Страница 69 из 79
А ту ще після «лікування» батька в ЛТП, його батьки розлучилися і Лєший в десять років довелося стат дорослим чоловіком у родині. Крім свого виживання у вуличному середовищі, він ще був змушений захищати від вуличних хуліганів і свого молодшого на п'ять років брата. Довелося записатися у спортивну секцію, благо вона распологалась поруч з їх будинком, в бараку біля Критого ринку. У тому бараці тренувався кумир всієї запорізької шпани — важкоатлет Леонід Жаботинський. Він і взяв до себе в секцію задиристого шкета, бо, добре знав батька, Лісовика, з ким не один раз їздив на риболовлю. Подивитися, як Жаботинський, що володіє не жартівливим вагою і гренадерським зростанням залазив у горбатий запарик належав батькові Лєшего, сбегался весь їхній двір. Видовище було гідне: «горбатий» просідав на своїх амортизаторах, далі не куди, його задні криві колеса випростувалися і пчихнувши хмарою сизого диму, він летів у запорізькі плавні, везучи рибалок на острів Хортицю.
В ті часи, із-за достатку і штовханини, риба в плавнях виходила на берег перекурити, випити чарку-другу горілки з рибалками, траванути анекдот і відпочивши знову відпливала в свої вири. Особливо славився своїми розповідями двадцяти метровий сом, який потрапивши в дитинстві в втоплений махновцями вагон із зерном, прожив там понад півстоліття і знав безліч історій. Вагон давно під водою розвалився, зерно закінчилося і він висипаючи вдень, вночі припливав до рибалок з нахабною мордою, клянчити кашу. Старожили говорили, що це дух Дніпра, якого не можна ображати. Ловитися на перемети він категорично відмовлявся, мотивуючи це тим, що це б зашкодило його здоров'ю з травмованою під час війни психікою, коли весь Дніпро, після вибуху Дніпрогесу, був завалений трупами людей і тварин. Його не всі любили вагітні жінки при його вигляді впадали в істерику і вимагали від своїх чоловіків зловити його або хоча б припинити з ним пиячити. Але час минав: жінки народжували, сом жив-не тужив і вже клянчив дармову горілку і кашу у старших дітей тих істеричних жінок.
Лєший бачив його одного разу. Справу було глибоким ввечері, коли він і його друг, втекли з дитячого садка, ночували на Дніпрі біля рибальського багаття. Сом з'явився раптово, виплив з річкових глибин весь оброслий черепашками, мовчки з'їв свою кашу і пихкаючи трубочкою щось невиразно став бурмотіти на своїй мові. Сонному Лєшему здалося, що він їм співав колискову. Він з тим і заснув і більше його не бачив.
Лєшему батько розповідав, що якось заради спортивного інтересу Жаботинський вирішив з сосом поборотися, на це видовище зібралися всі місцеві рибалки. Сом приплив, як зазвичай увечері, вислухав пропозицію, скептично оглянув значну фігуру важкоатлета і несподівано вдарив по воді своїм хвостом, піднялася хвиля збила з ніг багатьох стоять на березі рибалок, встояв лише Жаботинський, який розкинувши руки пішов в лобову атаку на сома. Сом не став чекати, коли його візьмуть за жабри і рвонувся йому назустріч. Зустріч борців відбулася на прибережній мілині і тривала із змінним успіхом майже до ранку. Ніхто нікому так і не поступився. В кінці-кінців знесилені борці присіли на берегові корчі і випивши за примирення по сто грам, обнялися і розійшлися з миром.
Старожили кажуть, що той сом і зараз живе десь у дніпровських вирах, тільки дедалі рідше і рідше показується рибалкам.
Народний улюбленець Запорожець був непоганий машиною: крім того, що мотор охолоджувався повітрям, що полегшувало його запуск в будь-який мороз, він володів колосальною вантажопідйомністю та прохідністю. Коли його зняли з виробництва сіверяни були цим дуже незадоволені. Там в тундрі і тайзі, він ним був, як знахідка. В його прохідності і вантажопідйомності Лєший зміг переконатися сам, коли він восьмирічний пацан, возив свого батька з його чотирма товаришами по глухих дорогах російської тайги, після того, як вони там всім селом гнали самогон і природно там же його і дегустували, до втрати пульсу. Лєший ніколи і ніде більше не бачив, щоб десь так ще гнали самогон, (а він у свій час і сам гнав його в Средиземке, на бойовому кораблі), але той процес був унікальний: на одному березі горіло багаття на якому стояв перегінний куб, а через невелику річку на протилежний берег, для охолодження пари, був прокладений мідний змійовик, з кінця якого і збігало в каструлю, чарівне зілля, під назвою самогон.
Брагу, яка стояла в діжках, в кількох селах, у кожній хаті, збирали в один перегінний куб і по черзі, раз в місяць, гнали в глухому бору. Головними дійовими особами, на цьому святі життя були дільничий і єгер, які закривали очі на це кричуще порушення закону. Ось і в той раз вони так нарізалися, що батько Лісовика з незвички випав в осад і йому самому довелося розвозити їх по домівках. Завантажений під зав'язку, несамовитими тілами, «жужик» бадьоро форсував на тайгових стежках, глибокі калюжі, перелазив через повалені гнилі дерева і життєрадісно пофыркивая видавав під сотню кілометрів на сухій ділянці шляху.
Після того, як всі тіла були доставлені по домівках і батько Лісовика трохи проспався вони поїхали в Рибінськ до свого родича: останньому нащадку з князів Дурново, хто ще пам'ятав «проклятий» царський режим, коли їх рід мав в Пітері свій палац, кілька прибуткових будинків, і це не рахуючи маєтку з щогловий сосною, яку вони відправляли на кращі верфі всього світу.