Тигролови

…Відомо, що там усе є. Все, що існує у цілім світі, є й там, як у музеї, скажімо. І тварини, і рослини, і все!… Нема тільки бананів та мавп, якщо не числитися з дослідами Дарвіна, та крокодилів, якщо вважати за крокодилів лише те, що плаває у воді десь там поблизу хеопської піраміди. А решта - все є. А було так, бачите… Як творив Бог світ… Хоча владивостоцький турок, що оце розповідав, приписував цей подвиг Аллахові, але так уже на цім світі ведеться, що кожен до себе гне і свого генія попирає. Тож, за турком, чудо те сотворив Аллах. Але правовірні безвірники і так християни зробили свою корективу…

Отже, як творив наш Бог мир, то йшов він із заходу на схід і розселяв по землі, де що треба за планом. Як той сівач, ніс він у мішку всякої тварі і всякого насіння до лиха і розтикав по землі, що де приходилось, мов за точно опрацьованим промфінпланом небесного комунхоза. Там те, а там те… Так він ішов і трудився через усю землю. Ішов і сіяв, ішов і сіяв.

І прийшов він аж у той край, що грець його й зна де. І зупинився він на хребті Сіхоте-Аліня - гори такі є. Аж бачить - земля вже скінчилась, а в нього в мішку ще до лиха всього є!

Дивився, дивився бог. Вертатись далеко… Так він узяв та й висипав геть усе з мішка тут.

– Живи тут!…

Ну, відтоді і почалось. І поперло. І погнало!

І таке там сотворилось, що люди довго ще ламатимуть голови, як то могло трапитись, прости Господи! То, я вам скажу, край!!!

І ніхто йому не годен дати ради. “Хіба тільки турки або запорожці”, - мовляв той владивостоцький турок. Чому запорожці? Тому, каже, що так уже заведено на цій землі - як десь нема кому дати ради, то запорожців туди! Або принаймні їхніх нащадків. На Кубань? - Запорожці. На Терек? - Запорожці. Під Петроград? - Запорожці! І тут - теж… Цар Микола, бач, не був дурень, коли на-посівся на тих дурних “х а х л і в”. Сам бог, як творив цей світ, то мав саме їх на увазі. Відтоді так воно вже й ведеться… Будьмо ж!… А кінчиться хіба аж на нас. Бо на нас - тпрру! - де сядеш, там і злізеш… Кельнер! Крем-соди!!!

Прослухавши лекцію, хлопці запивали її білою; весело цокались, робили додатки до лекції, вставки, редакційні зміни. Було весело, було безтурботно.

Ось так вони собі розважалися, забувши про все на світі і ні на кого не зважаючи. Майор знову занурився в газету і дочитував уже шосту сторінку, дійшовши до спортивної та іншої всесоюзної хроніки.

До салон-вагона зайшло двоє в гумових плащах, в елегантних хромових чоботях і в узбецьких - таких модних влітку - тюбетейках. Сіли біля крайнього столика, відкоркували пляшку пива, п'ють. З нудьги блукають очима по салопу, придивляються до химерної люстри, прислухаються до сміху і гомону. Дивляться собі на майора, дивляться собі на веселу компанію… Перезираються.

Потім один встає і підходить до хлопців. Спиняється напроти того, що в френчі й галіфе кольору кави. Якийсь час пильно вдивляється в нього, а тоді в тиші, що запанувала на хвильку, виголошує урочисто:

– Следуйте за мной!…

Юнак у френчі ліниво подивився знизу вгору і спокійно взявся знову до пляшки:

– Пробачте, ви до мене?

– Так, до вас!

– Я вас слухаю…

– Следуйте за мной! - повторила тюбетейка з притиском, засовуючи руку в кишеню.

– Ого… Чи правильно я вас зрозумів і чи правильно - чи туди ви втрапили?

– Мовчать! - гримнув нагло гість у тюбетейці. Другий підійшов і став поруч, посміхаючись і прудко бігаючи очима по компанії та по салону.

– Мовчать!… - повторив перший погрозливо. - Слухать, коли приказують! Ви заарештовані! Слєдуйте за мной…

– По-перше - я ще не заарештований. По-друге - я не збираюсь поки нікуди “слєдовать”. А по-третє - то ми ще подивимось, хто і куди буде зараз “слєдовать”… - Юнак помалу звівся і, стиснувши щелепи, став, пристукуючи обцасом та спершись на спинку стільця рукою:

– Слухай-но… Ти… Чи я п'яний, чи ти п'яний? Чи я осел, чи ти… Ану - ваші документи!!? - раптом випалив він до обох зразу. - Ордер на арешт?… Будь ласка, ордер на арешт!?!

– Прошу… - І гість у тюбетейці вийняв з кишені пістоля й підніс його арештованому до носа: - Ось ордер на арешт.

– Браво! - скривився зневажливо юнак. - Але дурню ти! То фальшивий ордер. Такий самий ордер і я маю, прошу, ось… - і одвернувши полу френча, зухвало поляпав рукою по кабурі, що висіла з пістолем на пасі ззаду.

Вмить його підбито під руку. Завернуто руки методом джіу-джитсу за спину… Але юнак видерся, поваливши стільці і збивши з ніг одного з напасників. По короткій, але завзятій боротьбі його знову скрутили, роззброїли… Наробили матюкні і лементу на повен салон-вагон. Перелякані кельнери товпилися в дверях.

У цей час звівся майор і ступив два кроки:

– В чім справа, граждане?!.

Один з тих, що в тюбетейках, підлетів до майора, виструнчився і відрапортував щось пошепки… В майора полізли очі на лоба.

– Многогрішний!?!

– Так… - і подав якісь шпаргалки, фотосвітлини. Майор навіть не глянув на те все, одвівши рукою. Він протер очі. постукав долонею по лобі і враз люто крізь зуби вилаявся. Прошипів страшну лайку осатаніло. Але опанував себе і спокійно та суворо до тюбетейки:

– Звільніть… Це ж не той, не він… Я того знаю особисто… - Павза. - О, я того добре знаю…

Тюбетейка вагалася. Тоді майор з притиском, але тихо:

– Що вам наказано!?. І взагалі раджу бути пильнішими. Хіба вам повилазило?… Пересвідчіться в документах, а тоді подасте своєму начальникові рапорт.

Тюбетейка зблідла, витяглась у струнку:

– Наказано звільнить… Єсть звільнить! Єсть подати рапорт начальству! - і повернувся до місця баталії. Там вони відійшли втрьох набік, дивились папери, матюкались, виправдуючись перед френчем. Френч обкладав їх понурою, босяцькою лайкою крізь зуби. Йому повернули пістоль і обірваний пас. Обидві тюбетейки швиденько вислизнули.

– Йолопи!… - бурмотів френч, чіпляючи знову пістоля ззаду і застібуючи пас. - Ідіоти!… Не вміють чисто “работать”. Балбєси!… - І, ні на кого не дивлячись та не попрощавшись, вийшов геть.

Приголомшене товариство якийсь час сиділо мовчки, протверезівши від такої несподіванки. Дивилися один на одного. Довго не могли прийти до пам'яті.