Страница 3 из 5
Все те, що чоловіку треба:
Будинок затишний, і я на його тлі,
І дуб кремезний підпирає небо.
Той дуб при хаті пильно поглядає,
Як вартовий на чатах з висоти,
А восени він жовтий лист скидає.
То, нібито, з минулого листи.
Батьківська хата – рідная домівка,
І старий дуб, що має добру душу.
Є щось в житті дорожче за готівку,
Що й я онукам передати мушу.
2006 р.
Думки про війну
Чи вже скінчилась та війна?
Ота війна, що в сорок п’ятім?
Чи битва й досі не мина,
І ворог наступа на п’яти
Мені?!… Хоч я й не воював,
І майже пороху не нюхав,
І жах війни не відчував,
І кулі посвисту не слухав.
А все ж думки прості приходять,
Чи зможу я, коли потреба,
Здійснити при лихій нагоді
Свій власний крок під хмарним небом?
Чи зміг би встати я в атаку
Разом з шеренгою бійців,
І – попри страх і переляки –
Під танк з гранатою в руці?
Стискаючи приклад до болю,
Чи вистою на полі брані?
Думки прості – за мирну долю
Уклін низький вам, ветерани!
2015 р.
Ліні Костенко
Привид націоналізму бродить по Україні…, Декоративна незалежність…,
Раніше казали – Україна у вогні, а зараз треба казати – Україна у багні…
Ліна Костенко, деякі вислови.
Ну, що сказать? Чи справді я поет?
Про те пишу, що справді є болючим?
Чи, так собі – словесний пірует –
Пишу щось просто так, тому що скучив?
Чи, може, легко так співаю, як птахи?
Незлим струмочком тиха мова лине?
А може, краще про гріхи? Бо ж є гріхи!
Ну, може так, як у Костенко Ліни…
Віршем прилизаним не зрушиш ні на крок,
Не буде спокійніше для сумління.
А може, все ж натиснуть на курок,
Щоб забриніло так, як у Костенко Ліни?
Не завжди все солодке – є й гірке.
Я не гончар, ваять не вмію з глини.
Але хотів би виліпить таке,
Щоб навіки, як у Костенко Ліни.
Поет співає правду, хоч ти ріж,
Хоч знає, що колись загине.
Бо краще все ж – «по лезу босоніж» –
Кричати вголос, як Костенко Ліна!
2012 р.
Вітання музею Давида Гурамішвілі
З нагоди 50-ліття заснування
Де ж подітися поету,
Де знайти порозуміння?
Хто ж підтримає на злеті
І плекатиме без зміни?
Як боюсь, що рима стигне,
Що нічого вже не вийде,
Я приходжу на гостини
В дім грузинський, до Давида.
Нас веде по творчим сходам
Крізь стрімкі життєві хвилі,
Дах гостинний у негоду –
Наш музей Гурамішвілі.
Підіймаймо ж, друзі, ліру!
Хай птахи-вірші злітають,
Хай музей у місті миру
Всім на радість процвітає!
2019 р.
Авторські малюнки для фронтону музею Давида Гурамішвілі у Миргороді.
Миргород після дощу
Як хочу я приїхати до міста,
Неквапливо приїхати Хюндаєм,
Побачити веселоньку барвисту,
Що сонце поміж хмарами гойдає.
Гуляти Миргородськими гаями,
Дивитись на Хорольську чисту воду.
Заслухатись у травні солов’ями.
Дощі минуть, як будь-яка негода.
Умилось моє місто під дощами.
Засяяв знову світ яскравим блиском.
Веселка теж у небі заблищала.
Люблю тебе, родинная колиска.
2018 р.
Кавоварка
Тримаючи у руках керамічну турку
Я вам продам, шановні, кавоварку.
Не думайте, що це якісь приколи.
Не треба наражатися на сварку,
Тому цю назву не кажіть нікому.
Казати «кавоварка» – це невірно.
А правильно казати треба «турка».
Бо прогріватись має рівномірно.
Така це дивна керамічна штука!
Варити каву – дивовижне щастя.
Ця дія варта слова драматурга.
Арабіку і цукор треба класти
У цю красиву керамічну турку.
Назвати можна й «джезва», ваша воля.
Щоб каву по-турецькому варити.
І хоч би у кав’ярні, хоч у полі
Ти будеш невідривно пити, пити…
Немає в світі кращого напОю,
Ніж кава зварена. Чого бракує?
Візьми її упевнено рукою.
І буде щастя всім, кому смакує.
Вона не є солодкою, гіркою.
Вона жива, як для поета рими.
Вона тече невпинною рікою
По всім кав’ярням запахом нестримним.
Сиди хоч вдома, а хоч просто неба.
Іди на запах, просимо ласкаво!
І більш нічого нам в житті не треба.
То просто кава, то найкраща кава.
2018 р.
Турка – цілком реальна пропозиція.
Вернісаж
Якось в червні або в травні…
Вже було не дуже й жарко.
Я на вернісаж потрапив
До художниці-квіткарки.
Бачив квіти, натюрморти.
Ну, а ще були пейзажі.
Та й які ж вони красиві!
Все було на вернісажі.
Розмаїття барв і квітів,
Що зів’януть в чистім полі.
А на полотні й папері
Не зів’януть вже ніколи.
Все буяє кольорами –
Мальви, іриси, піони.
Ніби матінка-природа
Задзвонила в свої дзвони.
Ніби з чарівної скрині
Веселкове простирадло.
Щирим поглядом майстрині
Я побачив світло радо.
2018 р.
Авторська картина «Звуки літа. Букет 1».
Суперенеїда
Ще є проблеми на Парнасі…
Немає в жодній рецептурі,
Та й у підручниках нема,
Як до скарбниць літератури
Додати власного письма.
Ще є проблеми на Парнасі –
Де взяти персональний німб,
Як полетіти на Пегасі
Та перестрибнути Олімп?
Як віднайти тендітне слово,
Щоб змалювати красоту,
Зцементувати ті основи,
Що підпирають висоту?
Як незабутнє і важливе
Сказати всім, щоб чули всі
Слова про зорі мерехтливі,
Умитий ранок у росі?
Де ж нам узять того Панаса,
Щоб Мирний був, а не якийсь?
Де прочитать того Тараса,
Щоб був Шевченко, як колись?
І Котляревського Івана
Згадаймо також, зокрема,
Коли, лежАчи на дивані,
Карбуєм «вічне» жартома.
2005 – 2007 р.
Відчай художника
Сьогодні знову я упав у відчай,
Сховався знову від усіх людей.
Не уляглися фарби мальовничо!