Страница 12 из 46
За два дні до Старого Нового року Ольга відчула себе набагато краще і навіть зробила спробу вставати з ліжка, полегшено розуміючи, що слабкість та хвороба відступили. Увесь цей час поряд з нею, періодично змінюючи один одного, були Параска Степанівна та Олін рятівник Анатолій, котрий з особливим трепетом турбувався про нещасну жінку, котру помітив близько двох тижнів тому на околицях села. Час від часу Ольга, червоніючи, ловила на собі пильний погляд чоловіка, котрий плекав до неї вже аж ніяк не дружні почуття. Жінка це чудово розуміла, однак, не могла відповісти йому взаємністю, адже не могла розібратися не лиш у власних почуттях, але й в тому, хто вона й звідки. Вона була в якомусь розумінні «жінка без минулого» і життя уявлялося Олі чистим аркушем паперу– свого минулого вона не знала, про теперішнє могла теж сказати досить мало, а майбутнє своє не знає ніхто з людей. Перші дні нещасна жінка відчайдушно намагалася пригадати хоча б щось зі свого минулого, їй приходили в снах якісь дивні образи, люди, фоном звучав дитячий плач та маленька дівчинка кликала: «Мамо! Мамо!». Ольга простягала уперед руки, йшла на той голос, однак, щось її віддаляло, несло назад та не дозволяло рухатися далі, хоч жінка упиралася, кричала, а потім… Просиналася від власного крику, покрита холодним потом та не в змозі перевести дихання.
-Олю, що трапилося? Як ти?- над нею миттю схилився Анатолій, котрий тримав у руці склянку води. Чоловік допоміг Ользі трохи піднятися и приклад склянку до її вуст, аби вона змогла зробити декілька ковтків.
-Все гаразд…- важко дихаючи, сказала жінка та безсило відкинулася на подушки, прикривши очі.
-Ти кричала уві сні дуже сильно. Вибач, що так вторгся до тебе в кімнату, просто сам дуже злякався. За тебе.
-Ні, це Ви вибачте, що розбудила.- важко дихаючи, жінка намагалася розслабитися.- Адже Вам рано на роботу, а я…
-Не думай ні про що, відпочивай! Головне зараз– це твоє здоров’я.- турботливо сказав Анатолій та погасив частину світла, а потім поклав свою долоню на тендітну Оліну руку. Відчувши себе в безпеці, жінка поринула в солодкий сон.
…Зранку Анатолій прокинувся досить рано. Оглянувшись навколо, чоловік зрозумів, що він заснув прямо в кріслі, у своїй колишній кімнаті, де зараз проживала Оля. Тут він помітив, що жінки в ліжку не виявилося, і миттю скочив на ноги. Оля ще дуже слабка і зараз з нею може статися все, що завгодно. Ще мить потому чоловік почув з кухні звабливо смачні запахи та з посмішкою попрямував туди. Зайшовши на кухню, він побачив Олю, котра вже почувалася значно краще, ніж учора. Жінка, досить обережно рухаючись по кухню, готувала сніданок. На сковорідці вже смажилася картопля та яєчня, а аромат смачної, домашньої їжі вже розповсюдився по всьому будинку.
-А я це думаю– чим таким смачним так пахне з самого ранку?- з посмішкою запитав Анатолій, а Оля, здригнулась, так як голос чоловіка пролунав несподівано.
-Пробачте, я не помітила Вас.- почервонівши, сказала жінка і трохи відволіклася від роботи.- Ви сідайте, сніданок скоро буде готовий.- вказала вона у бік столу, а Анатолій, з задоволенням прийнявши запрошення, присів за стіл та почав з посмішкою спостерігати за жінкою.- Чому Ви так посміхаєтеся?- пробурмотіла, зашарівшись Ольга.- Щось не так? Ви проти, що я вдягнула Вашу сорочку?- вказала вона на сорочку Анатолія, яка була на неї на декілька розмірів більше.- Пробачте, я скину зараз і перевдягнуся в своє, просто… Просто в мене більше практично немає одягу, крім того, в якому...- не договорила жінка ключової фрази: «в якому мене знайшли».
-Ні-ні, про це навіть немає мови, ти можеш користуватися в цьому домі усім, що тобі потрібно!- говорив він делікатним, турботливим тоном, а Оля поставила на стіл сковорідку та взялася розкладати по тарілках сніданок, не підіймаючи погляд на свого рятівника. Відчувала себе жінка досить незручно, адже їй було не по собі від того, що вона приносить стільки клопотів абсолютно незнайомій людині.
-Ви… Ви вибачте, я завдаю Вам стільки клопоту і…- пробурмотіла вона, не дивлячись на співрозмовника, адже їй було дуже соромно за свою нічну істерику, причиною якої стали нічні кошмари.- Самій не спалося і Вам не давала…
-Ти навіть не думай про це і не говори дурниць, я прошу тебе!- Анатолій навіть трохи розізлився.- Зараз головне– аби ти одужала і все прийшло до норми. І все буде добре, ось побачиш! Інакше й бути не може!- заговорив він веселим, підбадьорливим голосом, а Оля, закінчивши сервірувати стіл, присіла на стілець і надовго про щось задумалася. Вони з Анатолієм взялися за трапезу і деякий час на кухні тривало мовчання. Декілька хвилин потому Ольга зрозуміла, що більше не може тримати в собі незрозумілу тривогу та вирішила виговоритися, полегшити душу та спробувати знайти відповіді на питання, котрі мучили її увесь цей час.
-Мені котру ніч поспіль сняться дуже дивні сни.- нарешті, заговорила вона після тривалої мовчанки.- І найстрашніше не те, що після них я просинаюся, вся покрита холодним потом, а те, що я зовсім не можу поясними їх…
-А що саме тобі сниться, ти можеш мені розповісти? Я не буду наполягати, це твоя абсолютно особиста справа, однак, треба знати всю проблему, аби знайти рішення.- мудрим тоном відповів Анатолій, пильно дивлячись на співрозмовницю.
-Я не можу пригадати, хто я, звідки, хто моя родина та де я живу і від цього мені дуже страшно, однак, увесь цей час кожної ночі мені сниться один і той самий сон.- дивилася Ольга кудись убік.- Ніби туман, я чую голоси. Дитячі голоси, вірніше, один дитячий голос та плач немовляти. Вони кличуть: «Мамо! Мамо! Де ти? Допоможи нам!», а я розумію, що це кличуть саме мене, я біжу до них на допомогу, але якась невидима сила, якесь тяжіння не дає мені цього зробити і мене тягне назад, я кричу, однак, цього крику ніхто не чує і ніхто не приходить мені на допомогу. Ніхто….