Страница 10 из 37
У середині І ст. до н. е. Тіра, як і Ольвія, зазнали руйнувань від гетських племен на чолі з Буребістою. На певний час місто припиняє своє існування.
Проте вже в І ст. Тіра відбудовується й стає найзначнішим античним полісом у Нижньому Подністров’ї. З 47 р. в місті відновлюють карбування монети. Тоді ж місто потрапляє в залежність від Римської імперії, що загалом позитивно відбилося на його розвитку.
У Тірі розміщувався римський гарнізон, на чолі якого стояв командир у чині центуріона. Окрім сухопутних підрозділів, у порту міста перебувала Мезійська ескадра римського флоту. Усе це давало можливість захистити місто від «варварських» нашесть.
У 60-х чи 70-х рр. ІІІ ст. римський гарнізон покинув Тіру. Саме ж місто було зруйноване готами. Проте наступного століття воно поступово відновлюється. І надалі залишається значним центром у Нижньому Подністров’ї.
Значним політичним, торговим і культурним осередком Північного Причорномор’я став Херсонес Таврійський[29]. Він не належав до іонійських колоній. Засноване це місто було в 422–421 рр. до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської, ймовірно, на місці уже існуючого грецького поселення. Розміщувався Херсонес біля Карантинної бухти в межах сучасного міста Севастополя. Саме ж слово «херсонес» у перекладі з грецької означало півострів.
Розквіт поліса припав на IV–II ст. до н. е. Тут розвивалася торгівля, ремесла, рибний промисел, виноградарство. Тоді місто-держава карбувало свою монету. До його володінь входив не лише Херсонес, а й Керкінітида й значні терени на західному узбережжі Криму.
Руїни Херсонеса. Крим
Херсонес був рабовласницькою республікою з демократичною формою правління. Вищим органом влади у ньому, як і в багатьох інших грецьких полісах, були збори вільних громадян чоловічої статі, на яких приймали закони і розв’язували найважливіші питання. Повсякденним життям міста керували виборна рада та колегії, які спостерігали за всією діяльністю жителів міста. Для командування військом обиралася колегія стратегів, яких пізніше замінили архонти. Існували в Херсонесі також царі (базилевси), за якими, щоправда, зберігалися почесні релігійні функції. Охоронницею державного ладу була колегія деміургів.
У Херсонесі існував народний суд і спеціальні посадові особи – дікасти (судді). Судові рішення приймалися таємним голосуванням, яке здійснювалося за допомогою камінців. Подібна практика існувала в багатьох інших грецьких містах-державах.
У Херсонесі велика увага приділялася фінансовим питанням. Державна скарбниця перебувала у віданні різних осіб, які обиралися народними зборами й звітувалися перед ними про здійснені витрати. Так, агораноми спостерігали за порядком на ринку, астіноми – за точністю мір ваги та об’єму.
До найважливіших посадових осіб належали номофілаки, які мали право накладати покарання, призначати послів тощо. Як звичайно, такі посади існували в грецьких містах-державах, де були сильні впливи аристократії. Займали їх вихідці з аристократичних родин.
Мітрідат VI Евпатор
Існувала в Херсонесі навіть посада гімнасіарха, який займався питаннями фізичного виховання. Власне, таким питанням в античних полісах приділялася велика увага.
Збереглася низка пам’яток політичної думки, що виникли в Херсонесі й дають нам уявлення про його державний устрій. Це «Присяга херсонесців», «Договір Херсонеса з понтійським царем Фарнаком І», «Декрет херсонесців на честь Діофанта» та інші.
Херсонесцям, як і жителям інших міст-держав північного узбережжя Чорного моря, доводилося вести численні війни. Так, у II ст. до н. е. поліс вів тривалу війну зі скіфами. Херсонес змушений був звернутися по допомогу до понтійського царя Мітрідата VI Євпатора, який послав до Криму великий загін на чолі з полководцем Діофантом. Останній розгромив скіфів. Проте після цього поліс потрапив у залежність від держави Мітрідата.
Після смерті цього правителя ситуація в басейні Чорного моря помітно змінилася. Херсонесці захотіли позбутися залежності від царів Боспорської держави, ставши під римський протекторат. Гай Юлій Цезар прийняв Херсонес під опіку Риму. Щоправда, пізніше римські імператори то підпорядковували поліс боспорським царям, які були їхніми союзниками, то надавали йому «свободу», якщо потрібно було стримати амбіції цих союзників.
Столиця Боспорського царства Пантікапей
З другої половини І ст. н. е. Херсонес став важливим осередком римських військ у Північному Причорномор’ї. Тут розташувалася значна військова залога, а в порту – велика флотилія римлян.
Після розпаду Римської імперії на західну й східну, Херсонес відійшов до східної, яку в літературі іменують Візантією. Саме в складі Візантії він пережив численні навали «варварських» племен, залишаючись одним із головних торгових і культурних центрів у Північному Причорномор’ї в період Середньовіччя.
У XIV столітті, коли торгівлю на Чорному морі монополізували генуезці, створивши тут свої осередки, Херсонес почав занепадати. Саме тоді його кілька разів спустошили татарські й литовські війська. Остаточно він був знищений 1399 р. темником Золотої Орди Едигеєм.
Окрім Херсонеса, на теренах Криму існували інші грецькі поліси, які з часом увійшли до Боспорського царства (Боспору Кіммерійського)[30]. Вважається, що ця держава виникла близько 480 року до н. е. внаслідок об’єднання грецьких міст, які тоді існували на західному побережжі Керчинської протоки (Пантікапей, Тірітака, Мірмекій) та східному (Гермонасса, Фанагорія). Його столицею став Пантікапей, який розташовувався на місці сучасної Керчі. А наприкінці V ст. до н. е. до складу Боспору ввійшов Німфей, що належав Афінській державі.
За часів правління царя Левкона І (389/388–349/348 рр. до н. е.) кордони Боспору помітно розширилися. Тоді було підкорено Феодосію. Держава охоплювала увесь Керченський, а також Таманський півострови, пониззя річки Кубані й Східного Приазов’я, які були населені місцевими «варварськими» племенами. У ІІІ ст. до нашої ери Боспор заснував у гирлі Дону місто Танаїс. Склад населення держави, де проживали греки й «варвари», уподібнювали Боспор до елліністичних держав, які виникли після завоювань Олександра Македонського.
Саме в ІV–ІІІ ст. до н. е. Боспорська держава досягає високого рівня економічного розвитку. Тут розвивалися різноманітні ремесла й сільське господарство. Особливу роль в економіці Боспору відігравала торгівля хлібом, яку вивозили до Греції.
Монета Пантікапей
У другій половині ІІ ст. до н. е. Боспорській державі почали загрожувати кримські скіфи. Не маючи змоги протистояти їм, боспорський цар Перісад V близько 107 р. до н. е. передав владу понтійському цареві Мітрідату VI Євпатору. Проти цього вибухнуло повстання під проводом Совмака, яке придушили. Боспор увійшов до Понтійського царства.
Траяновівали на мапіз праціОлександра Вельтмана «Начертание древней истории Бессарабии» (1827)
Цар Мітрідат, ведучи боротьбу з Римом, намагався перетворити боспорські володіння на свою опорну базу. Однак, зазнавши поразки, цей правитель 63 р. до н. е. покінчив життя самогубством у Пантікапеї. А Боспор опинився під римським протекторатом. У перші століття тут правили царі династії Тиберіїв, яких затверджували римські імператори. На межі ІІ–ІІІ ст. н. е., коли Боспором правив цар Савромат ІІ, держава стала більш незалежною від римлян. Проте навала готів у ІІІ ст. завдала їй тяжкого удару.
29
Про стародавній Херсонес див.: Сорочан С., Зубарь В., Марченко Л. Жизнь и гибель Херсонеса. Харьков, 2001; Сорочан С., Зубарь М., Марченко Л. Херсонес, Херсон, Корсунь. К., 2003; Херсонес Таврический в третьей четверти VI–I вв. до н. э. Очерки истории и культуры. К., 2005.
30
Про Боспорське царство див.: Гайдукевич В. Боспорское царство. М.-Л., 1949; Молев Е. Политическая история Боспора VI–IV вв. до н. э. Нижний Новгород, 1998; Молев Е. Боспор в эпоху эллинизма. Нижний Новгород, 1995; Талах В. Рожденный под знаком кометы: Митридат Эвпатор Дионис. Одесса, 2006.