Страница 3 из 40
Не знаю, как долго продлится мое сидение в Н. Новегороде, думаю, что я не скоро вырвуся. Пришли мне сколько-нибудь денег, я почти не одет, а следовательно, не могу показаться в люди и начать работу за деньги. Если получил ты письма от Кухаренка и от Залецкого, то перешли мне. От Залецкого должны быть и деньги, не знаю только, как велики.
Прощай, мій друже єдиний! Поцілуй Семена і Марковича і не забувай искреннего твоего
Т. Шевченка.
В другий раз буду тобі писать білше, а тепер нездужаю. Адресуй свое письмо в Нижний Новгород его высокоблагородию Павлу Абрамовичу Овсянникову, в контору пароходства «Меркурий».
215. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка
12 жовтня 1857. С.-Петербург
12 октября, С.-П[етер]бург.
Около м[еся]ца назад я получил письмо от Ирак[лия] Ал[ександровича] о вышедшем там недоразумении и был в сильном недоумении насчет тебя, дорогой друг. Полученное вчера вечером твое письмо хоть несколько успокоило за тебя. Жаль, что ты был болен. Пожалуйста, голубе сизый, береги себя и свое здоровье; ты не имеешь права рисковать этим.
Прилагаю 2 письма Залесского к тебе; а 150 р[ублей] сегодня отправил в особом конверте на имя г. Овсянникова. От Кухаренка ничего не имею. По письму Ир[аклия] Ал[ександррвича] отсюда писали о тебе к Катенину; писали и Алекс[ею] Ник[олаевичу] Муравьеву. Усков сильно боится и беспокоится: напиши к нему. Тебя здесь ждали с нетерпением.
Сейчас еду к графине Настасье Ивановне, с которою я еще незнаком, но которая присылала Сигизмунда Сераковского узнать о тебе и я посылал ей твое и Уск[ова] письма; ее хвалят до чрезвычайности.
Едва ли ты… (помешали). —
Был у графини: она сильно беспокоилась о тебе и благодарит тебя за письмо. По совету с графом решили, чтобы ты написал графу Ф[едору] П[етровичу] письмо, что ты сильно желаешь заниматься живописью и изучать ее, чего не можешь нигде так достигнуть, как в Академии художеств, а потому просишь исходатайствовать дозволение на приезд в Петербург. Гр[аф] по этому письму будет просить президента.
Ты, вероятно, дождешься в Нижнем паспорта и если получишь, то пробирайся сюда, т. е. поближе к Петербургу; но в Малороссию не езди; а, главное, береги себя, о чем поручила мне просить тебя и графиня; а ты ее просьбу должен исполнить: она о тебе заботится, как о родном; да и не одна она. У нее есть для тебя деньги, но она положила их в банк, до твоего сюда приезда. Если бы тебе еще нужны были деньги, то пиши не стесняясь; скоро я еще буду иметь для тебя деньги.
Вечер: Белозерский женат на родственнице Катенина и обещает, что ему еще напишут о тебе; и он советует тебе не возвращаться, если можно, в Оренбург, а ожидать паспорта в Нижнем. Жду твоего письма. Крепко, крепко обнимаю тебя и от души желаю тебе здоровья и счастья.
Вполне преданный тебе
М. Лазаревский.
216. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського
18–19 жовтня 1857. Нижній Новгород
19 октября.
Нижний Новгород.
Мій друже любий, мій єдиний! Сегодня, 18 октября, получив я твоє братнє-сердечное письмо. Спасибі тобі, моє серце! Ти пишеш, що Усков уже писав тобі о якімсь там недоразумении. Чом же він, дурень, не написав, яке там именно недоразумение? І тут його ніхто не знає. Я і сам не знаю, яке там те прокляте недоразумение. В Оренбург уже давно писано із Нижнего, але із Оренбурга ще нема нічого. І я і сам не знаю, що ще зо мною буде. А тим часом живу собі добре і весело отут меж добрими людьми. Овсянников, здешний архитектор, благородний, добрий і розумний чоловік, а до всього того ще і земляк наш конотопський. Мені тут добре з ним. Шкода тілько, що морози настали, не можна нічого рисовать с натуры, а то було б і геть-то весело.
Спасибі тобі, друже мій єдиний, що ти побачився з графинею Н[астасією] І[ванівною]. Не знаю, чи получила вона моє «Киргизя» от Сігізмонда? І чи получив граф Ф[едір] П[етрович] моє письмо из Новопетровска? Як будеш у неї, то спитай, будь ласкав, і мені напиши. Письмо тепер до графа писать не буду. Треба дождаться, що там мені напишуть із Оренбурга. Я просив Герна написать мені. А ти, як получиш моє письмо, то піди до графа Ф[едора] П[етровича] і подякуй його од мене за его доброе, человеколюбивое участие, которым я радостно воспользуюсь, як прийдеться мені до скруту.
Поздрав і поцілуй за мене Білозерського і його жіночку. Чому ти не оженишся? Чи ми вже з тобою разом поженимось? Не швидко, я думаю, це лихо скрутиться.
Що там робить Куліш? І де тепер його жіночка? Як побачиш її, то і її чмокни разів зо три за мене. А Кулішеві скажи, нехай мені пришле другий том «Записок о Южной Руси». Тут есть одна книжная лавка, та і в тій тілько букварі продаються. А як буде посилать вторий том, то нехай і первий прикине, бо я первий том «З[аписок] о Ю[жной] Р[уси]» подарував нашим киевским землякам в Астрахани. Поцілуй же його та попроси, нехай мені вишле свої любії «Записки о Ю[жной] Руси», а я йому за те не пришлю, а, дасть Бог, сам привезу гостин[ця] из самой киргизской степи.
Читать у мене тепер, слава Богу, єсть що, поздоров Боже добрих людей, але свого рідного нічогісінько нема, опріч «Богдана Хмельницко[го]» Костомарова. От ще вчистив книгу, так-так! В Саратові бачився я з старою Костомарихою, вона ждала його из заграницы к 15 сентября. Не знаю, чи вернувся він, чи ні ще? Чи не чуть у вас там про його чого-небудь?
Що там робить отой гульвіса Семен, що нічого мені не напише. Поскуби його за ухо і поцілуй за мене, а жіночку його і діточок не скуби, а тілько поцілуй.
Перелякав ти мене чорною печатью на своїм письмі. Чи не случилося там у тебе, крий Боже, чого недоброго?
Прощай, моє серце, мій голубе сизий! Я тепер, слава Богу, здоровий і веселий і щиро любящий тебе, моего єдиного друга.
Т. Шевченко.
Як побачишся з графинею Н[астасією] І[ванівною], то спитайся, чи був у неї Сапожников, з которим я плив из Астрахани в Нижній.
217. М. I. Костомарова до Т. Г. Шевченка
28 жовтня 1857. Саратов
Братові любому, друзяці щирому, співаці славному, вірному товаришеві незапам’ятної пригоди 1847 року Тарасові Григоровичу од брата і друга чолом і вірне слово!
Слава, честь а благодареніє Великому, Справедливому, Милосердому Богу, визволившему тебе, друже, з тяжкої неволі на світ Божий між нарід хрещений на надію всім кохаючим щире Україну і всі братерські слов’янські народи! Два тижні чекав я тебе щодня в Петербурзі, повернувшись з чужини; істинно, найкраща радість для мене була почути, що Бог тебе напослідок вертає з гіркої неволі. Брати і приятелі наші в Петербурзі – Білозерський, Навроцький, Сераковський і другі казали, що мусив ти приїхати к 1 октябрю, одначе ти не явивсь, і я поїхав, а в Саратові узнав, що був єси у моєї матері, за що тобі велике спасибі. Швидше пиши та старайся, щоб тебе пропустили до Петербурга та пиши, пиши, пиши, тільки ж по-нашому пиши. Час змінився, цар – дай Боже йому здоров’я і довгого царствования – не забороняє нам нашої мови; тепер процвіта рідне слово; багато охочих до його, тебе тільки не достає, голови нашого, милого, любого. Дай Боже тобі, перетерпівши велике горе, зняти з себе напослідок терновий вінець і в чесній, поважній старості доживати віку, веселячи і повчаючи на все добре кобзою твоєю голосною земляків твоїх та одбираючи після смерті вічную славу. Не забувай щире й вірне поважаючого і кохаючого тебе друга, брата і товарища
Миколу Костомарова.
Окт[ября] 28
1857.
218. А. І. Толстої до Т. Г. Шевченка
2 листопада 1857. С.-Петербург