Страница 7 из 40
Письмо твоє, нашвидку писане, я получив і дякую тобі за його, а то вже я думав, що ти, крий Боже, занедужав. Ти пишеш, чи получив я отставку із Оренбурга. Получив. Чисту получив. А ще до [по]лучения ції поганої отставки писав я графині Н[астасії] І[ванівні] і графу Ф[едору] П[етровичу] письма. Не знаю, чи получили вони їх, чи ні. Довідайся, будь ласкав, та й напиши мені. І напиши мені, чи до ладу я написав письмо графу Ф[едору] П[етровичу], бо я на такі химерні письма не великий майстер. Та не забудь спитать у графині Н[астасії] І[ванівни], чи був у неї з моїм поклоном Сапожников.
Подякуй доброго і розумного Куліша за його «Чорну раду» і за «Записки о Ю[жной] Р[уси]». Я вже в другий раз читаю «Чорну раду» і як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал. А поки що буде, послав я йому з Варенцовим «Москалеву криницю» і «Ченця». Та якби був знав, що він має од Щепкіна, то послав би що-небудь друге, у мене єсть багато дечого, тілько все-то те понедороблюване. Як заста[не] оце письмо Варенцова в Петербурге, то перешли мені з ним наші народные думы, изданные Метлинским. Або хоч почтою перешли, бо я ще і не бачив ції хваленої книги.
Нарисовав я карандашем для тебе своє поличіє, та нема з ким переслать його, а по почті боюся зотреться. Думав переслать з Федором, так чорт, враг добрых наших помышлений, бачиш, що зробив.
Пише мені старий Щепкін і просить, щоб я приїхав до його на праздники в гости. В саму Москву мені їхать не можна; то він просить мене до свого сина на хутір, десь недалеко коло Москви. Я жду од [його] на днях письма, він мені напише, де той хутір і коли туда можна приїхать. А що якби і ти, взявши Куліша та й Семена з собою, та й ви приїхали на той благодатний хутір. А дуже б добре було. Я тобі напишу, як получу од старого письмо. А поки що прощай, не забувай великої просьби твого искреннего
Т. Шевченка.
18 ноября.
Нижний.
229. Т. Г. Шевченка до П. О. Куліша
4–5 грудня 1857. Нижній Новгород
5 декабря 1857 г.
Спасибі тобі, Богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки, і особливе, спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрюкував «Чорну раду» по-нашому. Я її прочитав і в «Руській беседі», і там вона добра, але по-нашому лучче. Розумний, дуже розумний і сердечний эпилог вийшов; тілько ти дуже вже, аж надто дуже, підпустив мені пахучого курева; так дуже, що я трохи не вчадів.
Не знав я, що в тебе єсть «Москалева криниця» і «Чернець» од Щепкіна, а то б я тобі послав що-небудь інше. У мене багато дечого зібралось через десять літ, та не знаю, що мені робить з моїм добром, – як його пустить в люде.
Спасибі тобі за «Наймичку». Чи не найдеш там у панночки-хуторяночки в альбомі мого «Івана Гуса»? Добре було б, якби найшов, а то шкода буде, як пропаде.
Що се за дивний, чудний чолов’яга Л. Жемчужников! Поцілуй його за мене, як побачиш. Ще ось що. Чи багато в тебе преномерантів на «Записки о Южной Руси»? Боже мій, як би мені хотілося, щоб ти зробив свої «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на шталт журнала. Нам з тобою треба б добре поговорить о сім святім ділі. Зроби ти ось що. Старий Щепкін на тім тижні хоче до мене приїхать в гості; а що, якби і ти, молодий, забіг за ним в Москву та вкупочці і прилетіли б до мене. Дуже б, дуже б добре ви зробили, други мои искреннии! Тут би ми порадились з старим майстром і насчет твоїх «Записок», і насчет мого нікчемного добра. Прилітай, мій голубе сизий, хоч на тиждень, хоч на один день. Може, Варенцов не виїхав ще з Петербурга: то от би з ним разом і приїхав. Я жду тебе, а ти стань мені за рідного брата: поцілуй свою любу жіночку за мене і за себе, та й гайда на залізний шлях.
Поцілуй Маркевича за мене за його ноти; добре, дуже добре, а особливо «Морозенко»: він мені живісінько нагадав нашу милую безталанную Україну. Цілую Михайла, Федора і Семена. Федорові скажи, що я вчора бачився з Кебером, і він його цілує.
Остаюся, ждучи тебе, мій друже єдиний! Остаюся твій искренний Т. Шевченко.
Чи не трапиться в тебе «Літопись» Величка? Як поїдеш, то возьми з собою, а як не поїдеш, то передай Варенцову.
230. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна
4–5 грудня 1857. Нижній Новгород
5 декабря 1857 г.
Спасибі тобі, Богу милий мій друже, за твої сердечнії, ласкавії письма. Спасибі тобі за приглашение в село Никольское, а тричі разом спасибі тобі за те, що ти хочеш сам приїхать в Нижній. О, як би ти добре зробив, якби приїхав! Тут би тебе, преславного, на руках понесли твої безчисленнії поклонники. Щасливий ти, дуже щасливий, мій славний, мій великий друже! Всі тебе бачили, всі до єдиного руського чоловіка, всі тебе знають і з любов’ю повторяють «твое обаятельное прославленное имя».
Сьогодні був у мене Вл[адимир] Ив[анович] Даль; я показав йому письмо твоє. Зрадів старий, як прочитав, що ти хочеш приїхать в Нижній. Низенько кланяється тобі Вл[адимир] Иванович] і сердечно просить не перемінять доброго наміренія. На тім тижні почнуться тут дворянські вибори, уже почали збираться повітові пани, то може б ти здумав показать себе їм на тутешній сцені. Ото б порадував ти їх хуторянські душі, а мою щиру, любящую тебе душу переніс би на саме небо. На сей конець я бачився з директором Нижнегородського театра, з г. Варенцовим, питав його насчет условий, і він сказав мені, що «согласится на условие, какое ты ему предложишь». Чудний би був, якби і не согласився.
Добрий мій друже! Питаєш ти, чи багато у мене грошей? Дуже, дуже небагато, мій друже єдиний: нема де взять. Заходився рисовать карандашем портрети, так що ж? Нарисовав три портрети, та й сижу склавши руки. Без столиці художник – риба без води. Погано, дуже мені погано у цім Нижнім. Граф Федор Петрович обіщає мені «выхлопотать позволение жить в столице». О, якби-то йому Бог поміг! «Ожила б тогда моя душа одинокая при виде великих произведений божественных искусств!» А тим часом, а тим часом… як ти приїдеш сюди та я подивлюся на тебе, подивлюся, неначе на всесвітнюю галерею, неначе на всесвітній театр, і забуду хоть на годину своє невсипуще горе.
Грошей у мене б стало, щоб доїхать до Никольского і назад вернуться, та не в тім річ. Не я один прошу тебе приїхать сюди, а всі добрі і розумні люди просять тебе, а їх тут таки чимало. Старий Улыбышев, той самий, що написав біографію Бетговена, не пропускає ні одного спектакля: так щиро любить театр; а як тебе побачить, то він, старий, як мала дитина, заридає, та чи він один?
Рішися, друже мій великий, на мою просьбу і, рішившись, напиши мені гарненько, коли б тебе ждать до себе. Я сьогодні ж пишу і Кулішеві: може і він заїде за тобою, та разом і приїдете, мої гості дорогії. А як побачиш мого давнього друга, В[арвару] Н[иколаевну] Р[епни]ну, то привітай її од мене, мій друже єдиний, та в письмі своїм напиши її адрес. Прощай, моє серце! Нехай тебе Бог милує і стереже на славу великого святого искусства. Не отринь же просьби любящого тебе друга
Т. Шевченка.
Куліша не треба ждать: може, він і не поїде, а мені б з ним дуже-дуже треба було б побачиться. Напиши, будь ласкав, і ти йому: може, він тебе, батька нашого, лучче послухає. Посоромиться не послухать.
Ще, як приїдеш, то зараз пришли почталіона на квартиру Овсянникова, щоб тобі не турбуваться насчет поміщенія.
Чи не взяв би ти з собою рукопись «Москаля-чарівника»? Тут єсть прехороша дівчина і талантлива артистка, Піунова. То може б, ви чи не вшкварили б сього «Чарівника» навдивовижу нижегородським людям?
Поцілуй старого Максимовича за мене, та чому він не шле мені своє «Слово о полку Игореве»?