Страница 43 из 60
Як ви гадаєте, тов. Европенко-Европацький, чи нема між цими двома цитатами споріднености? Чи не помічаєте ви, що і в першій, і в другій цитаті розв'язується, так би мовити, одна і та ж проблему, саме проблема – як зробити нашу країну, так би мовити, щасливою? Чи не помічаєте ви, що як автор першого уривка, так і другого, – обидва вони сходяться на тому, що щасливою наша країна не тоді буде, коли буде «справедливіше уряджено розподіл матеріяльних дібр», не тоді, коли машину буде «запроваджено для полегшення умов роботи», а саме тоді, коли ми поєднаємо життя з машиною, щоб перемогти «стихію», щоб «стати на вищий технічний щабель»? Відкіля взято перший уривок? З «монографії» Полторацького. Відкіля взято другий? Другий взято з одної із статтей фашиста Донцова. Думки зворушливо збіглися. Коли панфутурист Шкурупій пише романи («Жанна-батальйонерка»), під якими завжди підпишеться націоналіст Маланюк, тоді панфурурист О. Полторацький виступає в нашій пресі з теоріями, з якими фашист Донцов солідарний на всі 100 відсотків. Донцов говорить: з «жебрацькою філософією» «примата потреби над працьовитістю» нам недорога, а Полторацький йому підтакує: цілком справедливо. «Машини ми запроваджуємо не заради філософії неробства»… – Надзвичайно зворушливе єднання!
Але я бачу, що ви, тов. Европенко-Европацький, не зовсім розумієте, в чому тут сіль. Отже, дозвольте пояснити вам.
Високорозвинену продукцію наша партія ставить в основу своєї програми? Коли б вона цього не робила, то, очевидно, ми не були б свідками тих надзвичайних темпів будівництва в нашій країні, що перед нами завмер в здивованні мало не цілий світ. Як дивиться наша партія на «справедливе урядження матеріяльних дібр»? Без справедливого урядження «матеріальних дібр», говорить партія, поступової країни не може бути. Що розуміє наша партія під справедливим урядженням «матеріяльних дібр»? Звичайно, не «філософію жебрацтва», не «філософію неробства», а таке урядження, коли матеріяльним добром користуються трудящі, себто продуценти цього добра. Чому так повстає Донцов проти «справедливого урядження матеріяльних дібр»? Чому він не хоче називати такої країни, де проведено таке справедливе урядження, поступовою? А саме тому, що він, як ідеолог буржуазії, не може не розуміти, що «справедливе урядження» завжди йде вкупі з диктатурою пролетаріяту, себто він не може не розуміти, що це «справедливе урядження» несе з собою смерть буржуазії, смерть тій клясі, що він її репрезентує. «Жебрацька філософія», «чорний переділ», «примат потреби над працьовитістю» – все це тільки махінації буржуазного публіциста.
Тепер беремо твердження Ол. Полторацького. Він говорить, що «ми запроваджуємо машини не для полегшення умов праці в першу чергу, а в першу чергу для того, щоб перемогти стихію й поставити нашу країну на вищий технічний щабель». Вірно це? Чи не наклеп це на нашу партію? Найсправжнісінький! Що країну ми хочемо й поставимо на вищий технічний щабель, що стихію ми хочемо перемогти й переможемо – це так, але піднімаємо ми країну на вищий щабель не для того, щоб підняти (себто не заради спорту), перемагаємо ми стихію не для того, щоб перемогти (себто не заради здійснення пустопорожньої авантури), а саме для того, щоб полегшити важкі умови роботи трудящих, щоб вивести цих же трудящих із того «несправедливого урядження матеріяльних дібр», що їх в нього, в несправедливе урядження, поставив відгодований капітал. Запровадити машину для полегшення тяжких умов роботи трудящих, для полегшення тих умов, в яких вони були до революції, це зовсім не значить стати на точку погляду «філософів неробства», бо полегшуючи умови праці, машина від праці не звільняє. Але проповідувати запровадження машини «не для полегшення умов праці», а «для того, щоб перемогти стихію й поставити нашу країну на вищий технічний щабель», – це значить мислити перемогу стихії для перемоги стихії, «вищий технічний щабель» для «вищого технічного щабля». Це значить сповідати й пропагувати буржуазний ідеалізм, той ідеалізм, який пропагує Шпенглер, Донцов та інші ідеологи фашизму, той незамаскований ідеалізм, який вже й зробив з Полторацького так зв. «надлюдину».
І справді, нахватавшись «інфернальних філософій», ця жалюгідна «надлюдина» не тільки з невимовним «геройством» попльовує в нічних вартових «триповерховими лайками» (хай пробачать мені нічні вартові це вимушене порівняння), але й викидає гасла проти… проти полегшення умов праці робітничо-селянської маси. Зрозуміли, тов. Европенко-Европацький, сенс вищеподаної цитати? Зрозуміли? Ну, так тоді давайте знову звернемось до «критики».
– «Усмішка «Індустріялізація», – пише Полторацький, – вся побудована на мотиві – «Ой, дайте індустрії, ой, дайте». «Давати індустрії, – продовжує він же, – нам ніхто не буде. Ми вже взяли її тому 12 років».
Читаємо «усмішку». О. Вишня в цій усмішці, як бачите, іронізує з тих українців-хуторян, що засвоїли собі індустрію в вигляді того (від предків) «мотора», про який саме і співають у відповідній відомій пісні («подивися, дівчинонько – який я моторний»). І «ой дайте індустрії» кричить тут не автор, а саме той же таки відсталий хуторянин. Просить по суті він не індустрії, а вищезгаданого «мотора» (… щоб потім з повним правом крутитись на одній нозі й проспівати весело: «подивися, дівчинонько, який я моторний»). При чому ж тут 12 років?
– «О. Вишня в «усмішці» «Раціоналізація», – продовжує Полторацький, – безсило скаржиться на те, що: “машину десь побачили – ой, не підходь, бо так тобі й голову одкрутить». «Ні, – робить він висновок, – рішуче такі безсилі зойки й скарги не відповідають нашому активному підходові до села, індустріялізації, раціоналізації. Це філософія Махатма Ґанді, але не радянська».
Беремо «усмішку». Читаємо: «було досі в нас емоціо, тепер треба переключитись на раціо». Автор починає з висміювання метод виховання дітей в атмосфері відьом, вовків, домовиків тощо. Продовжує іронізувати над тим темним селянином, що ще й досі машини жахається, як чорта («ой, не підходь»). Чим же кінчає? Кінчає агітацією проти патріярхальної (для нашого часу) обробки землі («а трипілля лапи позакандзюблювало») й памфлетним ударом по «смушевих шапках», що в них «повно емоцій» і цілковита відсутність «рації». При чому ж тут Ґанді. Щоб пересмикнувши, блиснути задрипаною «ерудицією»?
Усмішка «Він такий… він може». Зміст її. Селяни «купили трактора», привезли. Спробували – «працює добре». Повернувся механік до города, сів на трактора Іван. Не вміючи поводитися з машиною, Іван наробив такого, що все село налякав. Висновок – без города – селові не обійтись, і другий висновок: їдь, Іване, до міста, вчись на тракториста.
Які ж махінації проробляє над цією мініятюркою той же таки «морфолог»? «Машину тут показано, – говорить він, – річчю зовсім неприступною для селянина». Запитуємо: відкіля ж це видно, що саме такою тут показано машину? Відповіді не дістаємо. Чи можна дати відповідь на запитання, з чого ж видно, що машину показано річчю приступною для селян? Можна! Як же буде виглядати ця відповідь? А саме так: коли б автор хотів показати трактора річчю неприступною, то що б він зробив? Він би примусив цього трактора наробити лиха, самому (себто тракторові) зіпсуватись і залишити селян, так би мовити, «біля розбитого корита». Що зробив автор? Автор підсунув Іванові «підходячу пружину» і… «трактор став». І ставши, що зробив трактор? Добродушно «похитав головою»: мовляв, диваки, я зовсім не такий страшний, як ви думаєте, треба тільки навчитись поводитись зі мною. Подібний цей факт до тлумачень «морфолога»?
– «Остап Вишня свідомо фалшує карти, – продовжує далі Полторацький, – і протиставляє концепцію свою, ним улюблену: село темне, відстале і без міста воно нічого не може зробити». «Ця назадницька лінія… йде супроти лінії активізації села».
Це вже, знаєте, тов. Европенко-Европацький, називається, по-перше, договорилися до нікуди, а по-друге, називається ще раз ствердити наш висновок щодо вищезгаданої «нерівноправности». Так і по-вашому – вважати, що село все може зробити без міста, це значить стояти на назадницькій лінії? Так і по-вашому треба втлумачувати селові, що воно може бути незалежним від міста? І саме за наших умов, коли куркуль тільки частинно зліквідований, коли біднота й середняцтво реконструюють своє господарство під проводом хоч би тих же двадцятип'ятитисячників? Коли глитайня веде шалену агітацію проти закликаних біднотою й середняцтвом робітників міста? «Парле ву франсе же ву прі»? Чи може це свідома агітація? Може це не «інфернальна філософія геніталій»? Га?