріч злій смерті. За їхніми спинами Флетчер знову загавкав, і Лоуренс став на коліна, щоб його вгамувати.

— Ми ж домовилися: експериментуємо тільки разом і тільки так, щоб це просувало наше дослідження. Наступного тижня — засідання ради, і якщо вони побачать, як ти оце клеїш дурня, то накриються наші шанси на вільний інтернет і приватне життя.

Тайлер нервово облизав губи і зробив наступний хід:

— Візьми себе в руки, Джейдоне, або вилетиш із проекту «Розплющ свої очі».

— А хто це тебе раптом начальником зробив? — відповів Джейдон, підходячи ближче.

— Гм… хіба не ми? — втрутився Лоуренс, і Тайлер подумки подякував йому.

— То ж його сайт, — сказав Джастін із простакуватою посмішкою.

— Еге ж, та ще його план, — додав Бурак.

Джейдон гостро дивився на Тайлера холодним поглядом, який миттєво відкинув хлопця назад у часі. Їм було, відповідно, десять і дванадцять років, вони обидва були в молодших класах школи: Тайлер — у п’ятому, Джейдон — у шостому, бо того літа його залишили на другий рік. Не минуло й року після того, як батько Джейдона зник безвісти, але Тайлер Грант був тоді замалим, щоб зв’язати між собою ці дві події. Він знав лише, що не варто легковажити Джейдона, якщо маєш розум, бо той був покидьком і щедро ділився з іншими стусанами, якими його частували вдома.

Одного дня Катаріна з’явилася поміж дітей на полі, коли ті грали у футбол за школою під час перерви. Дехто зі школярів злякався, але міс Ештон порадила їм пересунутися трохи лівіше і продовжувати гру. «Пам’ятаймо правило: як тільки ми її побачимо, негайно тікаємо до вчителя або батьків. А потім робимо те, що й робили, ніби нічого не сталося», — сказала вона. Зухвалий хлопчисько Енді Піншо, на рік старший за Тайлера, запропонував зробити з відьми стійку воріт. Відповіддю йому був міцний запотиличник. Нарешті міс Ештон плеснула в долоні, й діти з великим полегшенням побігли до приміщення, однак м’яч залишився за лінією поля неподалік від відьми. Найближчими до м’яча були Тайлер і Джейдон. Тайлер вже зібрався піти й забрати м’яча, як Джейдон зиркнув на нього тим самим холодним поглядом, що й зараз, сім років потому. Малий Тайлер злякався, але не відьми, а Джейдона. Пізніше, коли він зміг уповні осягнути масштаб подій, йому здалося, що дикі тварини мають відчувати подібний неконтрольований страх із першою цівкою диму від лісової пожежі. А потім Джейдон зробив жахливу річ. Він підбіг до м’яча, відхилився назад і з усієї сили зафутболив у відьму м’ячем. Та від удару зігнулася навпіл, гума гучно вибухнула, а Катаріна щезла.

Усі ці образи промайнули в голові Тайлера за лічені секунди, коли він стояв у лісі й дивився Джейдонові в очі. Сім років — чимало часу, відтоді вони час від часу тусувалися разом, але мерзотний присмак того випадку нікуди не дівся. Тайлер не забув той холодний погляд Джейдонових очей. Бо якщо дванадцятирічний хлопець зміг футбольнути м’ячем у відьму із таким шаленим спалахом гніву, то на що ж він буде здатний, коли йому виповниться дев’ятнадцять?

Нарешті Джейдон опустив плечі й усміхнувся:

— Не скигли, слинько.

Тайлер трохи розслабився, але залишився насторожі.

— Послухай, справа не в тому, хто тут начальник. Я просто не хочу, щоб все, що ми робимо, пішло псу під хвіст. Ми не премося на рожен. Незабаром ми будемо вільними, отже, тримаймося разом, добре?

— Усе путьом. Мир, дружба, жуйка.

Тайлер закотив очі під лоба.

— А там знають, що вона ще тут?

— Навіть не здогадуються, — відповів Джастін, — месенджер каже, вона десь унизу, на півдні, й нових попереджень не було. Ми тут просто на неї наскочили.

— Ми тут лише дурня клеїли, ото й усе, — додав Бурак.

Тайлер повернувся до Лоуренса і, проходячи повз, метнув у Бурака колючий погляд. Бурак цей погляд помітив, але нічого не зрозумів і, ймовірно, образився. Проте з боку Тайлера яснішого натяку бути не могло. Звісно, Джейдон із Джастіном могли так низько впасти, але ж від Бурака він цього не очікував. Він відступив убік і сказав:

— Ну, може, хтось надішле повідомлення? Ми не так вже й далеко від стежки, а довкола достобіса туристів.

— Авжеж, — відповів Джейдон і витяг айфон, можливо, щоб продемонструвати, що він дійсно не тримає зла. Коли ж Тайлер нахилився, щоб заспокоїти Флетчера, Джейдон здивовано скрикнув. Тайлер різко підвів голову. Відьма ступила рішучий крок уперед і ледь не наскочила на Джейдона, коли той набирав смс. Він приголомшено відступив назад на кілька кроків. Катаріна стояла непорушно, і чорні шви, що запечатували їй очі та рот, прорізувалися на блідому обличчі, ніби похапцем нанесені подряпини.