Страница 26 из 40
С глубоким почтением имею честь быть
вашего сиятельства покорнейший слуга Т. Шевченко.
27-го октября 1858 года
Его сиятельству
князю В. А. Долгорукову.
Жительство мое – в Академии художеств.
304. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна
13 листопада 1858. С.-Петербург
Ноября 13. 1858 г.
Друже мій єдиний!
Як той щирий віл, запрягся я в роботу, – сплю на етюдах: з натурного класа і не вихожу, так ніколи! так ніколи! що якби не оце безгрішшя прокляте, то ніколи б було написать і тобі, мій друже єдиний, оцієї невеличкої цидули. Будь ласкав, вирви ти у того К[окор]єва як-небудь оті 100 карбованців та пришли мені. «Гугеноти» ні на що послухать, – таке лихо! Запродав я був свої сочинения книгопродавцу Кожанчикову за 2000 карбованців (та вже така моя вдача), що я замість грошей тілько облизався. Такий-то облизень і заставив мене потурбувать тебе оцією цидулою.
Посилаю тобі через художника Раєва один екземпляр моєї послідньої гравюри: не здивуй – яка вдалась. Чи не будеш ти часом у графа Алексея Сергеевича Уварова, або умисне побувай у його та подякуй йому за мене: гравюра ся напечатана на його гроші, спасибі йому! Поклонись В. Н. Р[епни]– ной і привітай М. О. Максимовича. Сергея Тимофеевича тож. Стару свою, дітей і внучат тож. Бабста і Кетчера тож, і всіх, кого побачиш мною знаємих, тож.
Оставайся здоров, мій друже єдиний! Згадуй інколи тугого мовчана і іскреннього твого
Т. Шевченка.
Адресуй: В С.-Петербург, в Большой Морской, дом графа Уварова. Его в[ысоко]благородию Михаилу Матвеевичу Лазаревскому.
Кланяются тебе граф и графиня Т[олст]ые.
305. Т. Г. Шевченка до О. С. Уварова
Близько 13 листопада 1858. С.-Петербург
Милостивый государь граф Алексей Сергеевич!
Переданное мне господином Лазаревским пособие вашего сиятельства дало мне возможность окончить и прилично напечатать мой эстамп, в чем я сильно затруднялся.
В глубокой благодарности моей ваше сиятельство не можете сомневаться; Ваше внимание к человеку Вам незнакомому убеждает еще более меня в Вашей готовности помогать всему прекрасному и благородному.
Позвольте же мне поднести вашему сиятельству первый опыт этого рода гравирования, который со временем надеюсь довести до удовлетворительного изящества.
С совершенным уважением и полной благодарностью имею честь быть вашего сиятельства покорнейший слуга
Т. Шевченко.
306. М. О. Максимовича до Т. Г. Шевченка
15 листопада 1858. Москва
15 ноября 1858 р. Москва.
Здоров був, коханий земляче!
Я в октябрі вернувся з України, де погуляв добре, зложивши з себе, іще в маї, тяжке беремя редакції журнальної; і тепер тут зостаюсь вольним козаком, неначе на Запорожжі, бо жінка зосталась там на Михайловій Горі на хазяйстві. Вона тобі кланяється сердечне, і я з нею кланяюсь тобі, як і всі, кого довелось бачити в Києві.
На Михайлів день був я у старого Щепкіна і чув од його, що ти пробуваєш в Академії і що якийсь книжник друкує вже твої стихотворенія. Щасти їм Боже, – а ти звісти мене Бога ради, чи правда тому. Коли правда, то як раді всі будемо тому!.. А кром того, треба знати мені-те, чи вийдуть вони до Нового року? Бо Іван Аксаков притьмом просить, щоб йому друкувати в газеті його «Парусі» тії вірші твої («Вечір», «Пустку»…), що ти зоставив мені задля «Беседы». А коли твоя книжка вийде, може, до Нового року, то чи не можна інших твоїх віршей йому наділити для первого нумеру в «Парус»?.. Будь ласкав, звісти і напиши про сеє, і про те, як ся себе маєш, і що нового витворяєш – пером твоїм лебединим і помазком соболиним… Чи виспівується і вигукується тобі на тім Севере Невському?.. Старий Аксаков усе лежить, сердега, і під час так стогне і кричить, що лихо, да й тілько… а все диктує, і дух бодрійшає з упадком плоті! Дивна оказія.
От душі обнімаю тебе, любий Тарасе!
І зостаюсь твоїм вірним
Максимовичем.
Пиши до мене: на Тверском бульваре, в доме Юсуповой, у фотографа Мебиуса.
307. Т. Г. Шевченка до М. О. Максимовича
22 листопада 1858. С.-Петербург
22 ноября 1858. С. Петер[бург].
Спасибі вам, мій щирий, мій єдиний земляче, за ваш шанобний лист, которий я читаю, дивуюсь і не надивуюсь: чого б то мені, скажіть, будьте ласкаві, з своїми віршами плисти по суші, яко по морю під тим парусом! Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? «Парус» у своєму універсалі перелічив всю слав’янську братію, а про нас і не згадав, спасибі йому. Ми вже, бач, дуже близькі родичі. Як наш батько горів, то їх батько руки грів. Не доводиться мені давать під парус свої вірші і того ради, що парус сей надуває заступник того вельможного князя, любителя березової каші. Може, воно так і треба московській натурі. Та намто се дуже не вподобалося.
Отак-то! Не здивуйте, добродію, що не вволив я вашої волі, діло се не жарти; самі маєте розум.
Книжник Кожанчиков заходився був печатать мою поезію, так шеф жандармов запретив. Возмутительна, каже. Отаке-то лихо. Добре, що я ще грошей од книжника не взяв. Попокліпав би очима, проциндривши чужі гроші.
Спасибі вашій любій Мар’ї Васильєвні за її ласкаве привітання. Перешліть їй, будьте ласкаві, оцей мій листочок з невеличкими віршами. Та й оставайтеся здорові, нехай вам Бог помагає на все добре. Як побачите С. Т. Аксакова і М. С. Щепкіна, то поцілуйте сих старих дітей за мене тричі.
Згадуйте інколи щирого вашого
Тараса Шевченка.
308. Т. Г. Шевченка до М. В. Максимович
22 листопада 1858. С.-Петербург
Вельми і вельми шанобная
і любая моя пані Мар’є
Васильєвно!
Спасибі вам, моє серце єдинеє, за ваше щиро ласкаве привітання. Я думав, що ви давно вже в Москві сумуєте, аж бачу, що ви тепер по Михайловій горі похожаєте, на сині гори поглядаєте, з Дніпром розмовляєте, та й мене, сірому одинокого, на чужині не забуваєте. Спасибі ж вам ще раз, моє серце єдинеє.
Якби ще ви згадали про те, що я просив вас в Москві, та заходилися гарненько коло сего святого [діла], то це було б так. А ви, мабуть, уже і забули мою просьбу? То я ж вам нагадаю. Я вас просив, щоб ви мене оженили. Оженіть, будьте ласкаві! а то як ви не ожените, то й сам Бог не оженить, так і пропаду бурлакою на чужині. На те літо, як Бог поможе, я буду в Києві і на Михайловій горі, а ви там де-небудь під явором або під вербою і поставте мою заквітчану княгиню, а я піду погулять та й зостріну її. Полюбимось, то й поберемось. Бачите, як просто і гарно. Зробіть же так, моє серце єдинеє, а я вам тепер шлю замість парчового очіпка мій невеличкий «Сон», а літом привезу величенну поему, як зробите по моєму прошенію, а як же ні, то й ні.