Страница 35 из 60
Пишу під час вистави, а тому не гнівайтесь за олівця.
Стомився так, що й сказати Вам не можу… Ну, нічого… держу хвіст бубликом.
І я і жена моя цілуємо вас і жену вашу, Павл[е] Миха[ли]чу, черкніть пару слів і заспокойте мене.
Всі вітають.
Зараз працюємо скаженно, закінчуємо останню прем’єру.
Ваш Б. Романицький.
АДРЕСА КОНВЕРТУ: Рекомендований. Харків ХII Будинок письменників
«Слово» кв. 22 ОСТАПОВІ ВИШНЯ.
п/ф. Софієвський завод на Запоріжжі
радгосп Запоріжець Ф. М. ГУБЕНКО
10. V-30 р.
Дорогий Павлуша.
Зі мною справа стоїть так. С переходом радгоспа в ДЕСК з одного боку поліпшення становища на місяці – залишили мене в Запоріжжі. Зараз думаю, що працюватиму тут. Начальства свого я ще не бачив, хоть і було в радгоспі – не хотілося вже помі…кувати, ну та це буде видно. Працювати дуже тяжко, землі ще не добавили, цілий день на …., а тут ще страшно болять ноги і кепська справа з очима, при електриці читати не можу, взагалі парень уже підтоптавсь. Думає виїхати до Харкова побувати у лікарів та все немає часу. Тобі повний смисл залишитись у мене, тому що решта радгоспів ДЕСКУ не мають ні помешкання, ні жратви. Ти заручись від Кудрі бумажкой на відпуск харчів – щоб зайво тут не балакати, а у нас мається все – і біле борошно, сало і масло. Я маю троє коней для власного роз’їзду, тому що завжди можу відвезти до станції, коли треба тобі куди поїхати та й заважати праці ніхто не буде, тому що мене цілий день немає дома. Будеш їхати – телеграфуй, коли можна привези мені жовті ботинки № такий як у тебе тілько пом’якші. Захвати пороху та дробу.
Приїзді, чекаємо. Всі вітають, вітай родичів.
Цілую Федір.
НАЧ. ОКРВІД. ДПУ
м. Запоріжжя
75971 15/V-30
Разом с цим надсилаємо копію листа від Ф. М. ГУБЕНКО до Остапа Вишні /теж ГУБЕНКО/, можливо, що брат.
ВИШНЯ у нас лічиться на обліку Укр. к-р., за останні часи проявляє себе активно.
Просимо встановити і освітлювати Ф. М. ГУБЕНКО з політичного боку.
На випадок, коли О. ВИШНЯ приїде на деякий час до ГУБЕНКА, просимо забезпечити його освітлення там.
Про наслідки встановлення і освітлення просимо сповістити своєчасно.
ДОДАТОК: згадане.
П/ НАЧ. СВ ДПУ УСРР /КОЗЕЛЬСЬКИЙ/
НАЧ. 2 ВІДД. СВ [Підпис] /ДЖАВАХОВ/
«Детермінація ідеології» лицаря панфутуристичної «морфології» надзвичайно балакучого (да обезсмертним і його ім’я) Ол. Полторацького, що з переляку (бувають і такі речі!) написав «монографію», але що ніяк не хоче прислухатись до голосу Кузьми Пруткова, себто до того афоризму із «Плодов раздумья», що приблизно так звучить: «если у тебя есть фонтан – заткни его, дай отдохнуть и фонтану».
«Футуристи походять від слова латинського futurus, тобто майбутній. Отже, це власне ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні».
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
– Так ви рішуче відмовляєтесь видати окремою книжкою монографію Ол. Полторацького, – суворо звівши свої функціональні брови, сказав тов. Европенко-Европацький, «лівий» друг вищезазначеного «монографа».
– Яку це монографію? – спитав я.
– Як яку? Та ту ж, що друкувалася в 2, 3 і 4 числі «Нової генерації» за цей рік. Нашу монографію про Остапа Вишню.
– Вашу про Остапа Вишню? Відмовляюся!
– Ігі-гі! гі-гі! – вдарився в гістерику тов. Европенко-Европацький і… раптом змовк. – Словом, – заспокоївшись, промовив він, – ви і тепер не думаєте підтримати нас в боротьбі з реакційним гумористом?
– Не думаю! – сказав я й, не покидаючи коректного тону, додав: – А також, будь ласка, залиште мене.
Але тов. Европенко-Европацький не вгомонявся. Він кричав, що я «затикаю рота футуристам», що я «замазую гріхи Остапа Вишні», що я і т. д. і т. п. Нарешті ця розмова мені обридла, і я примушений був розгорнути ту ж таки «Нову ґенерацію» й по пунктах доводити своєму співбесідникові, що «єдина серйозна розвідка», як рекомендують фурористи свій «труд» про нашого популярного гумориста, в кращому разі є звичайнісінька собі претензійна халтура і що, значить, переводити на неї папір нема рації. Переконати тов. Европенка-Европацького, звичайно, не вдалося. Отже, щоб на мене не було нарікань, що я, мовляв, «затикаю рота футуристам» і замазую «гріхи Остапа Вишні», – отже саме для цього я й виношу на суд читачів свій, коли так можна висловитися, диспут з тов. Европенко-Европацьким.
1. «У ОСТАПА ВИШНІ Є СВІЙ СЛОВНИК»
«…тим то, на нашу думку, пролетарські кола українського суспільства повинні засудити реакційну мовну практику Остапа Вишні».
– Ні, – сказав тов. Европенко-Европацький. – Ми почнемо не з словника, а з першого абзацу:
– «З Вишнею сталося так, – пише Полторацький, – як колись із миром, коли солдатська маса проголосувала за мир своїми ногами, хоч він і не був ще схвалений офіційно. Так само і з Вишнею – читач проголосував зa нього своїм попитом, а критика й досі не встигла констатувати – чи є він корисний для сучасности, – а чи ні».
Ну, що ви на це скажете? Га?
Я «автогенно» («у розумінні взаємної підпорядкованости всіх частин» свого тіла) запалив цигарку.
– Пашквіль! – сказав я. – І на радянську пресу і на читача.
Мій співбесідник аж рота роззявив.
– Що ви кажете?
– Що я кажу? Та те ж, що чуєте, камраде. Чи не поінформуєте мене, з якого року Вишня почав друкувати свої гуморески? З 1921? З 1921! Виходить, що мало не за десять років діяльности «короля українського тиражу» не найшлося жодного більшовика, який би «встиг сконстатувати, чи є він, Вишня, корисний для сучасности чи ні»? Виходить тільки від Полторацького можна починати історію справжньої радянської преси? Це вже, знаєте, ваш «морфолог» дуже далеко плигнув, так би мовити (за Плехановим), «левее здравого смысла». I ви хочете, щоб я поширював цю хлестаковщину?
– А де ж тут пашквіль на читача?
– Пашквіль на читача? Прошу! Хто читає Остапа Вишню? Робфаківець, студент, селянин, червоноармієць, робітник… автор «монографії» про робітника говорить?
Тов. Европенко-Европацький розгорнув «Нову генерацію» й прочитав:
– «Твори Остапа Вишні є одним із перших засобів українізувати, напр… робітника».
– Так от, за вашим новоявленим виходить, що наш читач на протязі тих же десяти років голосував за Вишнею не головою, а… «ногами». Як вам подобається ця хоробрість?
Тов. Европенко-Европацький спантеличено подивився на мене й раптом півником підскочив:
– А ви думаєте, що ми боягузи?
– Страшенно хоробрі, – відповів я. – Саме до того часу, поки вами ніхто не цікавиться. Тепер вами починають цікавитись – отже скоро щезне й хоробрість. І пиха, звичайно. І балакучість. «Болтун подобен маятнику», говорить той же Кузьма Прутков, «того й другого надо остановить».
– Це пункт не головний, – раптово міняючи тон, сказав мій співбесідник. – Ми цей пункт можемо викреслити. Давайте перейдемо до словника.
– «Цей словник, – пише Полторацький, – як відомо, є словник глибоко-народній (себто словник Остапа Вишні. – М. X.). Отже, – продовжує він, – мовна практика Остапа Вишні є мовною практикою реакційною». Що ви на це скажете?
7
Цей памфлет вперше було опубліковано в жур. «Пролітфронт», Харків, 1930, ч. 4, стор. 254—309. Звідси без жодних змін взято його до нашого видання. (Григорій Костюк.)
8
Европенко-Европацький – узагальнений Хвильовим образ прихильника «Новоїгенерації» за допомогою якого він провів свій критичний діялог з О. Полторацьким. Причиною до цього діялогу була публікація в «Новій ґенерації» чч. 1, 2, 3, 1930 року великоїстатті О. Полторацького про Остапа Вишню. Як ця поліційновикривальна стаття відбилася на долі Остапа Вишніпісля його арешту 1933 року, ми не знаємо. Але сам О. Полторацький вважав це своєю заслугою. Коли О. Вишню засудили до рострілу (який пізніше замінили на 10 років табору), то О. Полторацький не тільки не відчув гризоти сумління, а з почуття героїчного вчинку він зробив у пресітаку заяву: «…основного мені пощастило досягти – визначити вперше в українській радянській критиці антипролетарськість, бездарність і куркульську ідеологію «творчости» цього суб'єкта»… «Тепер я щасливий відзначити, що подібне уже сталося (це засуд О. Вишнідо розстрілу. —Г. К.) і що моя стаття стає епітафією на смітникові, де поховано творчість О. Вишні» (Див.: Василь Стус. Відкритий лист до президії СПУ // «Сучасність, ч. 4, 1929, С. 75). (Григорій Костюк.)