Відьма

Гризельда озирнулася навколо. Вони були самі.

— Я принесла тобі порцію з добавкою, — почала вона, — тому що, Катаріно, я хочу перепросити за вчинок Джейдона. З тими його друзями. Ти знаєш, про що я. Вони знечестили тебе.

Жінка з зашитими очима не ворухнулася.

Несподівано Гризельду ніби прорвало.

— Це жах, що вони з тобою зробили! Який злий жарт! Люба, тобі було боляче? Ото вже я його вилаяла, можеш мені повірити. Йому це так просто не зійде з рук. Чуєш мене, я змушу його спокутати гріх. Я так злякалася, так страшенно злякалася! Він якийсь час поводився тихо, мій син Джейдон, розумієш, але тепер усе змінилося. Я не можу з ним більше порозумітися. Він зі мною не говорить, навіть про свої швидкі подачі, або про дівчат, з якими він зустрічається, або про щось інше з того, що він любить. Я почуваюся геть безпорадною! Із люттю я можу впоратись, я все життя це робила. Ти знаєш, свою чашу люті я випила. Але ж не з цією його байдужістю. Інколи мені здається, що я все роблю неправильно, бо не знаю, якою мені бути з ним: чи ще суворішою, чи трохи м’якішою. Ти ж знаєш, ми пройшли крізь сито й решето, а особливо він. А потім в один раз таке трапилося…

Навколо паштету на тарілці біля ніг відьми почала поступово утворюватися калюжа. Але Гризельда її не бачила. Вона виливала душу:

— Зрозумій мене правильно, люба. Вони поставилися до тебе з неповагою. Але він каже, що задум був не його. Джейдон швидко підпадає під вплив своїх друзів. Ймовірно, то був той мусульманський хлопець, з яким він вештається, той Бурак. Закладаюся, то був він, бо лише ці мусульмани на таке здатні, хіба ні? А що ж Джейдон? Він буває справжнім урвиголовою, але ж ніколи не робить це зозла. Якби ти тільки бачила, як він допомагає мені в магазині… в душі він насправді — вразлива дитина, й більше нічого.

Але цієї миті в її голові несподівано пролунав грубий голос сина, озвався так раптово й гучно, що вона здригнулася й озирнулася навкруги.

«Пішла ти, суко-психопатко!»

Здавалося, всі у Блек-Спрінзі знали, що трапилось, але Гризельда нічого не чула аж до самого ранку, коли до м’ясної крамнички навідалися перші язикаті покупці. Схоже було, що півміста приперлося, лише щоб помилуватися ошелешеним виразом обличчя дружини м’ясника, а вже як розійшлися чутки про те, що вона нічого не знала, то поприходило ще більше народу, щоб пересвідчитись у цьому самим. Ота жінка Шеффера, що оженила на собі багатого хірурга в обмін на самі-знаєте-що, припхалася аж двічі під тим приводом, що вона нібито забула взяти шматок паштету а-ля Холст. Що найцікавіше, пані Шеффер ніколи в житті не купувала цей паштет.

Дехто приходив із виразом обурення на обличчі, але більшість вважала те все просто кумедною історією. Гризельда була приголомшена. Вона вже зібралась зателефонувати Колтону Метерсу, голові ради, в якій вона теж засідала як активна й чесна громадянка. Але Метерс сам їй подзвонив, якраз посеред обідньої товкотнечі. Гризельда прослизнула в підсобку, залишивши у їдальні та біля прилавка клієнтів, яких аж розпинало від цікавості.

Старий голова ради не тямився від гніву. Він засуджував Гріма за те, що той пішов на компроміс із хлопцями, вивівши раду із гри. Аби уникнути загального бунту, їм нічого не залишалося, як обмежитися винесенням хлопцям офіційного попередження. А втім, цей добродій недвозначно підкреслив, що суворіші заходи іменем батьківського авторитету підуть Джейдону лише на користь. Гризельду аж пересмикнуло, коли Колтон Метерс сказав: «Вірите чи ні, але, здається, місто насправді на боці цих шибайголів і схвалює їхню витівку».

І після того їй стало моторошно. Страх стискав їй нутрощі увесь післяобідній час, ніби якесь величезне, неминуче лихо насувалося зі стрімкістю швидкого потягу. Вона не переймалася ні тим, що могли зробити із Джейдоном, ні репутацією крамнички. Як і решта жителів міста, Гризельда жила у постійному страху перед злим оком Катаріни ван Вайлер і боялася, що одного разу стане його жертвою. І хоча всі знали, що саме прокляття викликало смерть жорстокого чоловіка Гризельди, ніхто не здогадувався, що з того дня, як Гризельда його здихалася, вона справді була вдячною Катаріні, і що її страх перетворився на гірку рішучість звільнитися також і від злого впливу відьми. І протягом довгих семи років, у повній таємниці й під загрозою дечого набагато гіршого за Дудлтаун, Гризельда носила відьмі подарунки й гостинці та мела тротуар там, де Катаріна мала проходити наступного дня. Вона розповідала їй усі таємниці й плітки, які збирала по місту, найцікавіші чутки, які їй вдавалося підслухати у м’ясній крамничці. Вона тицяла пальцем у винних, сподіваючись отримати від Катаріни ласку, щоб вона вберегла її та Джейдона від найгіршого, що тільки могло статися. Вона розрівнювала (довгою тичкою, звісно) Катарінину хустку, якщо вітер здував її набакир, та пересовувала залізні ланцюги, якщо здавалося, що вони завдавали їй незручностей. Жінка перетворила її на божество й поклонялася йому, усе менше довіряючи старим байкам про Катаріну й усе більше віруючи в саму відьму. Гризельда була ладна зробити для неї все що завгодно, окрім, звичайно, однієї речі… вона б не відкрила відьмі очі.

— Але ж, — довірливо сказала вона якось відьмі, — я знаю, що одного дня з’явиться хтось, хто таки зробить вам цю послугу, пані ван Вайлер, — то було ще до того, як вони з відьмою перейшли на «ти», — і я сподіваюся, того дня ви згадаєте, що я завжди добре ставилася до вас.

І ось тепер усе, що вона так старанно вибудовувала оці довгі сім років, Джейдон може зруйнувати одним-однісіньким ударом.

Тому треба було чітко дати зрозуміти Катаріні, на чиєму вона боці. Гризельда чекала на Джейдона в кухні, й тільки-но син увійшов, як вона ляснула його по обличчю тильною стороною руки. Джейдон скрикнув і відсахнувся, вдарившись об одвірок. Ляпас пролунав як постріл, і кухню заповнила вибухонебезпечна напруга. Ніколи до того вона не била свого рідного сина — кулаків Джима вистачало, щоб робити це за них обох. Але ж наразі в неї не було вибору — й не було вороття.

— Про що ти тільки думав? — запитала вона холодним від ледь стримуваного гніву голосом. — Про якого біса нечистого ти думав? Що ти наробив, недоумку?

— Якого дідька, мамо!

Рука Гризельди піднялася знову, тепер вона ляснула Джейдона по щоці долонею. Він рефлекторно затулився рукою і спробував відступити, але наштовхнувся на прилавок. Гризельда відчула, як кров прилила їй до голови, так само як і тоді, коли на неї нападав Джим зі скляними очима та піднятими кулаками. Але як тільки вона побачила, що цей рослий молодик відступив перед нею, то зрозуміла, що він потрапив у засідку — саме так, як вона й хотіла.

— Як ти посмів наразити нас на таку небезпеку? Ти гадав, я не дізнаюсь? Про це знає все місто! Як ти можеш бути таким бовдуром?

— Ти про що?

— Стули пельку, зрозумів?

Джейдон був дійсно здивований.

— Боже, заспокойся, ми про все подбали. Грім змусив нас прибирати сміття у парку, і це дуже дебільно, як на мене, бо ж паркова служба однаково робить це раз за разом і отримує за те зарплатню. Але ж то все дрібниці.

— Мені начхати на те, що тобі наказує робити Грім. Зараз ти маєш справу зі мною.

— Ну, це вже інша справа, — завагався було Джейдон, потім вочевидь зібрався з думками, і на його обличчі з’явився той зухвалий вираз, який вона так ненавиділа. — Рада заявила…

— Я кажу не про раду! — вигукнула Гризельда. — Йдеться про тебе і про мене, чи досі цього не зрозумів?

Вона нервово озирнулася і знизила голос.

— А якщо одного дня в неї відкриються очі? Ти коли-небудь над цим замислювався? І як ти гадаєш, вона тебе помилує, якщо ти робиш із неї посміховисько? Чи ти хоч трохи думаєш, у що нас вплутуєш?

І раптом вона не повірила своїм вухам: Джейдон почав сміятися — не від почутого, а від такого собі зверхньо-поблажливого почуття жалю до неї.

— Мамо, а в тебе й справді проблеми.