Страница 45 из 60
Але почекайте. Я сказав, як набринькує про Вишню «ліва» балабайка, я й власні свої погляди на творчість нашого письменника-гумориста теж не сховав. Що ж говорять про О. Вишню інші критики?
– «Коли ходить про сатиру, то замість Гайного, Свіфта, Рабле, що, відкидаючи якусь ідею, нищили її цілу, з голови до п’ят, – знаходимо… Остапа Вишню, дотепного, талановитого, але до дрібничок «літературного обивателя», як казав Щедрін, «непреклонного облічітеля ісправніковской неосновательности і городнического заблужденія, протестанта проти «маленьких вад механізму».
Хто це так критикує Остапа Вишню? Це критикує Остапа Вишню відомий український націоналіст д-р Д. Донцов. Що ми бачимо в цій критиці? Ми бачимо в цій критиці відзеркалення чужого нам світогляду. Хоч фашисти й не можуть не визнати за Вишнею таланту, але прийняти його, як письменника сильного, вони ніяк не погоджуються. Чому не погоджуються? А тому не погоджуються, що О. Вишня, будучи радянським письменником, не відкидає ідеї соціялізму, не нищить цієї ідеї, а, навпаки, допомагає їй і саме боротьбою «проти маленьких вад механізму» нашої соціялістичної машини. Ця, себто донцовська, характеристика О. Вишні, як бачите, цілком збігається з характеристикою Полторацького. Різниця тільки та, що «морфолог» іде далі Донцова: не тільки сили, але талановитости за Вишнею він не визнає.
– «О. Вишня дає літературні шаржі – мавпує здорово різних совітських літераторів та критиків. Але від його дотепів часто дхне чрезвичайкою».
А це хто так критикує Остапа Вишню? Це так критикує його якийсь «Киянин» в органі українського фашистівського студентства «Український студент», що виходив в Празі. Що ми бачимо в цій критиці? В цій критиці ми бачимо незадоволення з О. Вишні. Контрреволюціонерам дуже не подобаються «усмішки» нашого радянського письменника-гумориста, бо від них, як заявляють вони, «дхне чрезвичайкою». І ця характеристика, як бачите, теж збігається з характеристикою Полторацького.
А може покинемо емігрантів і перейдемо до критики радянської?
– «Перше явище – «Остап Вишня», над яким власно мало ще задумувався, а то і просто ще не думав сучасний український критик»… «Традиція «губанівців» не раз позначається на гуморі Остапа Вишні». Низькопробної культури гумор О. Вишні. О. Вишня – це криза нашого гумору». «Гудити О. Вишню з його «приемами» це значить гудити численного читача О. Вишні і з його смаками, це значить фактично писати рецензію на читача». «Ми констатуємо факт величезної популярности й успіху серед читачівської маси Вишневих «усмішок». Цей факт примушує нас сказати, що тільки низький культурний рівень або справжня «культура примітивізму» (хай дарує пан Донцов на пляґіяті) може продукувати Вишневий гумор і живитися ним. Недалеке майбутнє… несе забуття Остапові Вишні».
Хто ж це так критикує О. Вишню? Це критикує О. Вишню Б. Вірний (із книги «Десять років української літератури» узнаємо – Антоненко-Давидович). Треба віддати справедливість Антоненкові-Давидовичеві: пишучи свою «монографію», Полторацький в частині формальної аналізи таки добре його, Антоненка-Давидовича, зпляґіював. Полторацький просто переказав своїми словами те, що вже було сказано Антоненком-Давидовичем.
Отже, ґалерія: Донцов, «Киянин», Антоненко-Давидович – останній від першого («хай дарує пан Донцов на пляґіяті»), і О. Полторацький від Антоненка-Давидовича.
Що ж говорить про Остапа Вишню критика пролетарська?
– «Коли ми поставимо питання, хто зараз найкращий письменник з точки погляду популярности, з точки погляду розміру його впливу на Україні, – я скажу, що це… буде Остап Вишня, бо його твори читаються, ідуть в маси, бо його твори більше читаються. Він впливає своїми творами на величезні маси. Коли візьмемо історію української літератури Дорошкевича абощо, коли ми пошукаємо там найвидатніших, найвпливовіших сучасних українських письменників, то там прізвища Остапа Вишні не знайдемо. Це неправильно, це недооцінка ідеологічного впливу літератури».
Так, скажімо, говорить про Остапа Вишню С. Пилипенко. Навіть нащо вже ортодоксальний Б. Коваленко, а й той таке заявив:
– «Коли так до літератури підходити, – заявив Б. Коваленко – що Тичину будемо протиставляти Остапові Вишні, то це буде надто вже спрощено. Остап Вишня нам потрібний, але не можна нищити й Тичину».
Як бачимо, погляди на Остапа Вишню поділилися за клясовою відзнакою: фашисти й ті, що їм в Вишневій справі підспівують, дивляться на Вишню, в крайньому разі, як на художника «чрезвичайки», комуністи заявляють, що Вишня нам «потрібний», ставлять його поруч з академіком П. Тичиною і називають «одним із найвидатніших, найвпливовіших сучасних радянських письменників». Інакше і бути не може: аполітичної літератури нема, єсть тільки література клясова. А поскільки кляси між собою ворогують, то й художник радянський ніколи не може припасти до серця критикові буржуазії. В творчості О. Вишні було декілька ідеологічних та художніх ляпсусів, але це зовсім не значить, що 4-е виправлене видання буржуазна критика почне вихваляти. Навпаки: після цього виправлення вона ще більше зненавидить нашого гумориста.
Остап Вишня на другому етапі своєї творчости. Що ще дасть О. Вишня – я не знаю. Але я певний, що в нових його творах робітничо-селянські маси побачать пролетарське відзеркалення найпрекраснішого із будівництв – відзеркалення будівництва соціялізму, побачать дні, турботи, радости, печалі, героїзм і перемоги пролетаріяту Великого Реконструктивного періоду.
… «Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні і водночас глибоко-трагічні. Але особливо я їх полюбив за те, що вони близькі робітничо-селянським масам.
P.S. Цей памфлет, звичайно, не претендує на звання критичної розвідки, – розвідки, що розглядає творчість О. Вишні. Претендувати він не може хоч би вже тому, що я зовсім не зупинявся на художніх та ідеологічних зривах в творчості нашого гумориста, які в нього, як вже зазначав, є.
Кілька тижнів тому в Харкові був ІВЧЕНКО. Він зі своїм знайомим пішов до одної з редакцій і там по телефону балакав з Ост. ВИШНЕЮ. Казав, що балакає в справі влаштування на працю в Харкові. По телефону йому призначили побачення. ІВЧЕНКО був дуже задоволений.
Розповідав ІВЧЕНКО, що Київ в останньому часі були арешти селян забрали переважно мелюзгу але і фігури.
Цікавився ІВЧЕНКО селом і казав що тепер селянство чинить радвладі пасивний опір як в Індії … Крім того, ІВЧЕНКО взагалі критикував сучасне безнадійне економичне положення радвлади.
Товариші, я так само свідомо й цілком щиро підписав резолюцію, що її надруковано в «Літературній газеті», про самоліквідацію «Пролітфронта», де я був членом. Цілком щиро і свідомо я подав заяву про вступ до ВУСПП’у. В тій резолюції докладно зазначено всі мотиви, що призвели до самоліквідації великої, значної організації пролетарських письменників. Я не буду торкатися тих мотивів, про них докладно сказав т. Хвильовий.
Дозвольте, т. т., сказати вам як я, особисто, дивлюсь на дальшу свою роботу в розвитку пролетарської й революційної літератури на Україні. Стоїмо, товариші, перед новим етапом розвитку пролетарської літератури. Консолідація пролетарських літературних сил, що тепер ще не зовсім відбулася, але яка безперечно має бути, чи то в формі єдиної пролетарської організації ВУСПП’у, чи то будуть сили консолідовані навколо Федерації Радянських письменників на Україні, вся ця консолідація має призвести до того, що, на мій погляд, продукція – оті самі «діяння» на фронті пролетарської літератури, про які говорив Коряк, безперечно, підуть уперед живим, буряним теплом. Мені зажди болить те, що в нашій практичній літературній і громадській роботі ми значну частину своєї енергії витрачаємо на сварки, на суперечки, які нічого спільного з літературою не мали. Я гадаю, що коли відбудеться справжня консолідація літературних сил, вся та частина часу піде на виробництво. Це можна тільки вітати. Пролетарська література могутнім потоком піде вперед. Само собою зрозуміло, що коли поток могутній, коли вода бурна, хто-небудь може бути викинутий і на беріг. Що робити, може хто й лежатиме на березі.