Страница 32 из 60
Є у Вишні «усмішка» «Село згадує». Це «усмішка» про громадянську війну. Становище Вишні, що сам був у цій громадянській війні на боці петлюрівців, під час написання «усмішки» про «червоного партизана» було справді дуже пікантне.
Що ж робить він? Не дає жодного слова про причини громадянської війни, про визвольний зміст боротьби бідняків-червоних партизанів з міжнародною контрреволюцією і з власним глитайством. Добу громадянської війни він подає виключно як добу кривавих страждань, що від них «аж ніч почорніла». Доба громадянської війни у Вишні подана, як пригода партизана Семена, що кілька разів щасливо утікав від білих і все ж таки десь загинув.
Отже і в цій «усмішці» Остап Вишня змикається з тими, хто надзвичайно роздмухує уяву про громадянську війну на Україні, як про таку, що мала на меті породити колосальні страждання українського селянства, руйнацію села і т. д.
В одній «усмішці» Остап Вишня намагається уявити собі, як житиме селянин за доби цілковитої електрифікації побуту. Звичайно, він і не думає про те, що це буде доба соціалістичного ладу. За Вишнею технічні вдосконалення не порушують основ куркульського хуторянського сільського побуту (Електроціпок дітей б’є, «голосномовець молитву читає»… й т. д. (II—945).
В «усмішці» «Голосномовець» він подає ідилічну картину використання куркулем найгеніальніших досягнень сучасної техніки.
Куркуль використовуватиме радіо: щоб лякати птиць на свому городі, з свого саду виганяти пастухів, що крадуть фрукти, коли куркуль трактором оре свою землю, голосномовцем він викликає до себе жінку з обідом. Соціальний зміст такого ставлення до сучасності й до майбутнього зрозумілий.
І на кінець цього розділу варто згадати ще одну «усмішку», «Підмолоджування», де мова йде про омоложения людини. Велична проблема молодощів, що дала Гете натхнення для «Фауста», – у Вишні перетворюється на варіацію непристойного анекдоту про людину, якій пересадили залози тварини. Вишнин герой Фелікс Карлович через підмолоджування починає іржати і «задом бити» (III—187).
От і рівень творчий «короля українського юмору».
5. ЯК ОСТАП ВИШНЯ ЇЗДИВ ДО РАДЯНСЬКОГО КРИМУ
Якась редакція надіслала одного разу Остапа Вишню до Криму. Остап Вишня поїхав і описав свої вражіння. Звернемось до цього репортажу («Кримські усмішки»).
Історична частина цього репортажу обмежується поганеньким викладом нашвидку видобутих із популярних підручників відомостей про Крим типу:
– «Історична доба в Криму» починається тоді, коли біля його берегів з’являються греки-колоністи. Ще наприкінці 18 сторіччя до Р. X. двоє племен грецьких заселили Крим: йоняни й доряни. Вони заснували були такі місця, як Пантікапей (Керч), Гераклея (Синоп), Херсонес і т. ін. (III—13) та ще з обережним зауваженням: «За точність не ручуся». Або: «Може тут я й переплутав якісь там тисячоліття» (VIІІ—15). Словом, за таку якість і точність історичного матеріалу звільнили б з роботи всякого газетного кореспондента.
Остап Вишня починає цікавитись мовою кримського населення. Цікавиться тільки двома словами «платня» і «воші» (III—16), при чому останнє слово натхнуло нашого автора на цілу низку філологічних припущень, не більш цікавих і вартих по цінності, ніж це останнє слово.
Інші мовні явища, що виходять за межі грошей і вошей, Остапа Вишню не зацікавили.
Характеристика трудящих Кримської Радянської Республіки у Остапа Вишні приблизно така, як у збіднілого імперіаліста, що на нього плює всякий тубілець у колонії:
«Куди ти, мовляв, годишся. От раньше, що з тебе тепер візьмеш. А в очах у кожного тубільца так і стрибає, так і миготить зажерливість… і очі ці так і просвердлюють твою кишеню» (III—45).
Що було б, коли б цей ганебний імперіалістичний наклеп на «кожного тубільця» братньої Кримської Республіки перекласти на татарську мову й видати в Криму?
А що можно було б почути в відповідь на такі наклепи:
«Населення Криму хліборобствує, виноградарствує, садівникує, скотарствує та «курортствує». Це все роблять жінки. Чоловіки сидять цілий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п’ють каву» (III—17).
Відзначивши, що головна суть Криму в тому, що він «субтропічна штука», Вишня подає цілу низку пошлих образів для характеристики революції в Криму «і зашуміла степами, долинами, горами, захвилювалася хвалинським морем червона легенда… Вихорем буйним промчалась, крилами червоними над південним берегом кримським затріпотіла… А ім’я тій легенді – революція» (III—64).
Власне кажучи, це не просто пошлість. Що є спільного між легендою, мрією, казкою і революцією? І невже революція в Криму це не факт, не правда, а легенда?
А от іще одне знущання з кримських трудящих, що будують в своїй країні соціалізм:
«Хай укриє Червоний Крим кетягами соковитими, щоб Ахметові онуки і правнуки одне одному переказували:
– Благословенна революція і благословенний час, що породив її» (III—73).
Хіба це не є ставлення до громадян братньої нам республіки, як до «кольорових людей», що не спроможні мислити інакше, ніж за релігійними зразками в стилі Алібаби?
От що привіз Остап Вишня із подорожі по Криму.
Гомонять у Харкові про арешт артиста Березоля СЕРДЮКА. Одні кажуть, що його арештовано за минуле, другі – що за сучасне. Але конкретного нічого ніхто не каже. Одначе, треба визнати, що арештом СЕРДЮКА більше цікавляться, як, приміром, ЄФРЕМОВА. Це можна […] лише тим, що СЕРДЮК – відомий артист. Його особа […] тих хто цікавиться театром. Деякі з прихильників театру стурбовані цим, мовляв, сезон Березоля – зірваний.
Я чув про його арешт на відкритті Будинку ім. Блакитного. Це, так мовити, була перша чутка про цей арешт. Деякі не йняли віри цьому. І я навіть точно не міг узнати – арештований СЕРДЮК, чи ні. Я згадую за цей арешт тільки тому, що це викликало інші балачки, які для вас матимуть певну вагу.
Деякі письменники заявляли, що коли справді СЕРДЮКА арештовано, то тут мусить бути чиясь і якась провокація. І приміром, СМОЛИЧ казав, що «знаю чиє це діло». Два дні опісля розказував мені про арешт СЕРДЮКА ОНИШКЕВИЧ (Вукопспілка). Цей ОНИШКЕВИЧ казав, що ДПУ має своїх агентів у Березолі, йому це відомо від артистів з Березоля, з якими він має особистий зв’язок. Він каже, що СЕРДЮКА «зрадила» артистка Березоля, що служить ДПУ. Прізвище цієї артистки він мені не хтів сказати, все ж я узнав від нього, що вона – галичанка.
Отже, якщо справді в Березолі є таємний спіробітник ДПУ і саме ця артистка, то треба його негайно змінити, бо коли про це знає ОНИШКЕВИЧ, то безперечно знають і артисти Березоля, бо тільки від них має ці відомості ОНИШКЕВИЧ, як він передав мені та й мабуть і іншим своїм знайомим.
Публіка цікавиться дуже політичним становищем у Зах. Україні. Праві кола зовсім тепер не ховаються у приватних розмовах з тим, що політичне становище у Зах. Україні краще, ніж у нас, бо там, мовляв, українці мають волю. Можуть виступати, явно на зборах, у соймі, у пресі. «А в нас, цього нема»? – каже ЯКОВЛЕВ (курси українізації). ВАРЛАМ (ДВУ) теж заявляє, що в Зах. Україні можна вільно писати, виступати. А в нас – ні. Він покликується на кооперативну делегацію, що була в нас улітку, чи навесні. Ось його слова: «Уявіть собі, приїздить на Рад. Україну делегація, вертається до Галичини, робить там доповідь, хвалить більшовиків, і там їх не арештують, бо там воля слова. А в нас не можна нічого сказати, особливо українцеві».
Виступом ПАНАЇТ Істраті закордоном письменники Харківські обурені. Навіть ПОЛІЩУК каже, що ІСТРАТІ – наймит охранки, але в цьому обуренні можна почути й деяке вдоволення, мовляв, більшовики платять за пропаганду, яка обертається проти них (СЛІСАРЕНКО).
Невдоволеність почувається серед укр. письменників, що ДПУ не арештовало ПИЛЬНЯКА. Коли б це було на Україні – каже ВИШНЯ, то давно б арештували. А Москві можна все. Цю саму думку висловлює і МАР’ЯНОВ (Робіт. Газета Пролетар).