Страница 20 из 62
Дагон і дагонці
Внсі
Дежавю. Ранок. Павуки. Демон спить, хоч з гармати стріляй. Я вилетів з кімнати й почав літати по всій квартирі, як привид. Так, так, навмисно. А то дівчата непогано влаштувалися, позакривались у своїх кімнатах і сплять, а я повинен пасти цього чорта. До речі, якщо ми не хочемо, щоб Найтон пропав ні за цапову душу, нам доведеться доглядати за його тілом.
Переставши літати по квартирі, я попрямував на кухню, де влаштувався на стільчику біля вікна й став чекати.
До кухні зайшла сонна Варда.
Доброго ранку!
Кивнув. Позіхаючи, на кухні з'явилася фея. А там і Карай не забарилась.
- Що робити з демоном? - Віка поставила вічне питання. Мене розібрав сміх. Дежавю.
- Пропоную це питання розглянути після сніданку.
Карай
Поснідавши, ми вирішили спочатку зробити покупки, а потім, якщо вже нам треба провести тут цілих десять днів, дізнатися про визначні пам'ятки цієї планети. Зібралися та юрбою висипали на вулицю. У перехожих запитали напрямок до центру та пішли.
Архітектура не відрізнялася різноманітністю: одно-двоповерхові довгі будинки піщаного кольору, кам'яні стіни печер по краях. Дагонці, позбавлені натуральних фарб природи, із задоволенням розфарбовували всі рівні поверхні у своєму місті. Згадаймо божевільного дизайнера нашої квартири! На кожному будинку новий малюнок: тут і гори, і луки, і ліси, і озера, і море. Безліч різних тварин дивилися на перехожих з кожного малюнку. Навіть вуличні смітники мали на своїх гранях малюнки невеликих тварин. Єдине, що нагадує про цивілізоване суспільство - так це рухливі рекламні голограми, що висять у повітрі над головами перехожих, та ліхтарі, прикріплені до стін будинків, у формі квітів.
Пройти з печери в печеру можна по тунелях, у яких вхід і вихід закінчується товстими металевими дверима, зараз відкритими навстіж. Самі тунелі являли собою велику в діаметрі трубу, в якій для зручності була кам'яна рівна підлога. Скляні напівкруглі стіни і стеля світилися неяскравим зеленуватим світлом. На рівні очей аборигенів, для нас на рівні пояса, розташовувалася інформаційна смуга із зазначенням розташування печер, вулиць, оголошеннями й рекламою.
На мапі ми знайшли торгівельний центр і пішли в потрібному для нас напрямку. Велика печера з назвою "Террарія" перебувала в центрі міста й була однією з найбільших на планеті. Тут розташувалися адміністративні будівлі, в яких знаходиться уряд Дагону, банки, музеї, театр і центральна площа, на якій за раз могло зібратися близько п'яти тисяч дагонців. Будинки, як і бачені нами раніше, були розписані пейзажами, але тут працювали справжні майстри своєї справи! Якщо було зображено море, то глядач чув шум прибою і відчував запах морської води, якщо це був степ - співали птахи, в обличчя дув теплий вітер і відчувався солодкий запах квітів, а якщо - джунглі, то волога задуха охоплювала тіло, гомін лісових мешканців оглушав і по спині бігли мурашки від гарчання хижаків. Ми були вражені до глибини душі цими творами мистецтва.
У кінці печери, саме там, де на карті зазначений торгівельний центр, ми нічого не побачили. Стіни печери були кам'яні й тут теж стояв великий квадратний камінь, швидше це скеля, з довжиною сторін у десять наших зростів. Нічого не вдієш - йдемо далі.
Тротуар оминув скелю й ми встали як укопані. Це ж вхід у торгівельний центр! На стіну, що ми обійшли, спирається одним боком ще одна товстенна кам'яна плита, іншим боком впираючись у землю. Це стеля для входу, що світиться приємним денним світлом. Під нею починається спуск під землю. Похила підлога плавно йде вниз повертаючи вліво. Віка з Вардою, радісно скрикнувши, кинулися в перед. Ще б пак - мрія будь-якої дівчини - безліч магазинів з найрізноманітнішими товарами.
Уздовж стін розташовані магазинчики, у яких продається все! Одяг, взуття, аксесуари, косметика, засоби гігієни, тканини, посуд, золоті прикраси, сувеніри, дитячі речі, спортивні знаряддя, килими, меблі, двері, квіти, продукти, побутова техніка, інструменти, люстри, дзеркала, смартфони, акваріуми й рибки, птахи, корм для домашніх улюбленців, ковдри та подушки, постільна білизна й т.п. Зустрічалися маленькі кав'ярні та салони манікюру-педикюру (ну так, ящіркам перукар ні до чого). І так п'ятнадцять поверхів під землю по спіралі - рай для любителів шопінгу!
Ми з Внсі плелися позаду, розглядаючи всю цю різноманітність. Я зупинилась біля продуктового магазину, напевно. Велика квадратна каменюка з дерев’яними дверима. Над дверима вивіска з надписом «Fyek lu fek». Вивіска темно-синього кольору, а слова написані жовтогарячим. Ця фраза означає «Ням, так класно».
У середині зліва біля дверей розташована каса, як бар-стійка із дерева. На касі є літаючий екран, на якому калькулятор, додаток, в який завантажені ціни того чи іншого товару. До екрану під’єднаний пристрій, який провіряє гроші, а також термінал, який знімає гроші з банківської картки.
Прямо переді мною є «З’є-хол» - це агрегат, як три з’єднані холодильники для напоїв. Через скло я бачу в першій частині холодильника на полицях суші. Вау… обожнюю суші!
У другій частині «З’є-хола» напої, а в третій - різновиди морозива. Із другої частини я взяла «Телук» (порфоський смачний солодкий напій). Він має фіолетовий колір, бо це робиться з пору (фіолетовий фрукт схожий на персик).
Поверхи йшли з мінусовою відміткою: від мінус першого до мінус п'ятнадцятого. Десь між мінус восьмим і мінус десятим ми зустріли Варду й Віку. Побачити їх в натовпі покупців не склало труднощів, вони ходили як жирафи серед антилоп, при чому жирафи-ваговози, оскільки всі обвішані пакетами з покупками. Я приєдналася до дівчат, а Внсі відпросився в кав'ярню, щоб підтримати вичерпані сили.
Ще через три години, протягом яких прекрасна половина нашої компанії закупила змінний одяг, засоби гігієни, косметику, продукти харчування та багато чого іншого по дрібниці, а сильна половина в особі Внсі вісім разів відвідала зустрічні забігайлівки, ми вийшли з торгівельного центру. Купили одяг не тільки собі, а й для Найтона, хоча він цього і не заслуговує. Однак, інакше смердіти він буде під нашим носом, а не десь інде.
Внсі, як справжній джентельмен, запропонував звільнити нас від перенесення важких предметів, й із задоволеним виглядом поїхав додому з покупками на таксі. Я на нього точно не образилася, оскільки з'явилася можливість без поспіху прогулятися містом. Дівчата також були не проти. Вирішили скласти програму розваг на завтра. Відвідати музеї, місцеві визначні пам'ятки й взагалі все, що порахуємо гідним нашої уваги.
Ми повільно йшли по площі й будували плани на завтра.
- Треба сходити в музей, - сказала Віка. - Я завжди відвідую музеї під час подорожей.
- Музей - це добре, але вони всюди однакові, а ось відвідати якесь історичне місце - це клас! Що-небудь таке, чого немає ніде! - захоплено відповіла Варда.
Хто б подумав, що наш перевертень така любителька історії.
А я от не люблю ці пам’ятки архітектури, але моя мама змушувала мене об'їздити з нею всі фортеці й замки на Мурярії. Потім мама розповідала, як у замках красиво, а я жалілася на те, що ми занадто багато ходили.
- Обов'язково треба відвідати що-небудь старовинне і, мені здається, що я навіть знаю що, - Віка тицьнула пальцем у велику голограму на даху музею.
На першому плані стояв могутній ящір у космічному скафандрі без шолома й передньою лапою велично вказував на вхід до печери, в якій починався спуск під землю. На другому плані білосніжні гори, чорне зоряне небо й стоїть на віддалі зореліт.
Таглар Бєйок – обйевител ну-нан плотребь, - прочитала я напис на голограмі, - Таглар Бєйок - першовідкривач нашої планети.
Нижче було написано про унікальний історичний пам'ятник – печеру, в якій Таглар прожив вісім місяців сам, досліджуючи планету й чекаючи прильоту перших переселенців.