Страница 19 из 60
Якось я запитав у свого сина:
– Вячку! Чим ти будеш, як виростеш?..
– Людиною буду!
Я й подумав:
«А й правда. Хай буде людиною. Не письменником, а людиною. Йому це легше тепер зробити, ніж нам колись було. Він барині ручки не цілуватиме, і нема біля нього картоплиння та бур'янів. Нема, де замислюватись».
Занотував я отут найголовніші моменти з свого життя та найголовніші риси моєї вдачі й світовідчування, що лягли в основу моєї літературної роботи. Як лягли? А вам що до того? Лягли – хай лежать. Не займайте їх.
Як бачите, лінія в моєму літературному житті була правильна. Що, робота ні к лихій годині не годиться? То нічого: аби була лінія правильна.
Р. S. Чому я поспішав так із своєю автобіографією? Через віщо сам я оце її випускаю в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію… А так сам зробиш, – знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть.
НАЧАЛЬНИКУ 2-го ОТДЕЛЕНИЯ СО тов. КОЗЕЛЬСКОМУ
Задание тов. Джавахова
В ответ на В/задание за № 1649 от 17/III-27 г. сообщаю
что гр-н ГУБЕНКО Павел Михайлович, 32 лет, русский, женат, беспартийный, уроженец гор. Грунь, Полтавской губ. Проживал в доме № 12 по Большой Гончаровской ул. и 23/IV-26 г. из вышеуказанного дома выбыл на жительство в дом № 130 по Сумской ул., где по словам его бывшей жены, с которой он развелся, в настоящее время и проживает.
В этом же доме проживает его бывшая жена ГУБЕНКО Елена Петровна, 28 лет, дом. хоз. и ребенок.
При проверке дома № 130 по Сумской ул. гр-н ГУБЕНКО Павел Михайлович не обнаружен, а по домовой книге значится проживающим гр-н ВЫШНЯ Остап Михайлович /он же – ГУБЕНКО/ 1889 г. рождения, журналист, работает в редакции газеты «ВІСТІ». При нем жена.
Техническим секретарем этого дома является гр-н ЛОЗА Петр Федорович, 26 лет, служит в Сахаротресте и студент СХИ. При нем жена.
Основание: Докл. разв. №№ ……… от 26 и 29/ Марта с. г.
НАЧ. РАЗВЕД. ОТДЕЛЕНИЯ СОУ /ПАНОВ/ [Підпис]
1/IV-27 г.
№1749
§ 25. Т-во Содействия Украинской Державной Библиотеке начинает разворачивать свою работу. Мне известно, что последнее решило устраивать для широкой аудитории лекции, для чего они хотят пригласить в Одессу Остапа ВИШНЮ и ТИЧИНУ. Кроме того это Т-во поставило перед собой задачу – распространение литературы – книжек на селе, для этой цели они думают дубликаты книг, имеющихся в УДВ – отправлять на село.
В Правление Т-ва входят: СОЛТУС, ТАЛЬКО-ГРИНЦЕВИЧ, БЕЛОСКУРСКИЙ, БУРЯЧЕНКО, НАВРОЦКИЙ, ПАЩЕНКО, ЛЕЩЕНКО.
ОСНОВАНИЕ: Сводка со слов с/с «ПОЖИЛОГО» от 12/IV-27 г.
Приняла:
П[омощник] Упол[номоченного] С[ледственного] О[тдела] – Иванова
Остап ВИШНЯ. Має величезну дружбу з ЯВОРНИЦЬКИМ і він же його поклонник посилає йому свої книжки… з дружеськими підписами. А як заходить річ про війну, то в його спитай: «Ну, щож, Павло Михайловичу, Чемберлен хоче піти війною на нас». «Хай попробує. Получив ото відповідь на ультиматум, а тепер хай попробує він нас пушками, танками, газами, а ми його протестами, протестами, так дума з нами заводиться».
На порогах – 12/VI – 27 г.
Сива-сивезна старовина…
Отоді ж таки, як жила-була на світі Атлантида, гонів із сотню за Атлантидою, трішки вбік, праворуч, була друга казкова країна, що мала чудернацьку трохи назву «Чукрен».
Звалася так та казкова країна через те, що її населення, люд тобто її божий, завжди чухався.
Дитинча маленьке, як тільки починало було спинатися на ноги, і коли було його чи запитають про що-небудь, чи загадають що зробити, зразу воно лізе до потилиці й починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки дуба вріже…
Через те й країна звалася «Чукрен»…
Власне кажучи, перша її назва була не «Чукрен», а «Чухрен», але згодом «хи» перейшло в «ки», а правописна комісія той перехід «хи» на «ки» затвердила. Так назавжди й залишилася назва тої країни «Чукрен».
Жили там люди – чухраїнці.
Усе було вони чухаються та співають.
До співів вони були великі мастаки.
Співають було цілими століттями.
Спочатку в них пісні були дуже короткі, мелодійні і з глибоким змістом, а потім, як уже було заведено «Всечухраїнський день музики», починали співати «Корита»:
Співали вони так, що сусіди їхні, атлантидяни оті самі, аж вікна було зачиняють:
– Співають чухраїнці! От народ!? А коли ж вони вже за індустріалізацію візьмуться?
А ті співають, а ті співають…
Перестануть, почухаються та знову:
Отак і жила та казкова країна «Чукрен».
І якось вийшло так, що мала вона святкувати якесь дуже велике ювілейне свято: чи то десятиріччя якоїсь події, чи то ювілей якогось громадського дуже важливого чинника, – одне слово, дуже якесь велике мало відбутися свято.
Вирішили святкувати.
От надіходить уже й свято, а чухраїнці чухаються собі помаленьку.
Сусіди збоку нагадують:
– Не проґавте, хлопці!
А чухраїнці їм:
– Нічого! Встигнемо з козами на торг.
Та й дочухалися до того, що перед самісіньким святом тик-мик, а святкувати нема з чим. Не підготувалися як слід…
Що маєш робити?
Так вони що втнули? Хитрий нарід був. Рік у них мав 365 день, так вони взяли й ухвалили:
Через те, мовляв, що рік для нас дуже короткий, ухвалюємо, що з цього числа рік у нас має бути на тисячу днів.
Щоб не дуже, значить, поспішали.
Зраділи всі дуже…
А заслужена їхня артистка вийшла на сцену в народнім театрі й проспівала художньо:
На тім, поки що, і кінчився «народний здвиг» з цього приводу.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Отака була колись казкова країна «Чукрен».
Передмова
«Чухраїнці», як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні «Чукрен».
Країна «Чукрен» була по той бік Атлантиди.
Назва – «чухраїнці» (і про це ми знаємо) – постала від того, що нарід той завжди чухався…
В цій моїй науковій праці ми спробуємо, за виконаними матеріалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.
Розділ І