Страница 26 из 60
Свою нудьгу зменшую тим, що усяку вільну хвилину використовую для особистої праці. Думаю, що аркушів два-три напишу. Влаштувався, щодо приміщення, добре. Живу в квартирі проф. ВОЛОДИМИРСЬКОГО; він поїхав до Одеси, а я лишився на самоті. Ніде не буваю, навіть на Дніпрі не був. Крім «ділових» шляхів ніяких інших не маю. Чим далі, тим більш бачу скілько я витрачаю марно часу на працю, щодо неї зовсім не придатний. І навпаки, там де міг би зробити як ніхто – не маю часу. Заздрю усім, хто має час для придатної праці. Справді смішно. Приїхати до Київа, щоб дещо опрацювати. Невже так буде завжди. Як все це мене вимучило і як все це осточортіло. Де той бозя, що міг бе мені допомогти. Інколи до того бере нудьга, що не знаю куди подітись. Та ще ж і фах, що мені судився.
Ну, добре. Нема чого скавулити.
Як ви поживаєте. Чи не збіраєтесь до Одеси. Я там буду 14, 15, 16 червня /вул. Чічеріна 1/, а потім знов до Київа, а тоді вже до Харкова. Мені щось здається, що ви зібрались до Одеси. Може б приїхали. Ви ж не менше нудьгуєте в Харкові. Чому в газетах нічого нема про нову літературну організацію. Мене дуже цікавить це. Сподіваюсь на оживлення культурного життя, щодо нього спричинили нове угруповання. Щасливі ви, письменники, всі тим, що маєте можливість один з другим говорити на спільні фахові теми. Якби ви знали, як важко працювати в галузі, де ти один, насамоті, коли нема з ким словом перекинутись на «вузьку» тему. Других слухай, а тебе нема кому вислухати. Я, справді, не багато вимагаю. Балачка ніколи не залишається тілько балачкою, все ж вона дещо дає, навіть тоді, коли вона не є суто діловою з обох боків. Один математик казав, що він тілько тоді розуміє себе, коли другому вказує свої думки. Це правда.
А проте, вибачте, що розпочав антимонію на стару тему. Не буду відбирати у В/часу.
Будете писати Вар[варі] Олекс[іївні] […] від мене. І Мурі обов’язково. Побачите друзів – привіт. Побачите Мик[олу] Григ[оровича], Мих[айла] Г[ригоровича], Ол. Фел. – привіт. Дек[о]торого Гордона зустрінете – і йому привіт.
Бувайте. Ваш …………
Київ, Короленко, 47, кв. 16, ВОЛОДИМИРСЬКОМУ для мене.
АГЕНТУРНАЯ СПРАВКА
С/с «Барин» при встрече устно сообщил, что в Харькове среди группы литераторов имеется группа, руководимая Остапом ВИШНЕЙ и ПЕТРИЦКИМ. Эта группа, хотя, якобы и относится лойяльно к Советской власти, однако, недовольна отдельными ее мероприятиями в области культурного строительства УССР и пытается взять в свои руки проведение этих мероприятий.
Подробных сведений о группе «Барин» сообщить не может.
7.8.29 года
Ст. Уполномоч. СО [Підпис] (ШЕРСТОВ)
Выписка из сводки с/с «КОРОЛЬОВА» от 8/8-29 г.
Серед театральних кіл постало обурення, що ГОЛИНСЬКОМУ уряд наш відмовив платити долярами, через що ГОЛИНСЬКИЙ в цьому сезоні не буде у нас співати. ВИШНЯ Остап мені заявив «коли б «москалеві» треба було платити долярами, то СКРИПНИК чи ЛУНАЧАРСЬКИЙ гроші знайшли б, а для українця долярів немає.
Дополнительно «БАРИН» сообщил, что к группе ПЕТРИЦКОГО и О. ВИШНИ примыкает МОРГУЛЯН. Эта руководящая тройка сейчас старается захватить в свои руки театральные дела и влиять на подбор артистов, проводить своих людей – «украинцев» /как заявил «БАРИН»/ и вообще «творить политику».
14 августа 1929 г.
Цими днями точилася в Будинку ім. Блакитного розмова, де говорили про київські арешти. В цій розмові нічого цікавого не було, хіба те, що ГОЛИНСЬКИЙ казав, що про арешт ЄФРЕМОВА він чув ще у Львові в серпні місяці.
Виходить, що українська контрреволюція має зв’язки зі Львовом.
В приватній розмові зі мною ГОЛИНСЬКИЙ мені оповідав, що УНД’івці до арешту ЄФРЕМОВА поставилися дуже вороже. Група, що об’єднується навколо журналу «Нові шляхи», ставиться до Київських арештів стримано.
ГОЛИНСЬКИЙ мені розказував, що представники лівих галицьких угруповань збираються приїхати на Україну, щоб нав’язати щільні культурні зв’язки. Але проти цього гостро виступають співробітники «Діла».
Про арешт ЄФРЕМОВА широко говорили в українських львівських реакційних колах, попи навіть мали правити службу божу за його здоров’я.
Те, що Львів знає про арешт ЄФРЕМОВА, приємно вразило деяких співрозмовників, приміром, ЛЕБЕДЯ, ВИШНЮ.
Сам ГОЛИНСЬКИЙ ставиться до Радянської влади вельми прихильно.
АДРЕС КОНВЕРТА: Гадяч, Дача Лихопоя Остапові Вишні.
Дорогий Павле Михайловичу! Одержав В/листа от сьогодні. Вчора мені ГІРНЯК переказував про В/ життя-буття. А сьогодні ось одержав і сам. Да, сильно поплутав распронамилосердний (його м-ти!) мої наміри. Вже збірався і зібрався. Узяв відпуск, все як слід. А на другий день – на тобі! У барині температура 38,8, а над вечір – 39,9. Та аж до сьогодні все спасибі їй, а то 39,9, то 39,5. Та як пішло, як пішло!.. Закрутився. Лікарень нема – зачинені. А що відчинені – хворих класти не рекомендується, а краще прямо, без завозу на гробки. Так я вирішив лікувати дома. До цього прираяв ще й ЗОРОХОВИЧ Гр. М. А, воно ж, вдома, В/ знаєте, що це означає… Словом аж до вчора порався сам і вдень і вночі. З учора наняв лікпомку на день, а вночі сам. Іноді доходив аж до веселого стану. Правда, ще не сказився, але боюсь, що сказюсь. Якось воно склалось такось. Ви, мабуть, читали в газетах: і в наших харківських, і в московських про страшенний прорив фронту. Всипали нам всим як слід за те, що не слід… Що далі буде – чорт його знає. Я нічого придумати не можу. Стан (настрій) жахливий. Фізично почуваю себе поки що добре, але морально – прямо з’ясувати не можу. Гнітить мене стан моєї наукової праці. Боюсь, що все піде прахом. Ніхто й слухати не хоче. Власне ніякий чорт не розуміє до чого воно все. Я тепер і сам бачу, що не слід мені було розпочинати таку справу у такому варварському оточенні. А тут ще прокляті випадкові перешкоди, хороби тощо! Був би я оце собі десь бульгальтером у якомусь маслотресті… А то взявся за науку! Ну, вибачте, що почав скаржитись. Прийшов Яків Теофанович і тому я прикінчую листа.
Слухайте, любі Варваро Олексієвна, Павле Михайловичу, Муркетику, Катерина Михайлова… Погуляйте хоч ви усі разом, одпочиньте і т. ін. Випийте хоч раз за мою грішну душу, бо мені зараз ніби не можно. Я навіть не курю вже тиждень. Думаю, що цим догодю отому лисособачому створінні, що зветься богом…
А я буду сподіватися на В/. Не пишу тому, щоб не заважати вашому відпочинкові. Та, коли й почну писати, то зараз починаю скаржитись…
Про «г……» довідаюсь сьогодні ж!
А цуцика мабуть слабують не на чумку, бо таку чумку і я б нічого не мав проти перенести. Ще б как! Їсти – какать – спать. Проте вони дуже веселі створяти. Я їх з Панасом виселив в окрему кімнату.
Вам щире-щире і усім палке привітання. Щоб ви усі хоч у сні приснились.
Цілую, ваш СОКОЛЯНСЬКИЙ.
Р. С. Бариня стогнуть, аж крехчуть та шлють привітання.
Пагана штука тифус. У Харкові його до чорта.
Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, «мистецьким» прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди. Завданням цієї статті є проаналізувати те, що шкідливого зробив в своїй творчості Остап Вишня (ми розглядаємо тільки матеріал 4-х томів його «Усмішок», скільки за роки, що пройшли після їх написання, Вишня остаточно звироднів, стратив свою «популярність» і навіть кількісно дав дуже мало) і яким способом йому те шкідливе щастило протягувати кілька років.
4
Ця стаття являє собою ґрунтовну переробку моєї статті, написаної в січні 1930 року і опублікованої в кількох нумерах журналу «Нова Генерація».
Незважаючи на те, що загальна установка тої статті хибувала на деякі дуже істотні відхилення від марксистського методу (наприклад, ще не пережитий формалізм, неточність класового визначення «творчості» Вишні й ін.) – основного меніпощастило досягти —визначити вперше в українській радянській критиці антипролетарськість, бездарність і куркульську ідеологію «творчості» цього суб'єкта, що вважав себе за «короля українського гумору».
Я пригадую той ефект, що його справив перший варіант цієї статті задоволення з боку радянської громадськості і дикий ґвалт і скавучання з боку тих, кому обов'язково треба було зберегти цього контрреволюціонера в лавах «майстрів» літератури.
М. Хвильовий написав тоді дуже нахабну своїми перекрученнями і фальсифікаціями статтю в захист свого однодумця. Шкідники, що на той час були в ЛІМ'і, простежили тоді, щоб моя стаття не побачила світу в окремому виданні.
Тепер, коли націоналістичну контрреволюцію розгромлено, я дістаю змогу опублікувати мою статтю знову. Звичайно, я й сам за ці чотири роки дещо виріс і деякі помилки, якія бачу в першому варіанті статті я з задоволенням виправляю.