Страница 38 из 71
– Є безліч версій походження кальяну. В історіях інших народів були схожі курильні пристрої.
– Я чув тільки, що само слово "кальян" запозичене з ватанаанської мови і перекладається, як "кокос", оскільки він виготовлявся з шматка дерева, а посудиною служила шкаралупа кокосового горіха.
Дискусію про кальяни перервав дзвінок мобільного Лангре. Подивившись, хто дзвонить, той відразу ж відповів:
– Так, дорога. Так. Ще не закінчив. Потерпи трохи. Так, ти ж знаєш.
Стажер розчулено посміхнувся, потім задумливо відвернувся до вікна.
– І заради чого це все? – Із зітханням сказав він. – Життя не має ніякого сенсу. Ми живемо, щоб померти. І неважливо, як саме живемо, чим займаємося – підсумок один.
– Звідки такі думки? – Похитав головою Лангре. – Ми живемо не заради смерті, а заради життя. Від того, як я живу і чим займаюся, залежить мій інтерес до життя. Можна жити захоплююче, а можна сидіти на стільці і горювати про те, що життя не вдалося. З приводу тривалості відведеного нам терміну не знаю, для мене це не має значення. Головне, щоб жити було цікаво і корисно.
Стажер нічого не відповів, продовжуючи вдивлятися в вікно. Лангре знайшов контакт і натиснув кнопку виклику. Через кілька гудків йому відповіли.
– Я готовий допомогти вам з Порно, – без зайвих вітань сказав комісар.
– Гаразд?! – Здивувалися на тому кінці. – Я втомився. Так втомився, що вже втомився втомлюватися.
– Дзвони Послові, зустрінемося у нього.
– Якщо вже зібралися в Росію, захопіть парасольку, – гмикнув Грозний. – Погодка там не шепоче.
– Зараз не час для жартів, – крижаним голосом сказав Лангре. – Зустрінемося у російського Посла у Франції. Я знаю, що ти ще в країні.
– Я так зрозумів, ми їдемо до Посла? – Запитав Стажер, коли Лангре закінчив розмову.
– Готовий до вистави? – Запитав Лангре.
Ствердно кивнувши, Стажер заштовхав в рюкзак формену куртку кур'єра і кепку з довгим козирком. Потім загасив кальян, спішно накинув куртку і, підкинувши у повітрі ключі від машини, вийшов з кабінету. Лангре похитав головою і рушив услід.
Їм належало відвідати будівлю посольства, розташовану на бульварі Лан, що є частиною Бульварів маршалів в шістнадцятому окрузі Парижу.
Французи з великою повагою відносяться до чужого часу, всі зустрічі навіть з рідними і близькими друзями, відбуваються за суворою домовленістю. Завалитися у гості без запрошення вважається поганим тоном, і в аудієнції може бути відмовлено. Тому Стажер і Лангре діяли не абияк".
– Зараз я розповім тобі, як повинно бути згідно із законом, – Лангре пристебнув ремінь і відкинувся на спинку автомобільного сидіння. – Завданням посла, як глави посольства своєї країни, являється представлення і захист інтересів держави, що представляється ним. Посол має права, не лише у державних органах країни перебування, але також і в місцевій політичній опозиції і суспільно-політичних організаціях. Для необмеженого представлення інтересів посол користується дипломатичним імунітетом.
Місце проживання посла і його сім'ї називається Резиденцією. Вона, як і територія посольства, користується екстериторіальним імунітетом.
– Я це вчив, – гмикнув Стажер. – Нічого нового.
– А зараз я розповім тобі, як йдуть справи насправді, – Лангре постукав пальцями по панелі автомобіля. – Посли користуються недоторканістю і повним дипломатичним імунітетом відповідно до міжнародних угод. Останнім часом спостерігається тенденція, при якій громадяни, що скоїли значні злочини і бажають уникнути покарання, намагаються відвернути кримінальну відповідальність шляхом виїзду "за кордон".
І "за кордон" в даному випадку, деякий бар'єр для правоохоронних органів в здійсненні пошуку і затримання особи, що ховається.
– І з цим нічого не можна поробити? – Обурився Стажер.
– Співробітники посольств, як відомо, користуються дипломатичним імунітетом. Вони не можуть бути заарештовані і не можуть з'явитися перед судом країни перебування навіть в якості свідків. На територію посольства без дозволу посла не мають права ступити ні поліцейський, ні судовий пристав, ні пожежний інспектор, а дипломатична пошта не підлягає митному контролю. В той же час є випадки, коли такий імунітет мають особи, що не входять до дипломатичного складу посольств.
Люди, що мешкають в резиденції, можуть порушувати правила дорожнього руху і носити при собі зброю, не боячись арешту. При цьому вони не платять податків, а їх посилки не розглядає митниця. Представники дипломатичного корпусу мають права і привілеї, які навіть не снилися звичайному громадянинові. Між тим дипломати нерідко поводяться точнісінько як прості громадяни, тобто п'ють, б'ються, крадуть.
Немає нічого дивовижного в тому, що дипломати або особи, зараховані до таких, регулярно потрапляють в звіти кримінальної хроніки. Саме тому я призначив Грозному зустріч в резиденції.
– Я припаркую машину і підійду. – Сказав Стажер.
Мовчазний худорлявий чоловік, судячи з виду, одноліток Лангре, проводив його в їдальню. Як виявилося, комісар прибув якраз до вечері. За довгим вузьким столом сиділи двоє – Грозний і сам Посол. Вони про щось неголосно перемовлялися, вправно нарізуючи на широких плоских тарілках просмажені біфштекси. Затишно потріскував камін, і Лангре подумав, що хотів би зараз виявитися в іншому місці, біля іншого каміна, поряд зі своєю дружиною.
– Так я не збирався його вбивати! – Раптом підвищив голос Грозний. – Просто ми трішки посварилися і так вийшло. Ненавмисно. Він мене перший вдарив, потім я його. А далі. Коротше прибив я його кулаком. Але я навіть і не відразу зрозумів, що він коні просунув. Затягнув до себе додому на четвертий поверх. Вважав, він прикидається просто, почав його трясти, намагався привести до тями, тільки потім усвідомив, що це кінець.
– Вітаю, – кивнув Посол, помітивши присутність Лангре. – Сьогодні у мене вечір непроханих гостей. Приєднаєтеся до нашої пізньої вечері?
– Дякую, – Лангре сів між Послом та Грозним, почуваючи себе дещо незатишно в такій помпезній, химерній обстановці.
Все той же мовчазний одноліток комісара приніс ще прилади і наповнив келихи вином. Випий за зустріч, втім сам Посол обійшовся соком.
– З деяких пір я не п'ю, – пояснив той. – Одного разу син свсіда впав зі сходів і сильно вдарився головою. Йому терміново треба було в лікарню, швидкій їхати далеко, час йшов на хвилини. Але мій свсід не міг сісти за кермо, оскільки випив за вечерею. Я сам тоді відвіз дитину, все обійшлося, але… з того дня я жодного разу не доторкнувся до спиртного. Вирішив, що не дозволю своїм дітям опинитися в такій ситуації.
Лангре з розумінням кивнув і, для годиться, наколов на виделку пару стручків квасолі. Прожувавши, він мовчки, поклав на стіл список з тринадцяти чоловік, який вміщував Алекса Крамера.
– Коли вони були в Росії?
– Ні, – мотнув головою Посол. – Від мене допомоги не чекайте. Я не збираюся втручатися в цю справу, мені дороге моє життя і моє положення.
Що ж, Лангре ніскільки не здивувався відмові. Саме тому у них із Стажером був заздалегідь підготовлений запасний план. Виниклу напругу перервав впевнений стук у двері. Не чекаючи відповіді, до їдальні ввійшов кур'єр. На його очі насувалася кепка так, що обличчя було не розглянути, але Грозний чогось напружився, ніби впізнав в ньому когось. Помітивши це, Лангре і сам приготувався діяти, прикидаючи, як далі розгортатимуться події цього вечора.
– В мене лист. Особисто в руки Послові. Хто з вас? – Він повів головою з одного боку в інший, розглядаючи присутніх.
– Він, – Лангре кивнув у бік Грозного.
Обстановка розжарилася ще більше, здавалося, що напружену тишу можна різати ножем, як біфштекс.
– Я не кур'єр, – спокійним і холодним, як сталь голосом, порушив тишу черговий непроханий в Посольстві гість. Він зняв кепку. – Я співробітник поліції. Близькі, кличуть мене Стажером. Ти вбивця, що штовхає наркоту. – Прошипів він. – І я не дам тобі піти безкарним, сволота!