Страница 9 из 27
– Раків тепер у наших річках нема, – зітхнув Голубей. – А чого ти з чужим мішком?
– Украв, – сказав Квочка.
– Як украв? – аж виліз з машини Голубей.
– Не я крав, – уточнив сержант. – Злодій один украв, а я піймав його на гарячому.
– А де ж тоді сам злодій? – лукаво посміхаючись, запитав Голубей.
– Застав його на гарячому, – розсердився Квочка. – А він мішок кинув, а сам у натовпі розчинився, – збрехав Квочка і про себе додав: «Подумаєш, кожному рапортуй».
– А ти хоч знаєш, що в мішку?
– Не дивився.
– А ти глянь.. Може, Шлапаківський там гроші тримає, що на особняк брав. Га?
– Чому ти гадаєш, що це мішок Шлапаківського? – насторожився Квочка.
– А він після того, як на нього напали і забрали ікасаторський мішок, тепер з речовим ходить. Особливо, коли в лазню йде... А сьогодні бачив – з портфелем і сумний-пресумний. Не інакше як гроші поцупили...
Квочка насторожився. Це йому здалося й справді підозрілим.
– Знов матимеш, Квочко, преміальні.
При слові «преміальні» Квочка ожив і багатозначно крякнув.
– Дивний ти чоловік, Квочко. Мішок за спиною возиш, а що в ньому – й не знаєш. Що ж ти майорові доповідатимеш? Ось дай-но сюди...
– Стороннім не дозволено, – затримав мішок Квочка.
– Вважай, що я свідок.
Сержант нехотя віддав мішок і поплентався слідом за Голубеєм у скверик.
– Тут чимось іншим пахне, – поморщився Голубей. – Не валютою.
Квочка стояв осторонь і думав про щось своє, дивлячись за горизонт.
Несподівано Голубей відскочив від мішка і з переляку закліпав очима. Квочка наче прокинувся від сну і направив свій тверезий погляд туди, куди щойно дивився Голубей. Щоки у Квочки раптом стали білими, як крейдяний папір. Вуса нервово сіпнулися й повисли, немов два зів'ялі пшеничні колоски. Квочку трохи занудило. Прямо на нього з мішка скляними мертвими очима дивилась, висолопивши язика, відрізана кимось голова. Сержант відчув, як земля під ним закрутилася. Йому хотілося гукнути: «Люди, зупиніть планету. Я на хвилинку вийду. Мені погано». Але не зумів.
– Ну й служба у вас! – похитав головою Голубей, який оговтався першим. – Не позаздриш...
Блідий Квочка потяг за шнурівки й зав'язав мішок, щоб, бува, не помітили перехожі.
– Мені потрібно негайно знайти майора, – сказав він, звертаючись до Голубея, котрий уже сидів у кабіні москвича.
– Він у ресторані «Під мухою», – гукнув Голубей, натискаючи на педаль. – Лейтенант Фостиков з відпустки вернувся. Вони там приїзд замочують...
Сержант Квочка більше не слухав. Він розвернув мотоцикл і, пострілюючи вихлопною трубою, помчав до ресторану.
Перша розповідь майора
– Цього могло б і не трапитися, – оригінально почав свою розповідь Ситорчук, але негайно замовк, помітивши наближення офіціанта.
– Пробачте, але я вас повинен дещо розчарувати, – не поспішаючи, почав той.
– Немає моєї улюбленої брауншвейзької капусти, – посміхнувся майор.
– І не тільки: закінчилися котлети «фантазія» і солодкі коржики.
– Але ж у меню.. – втрутився лейтенант Фостиков.
– Ви на меню не дивіться. Ви дивіться на мене, – офіціант нахилився, взяв меню і ледь не засліпив цим жестом лейтенанта: на його тім'ї ховалася така кругла і така сліпуча лисина, що з й допомогою можна було сміливо запалювати не тільки ворожі кораблі[8], а й просушувати вологий тютюн на однойменній[9] одеській фабриці.
– У такому випадку дві порції кольрабі і...
– Раджу яловичину та салат «Радість холостяка».
– Навіть так? – посміхнувся майор. – Цікаво. Я завжди був у захопленні від вашої кухні, а особливо – від салатів. У них багато вигадки.
Офіціант зробив кніксен і відійшов.
– Так от слухайте, – продовжував майор. – Тепер нас не скоро переб'ють...
Лейтенант насторожився і підняв голову, запитливо дивлячись на шефа.
– Я хотів сказати, – уточнив майор, – що тепер не скоро переб'ють нашу розмову.
– Я так і зрозумів, – по-дівочому сором'язливо почервонів лейтенант Фостиков. Але майор не звернув на це уваги і спокійно вів далі:
– Якби людство з приходом цивілізації не втратило здатності передчувати небезпеку заздалегідь, то ми з вами, лейтенанте, її сьогодні передчували 6 так само, як горобці, що залишають стріху перед пожежею. І від того, повірте мені, лиха на світі поменшало б принаймні удвічі. Добре, що я зберіг це почуття в собі, – з природженою скромністю промовив майор і, зібравши просушений на сонці тютюн, почав набивати ним люльку.
– Того тихого сонячного дня, – продовжив він, – тобто вчора, у суботу, ніщо не віщувало трагедії. Я спокійно лежав і слухав транзистор. Квочка лагодив вудочки: міняв гачки, перевіряв, чи ніде не перетерлася жилка. Ми збиралися на риболовлю. Ви ж знаєте, – Ситорчук затягнувся, – риболовля – моє улюблене заняття...
Лейтенант на хвилину відвів захоплений погляд від сусіднього столика й подивився на майора.
– Я маю на увазі, – уточнив майор, – що це моє улюблене заняття, якщо не брати до уваги розв'язання математичних ребусів і знайомств із творами Ф. Бекона, Т. Гоббса, Джона Локка, Спінози, аметрі, Дідро, Сенеки, Канта, Гегеля і Фейєрбаха. Я не можу твердити, що це мої улюблені філософи, але повинен вам сказати, лейтенанте, що і в них щось є. Та я, здається, трохи відхилився від головної теми. Так от, як тільки ми виїхали за місто, відчув неспокійну тривогу на душі. Весь час мені здавалося, що має щось статися. Я наказав Квочці їхати повільніше, Але й така їзда не давала мені спокою. «Квочко, зупиніть, будь ласка, машину, – попрохав я. – Мені, знаєте, погано». Він зупинив. Я вийшов на обочину й присів. Потім глянув навкруги, куди сягало око. Воно не сягало нікуди. Над капустою, над кукурудзою, над квасолею й іншою різною городиною висів такий густий туман, наче не розбавлене ніким молоко. Мені спочатку подумалось, що хтось кинув шашку ДЕШЕУ-8[10]. Стрічні машини сунули, як черепахи. Миготіли тільки жовті, як лілеї, фари, і складалося враження, що ми не в районі Лисої Гори, а на знаменитому кварталі Пікаділлі чи на Ріджентс-стріт[11].
Раптом з цього білого мороку, немов з ночі, виривається знайома вам, лейтенанте, «Волга» 24-48. Я глянув і, не дивлячись на справжній димовий заслін, ледь не зомлів: на передньому сидінні, поруч з водієм, сидів відомий мені злочинець Толя Жванчик. Цього погляду мені було досить, щоб зрозуміти: Жванчик утік з тюрми, так і не дочекавшись свого законного звільнення. «Квочко, вперед!» уперше за своє життя я не зовсім точно сформулював наказ. Сержант натис на педаль, і наш бобик помчав у протилежному від волги напрямку. «Квочко, назад! – уточнив я. – За машиною 24-48».
Сержант розвернув газик і ввімкнув четверту швидкість... І тут сталося те, що я передбачав: дорогу нам перетнула вантажна автомашина. Досвідчений Квочка її помітив одразу, а от причепа з довгою металевою трубою ми не побачили і на всій швидкості врізалися в трубу. Одне слово, якби не халатність Квочки, нам би з вами більше не сидіти в цьому чарівному куточку... Тільки його безвідповідальність врятувала нас тоді від загибелі. – Майор передихнув і, важко зітхнувши глянув у бік кухні. – Після того, як нас у рівчаку знайшли товариші з автоінспекції і привели нашатирним спиртом до тями, я виліз з машини і глянув на бобик, що стільки років чекав своєї заміни. І на тобі – дочекався. Тепер він нагадував приплюснуту до землі амфібію. Верху не було. Його немов корова язиком злизала. А точніше, наче хтось зрізав косою, хоч труба була кругла і, наскільки я пам'ятаю, товста.
Квочка в цю мить підвів голову і, побачивши, що я живий і навіть без подряпин, знепритомнів удруге. Я одразу про все догадався: сержант боявся, що я покараю його, не дочекавшись, поки він дотягне до пенсії. Але я підійшов до нього, наказав встати й міцно потиснув руку. «За вашу халатність, Квочко, виношу вам подяку. Скільки разів я казав: приваріть передні сидіння, сержанте. При найменшому дотикові вони падають разом з пасажирами назад, але ви не зробили цього. І ось сьогодні, завдячуючи вашій халатності, ми з вами живі». Я ще раз потиснув йому руку і при всіх розцілував. Квочка стояв і плакав. Я вперше у своєму житті бачив, щоб так щиро й невимушено плакали загартовані і мужні. Хвилююча картина була, лейтенанте. Такі картини запам'ятовуються на все життя. І тут мене зрадила витримка. До речі, теж уперше: я дістав з кишені свій улюблений мундштук і подарував його Квочці. «Куріть на здоров'я, сержанте, – пам'ятаю, такими були мої перші слова. – І бережіть свої вуса. Без мундштука ви їх зовсім обсмалили». Так я попрощався зі своїм мундштуком, – закінчив майор і прислухався. Крізь відчинені двері кухні долинуло кілька пострілів. Потім пролунала черга. Майор Ситорчук сидів спокійно, але насторожено.
8
Запалювати ворожі кораблі – очевидно, натяк автора на Архімедову витівку, яка сталася близько 214 року до нашої ери. Великий давньогрецький фізик і математик Архімед спалив римський військовий флот у сіракузькому порту за допомогою дзеркала. (Прим. ред.).
9
Однойменній – тут мається на увазі тютюновій. (Прим. ред.).
10
З метою конспірації даємо дещо неточну назву димової шашки. (Прим. авт.).
11
Сучасному інтелектуальному читачеві не має потреби пояснювати, що таке Пікаділлі чи Ріджентс-стріт, а щодо Лисої Гори, то це улюблене село майора Ситорчука, куди він у вільні хвилини завжди збирався поїхати і повудити рибку. (Прим. авт.).