Єва

Фалько обдарував Марілі своєю найкращою посмішкою, але марно. Доволі симпатична жінка, секретарка адмірала, зразкова мати й дружина, що зберігала вірність своєму чоловікові – офіцеру флоту, який брав участь у повстанні націоналістів на «Ферролі». Вона була цілком байдужою до всього, що не стосувалося її подружніх, професійних і патріотичних обов’язків. І навіть чари Фалько на неї не діяли. Навпаки. Саме з ним вона трималася насторожі.

– Ти нічого мені не розкажеш? – наполягав він.

– Ані слова. – Вона цокала клавішами друкарської машинки «Royal», ніби не помічаючи його. – А тепер забирайся звідси і дай мені попрацювати.

– Послухай… А коли ми підемо пити чай з тістечками?

– Коли завгодно, якщо ти запросиш мого чоловіка.

– Хитра відьмочка!

– А ти – пройдисвіт.

– Це наклеп, Марілі.

– Не бреши.

– Я – ніжний плюшевий ведмедик.

– Ну-ну.

Коли Фалько приїхав до Севільї, готель «Англетер», на чиєму фасаді досі залишалися відмітини торішніх вуличних боїв, був заповнений людьми. Вільних номерів не було ні в готелі «Мажестик», ні в «Кристині». Скориставшись нагодою, він зупинився в «Андалусія Палас» – найдорожчому і найрозкішнішому готелі в місті: номер коштував 120 песет за добу, а основний контингент клієнтів складали вищі військові чини франкістської армії; офіцери з легіону «Кондор»; італійські добровольці, що підтримували Франко; бізнесмени, серед яких було багато німців, що шукали залізну руду і вольфрам, а також особи, пов’язані з місцевою олігархією.

Хай там як, а його витрати покриває НІОС. Адмірал зазвичай уступається за нього (принаймні коли перебуває в доброму гуморі). «Хіба ви не знаєте, як поводиться Фалько? – часто казав він головному бухгалтеру – короткозорому, прискіпливому і непідкупному лейтенанту Домінгесу, коли той починав обурено розмахувати стосом рахунків. – Так, він – безсоромний піжон. Горбатого могила виправить. Але мене насамперед цікавить ефективність, розумієте? А цей бездушний покидьок завжди дає результат, бо він точний, мов гостре лезо бритви, наділене розумом. Вважайте ваші витрати капіталовкладенням і не переймайтесь занадто. Затямте, йдеться про безповоротну фінансову допомогу. І не треба корчити гримаси і прикидатися глухим, Домінгес. Читайте по губах, чорт забирай. Це наказ».

Фалько посміхався, згадуючи свого начальника дорогою з вестибюля. Він розсіяно кивнув портьє (якого підгодовував щедрими чайовими, оскільки той був стукачем із Фаланги) і вже починав спускатися парадними сходами, коли раптом побачив подружжя, що вийшло з лінкольну «Зефір» і, тримаючись за руки, попрямувало йому назустріч.

Він інстинктивно звернув увагу на жінку (манери в тилу відрізнялися від поведінки на полі бою), оглянувши її знизу догори: туфлі чудової якості, гарні ноги в шовкових панчохах, дорога сумочка, темна сукня, що підкреслювала струнку фігуру. Бірюзове намисто на шиї. І нарешті з-під вузьких крисів капелюшка з фазанячим пером на нього здивовано глянули зелені очі Чески Прієто.

– Добрий день, – мовив Фалько нейтрально-люб’язним тоном, торкнувшись свого капелюха.

Він збирався рушити далі, але помітив, що супутник Чески звернув увагу на її розгублене обличчя. Придивившись уважніше, Фалько впізнав його: Пепін Ґорґель Менендес де ла Вега, її чоловік. Це змінювало ситуацію.

– Оце так сюрприз.

Фалько зняв капелюха і церемонно потиснув затягнуту в шкіряну рукавичку руку жінки. Потім він розвернувся до чоловіка і представився:

– Лоренсо Фалько. Здається, ми зустрічалися раніше.

Він ввічливо посміхався. Одна з його найкращих посмішок із репертуару виявів адюльтерного лицемірства, хоча у випадку з Ческою плід був надто зеленим, щоб його зривати. Трохи повагавшись, Пепін Ґорґель кивнув головою і потиснув йому руку без особливого ентузіазму.

– Не пам’ятаю, – сухо і зверхньо сказав він у типовій для таких персонажів манері.

Граф де ля Міґалота, іспанський гранд, згадав Фалько. Родом із Хересу, як і він. Їхні батьки спільно володіли казино й стрілецьким клубом. Впливова людина. Чванливий військовий, мерзотник, який демонстрував усій Севільї свій цінний трофей – дружину. За довоєнних часів Фалько зустрічав його в різних місцях – клубах фламенко, казино, елітних борделях. Йому було відомо, що цей багатій – розпутний, розбещений і жорстокий – аж ніяк не заслуговував на жінку, з якою зараз прогулювався під руку. Він заспокоював себе думкою, що, як пощастить і війна затягнеться, хтось пристрелить Ґорґеля. Один точний постріл, і йому кінець. «Регуларес» – ударний підрозділ, гарматне м’ясо[3]. Ческа була б надзвичайно привабливою вдовою. Він збудився, мов підліток, уявивши, як вона знімає жалобне вбрання – сорочку з темного шовку і чорні панчохи, що підкреслюють форму довгих струнких ніг. Ланцюжок із золотим хрестиком в улоговинці між грудьми. От дідько! Він запитав себе, чому червоні ніяк не вирішать проблему. Ідіоти. Щодня влаштовують стрілянину, і все марно.

– Я – однокласник вашого брата Хайме, – пояснив Фалько. – А з вами ми кілька разів перетиналися в Мадриді. У ресторанах «Ор-Компон» і «Чікоте».

– Можливо.

Лаконічні відповіді давали зрозуміти, що Ґорґель не налаштований спілкуватися. Він із підозрою дивився на Фалько і, певно, розмірковував, які стосунки пов’язували його дружину з цим красунчиком, чия сліпуча посмішка годилася для реклами відомої зубної пасти «Марфіль». Ґорґель був дуже високим, худорлявим, засмаглим, із чорними вусами, кокетливо підстриженими в стилі Кларка Гейбла. Він вирізнявся елегантними манерами, носив коричнево-зелену військову форму з трьома капітанськими зірочками на грудях, кашкет із червоною відмітиною і високі чоботи – такі блискучі та сяючі, що здавалися вкритими лаком. «Обережніше з цією жінкою», – ще в Саламанці попереджав адмірал, маючи на увазі Ческу. Він сказав, що вона розбірлива, мала кількох коханців, і всі були поважними особами. Такі інтрижки особливо небезпечні в новій католицькій Іспанії, де всі одержимі «пристойністю», і кляті святенники навіть заборонили розлучення. Краще стримати схильність до втішання офіцерських дружин, поки їхні чоловіки на фронті. Крім того, Ґорґель завжди носить із собою пістолет. Із цим типом жарти погані – отримаєш кулю, та й годі.

– Я мав задоволення познайомитися з вашою дружиною в Саламанці,– спокійно мовив Фалько, перехопивши краєчком ока її попереджувальний погляд. – Мене представив ваш брат Хайме. Як він?

Обличчя Ґорґеля пом’якшало. У Хайме все чудово, відповів він. Принаймні, якщо судити з останніх листів. Його перевели з мадридського фронту до околиць Теруеля.

– А як щодо вас? – спитав Фалько. – Ви отримали відпустку?

– Мені надали тижневу відпустку за сімейними обставинами. Після Харами.

Фалько зацікавлено вигнув брову. У Харамі відбулася одна з найбільш запеклих битв цієї війни. Добровольці з міжнародних комуністичних бригад протистояли маврам із підрозділу регуларес та їхнім європейським командирам, які взяли на себе левову частку відповідальності за ведення бойових дій. Втрати були величезними.

– Ви там були?

Вкрай пихатий, Ґорґель покрутив вус.

– Так.

– І це справді було настільки жахливо, як писали газети?

– Може, навіть гірше.

– Отакої! Мене тішить, що ви можете розповісти правду.

– Дякую. – У погляді Ґорґеля знову промайнула іскра недовіри. – Ви в цивільному вбранні. Хіба ви не в армії?

Фалько усвідомлював, що Ческа не відриває від нього пильного погляду.

– Ні, у мене інші справи. Бізнес.

Недовіра змінилася зневагою.

– Розумію.

– Імпорт-експорт. – Фалько навмисно скривив обличчя у цинічній гримасі.– Товари першої необхідності і таке інше. Не лише в окопах можна захищати Іспанію від епідемії марксизму.

– Ясно.

Зневага Ґорґеля стала фізично відчутною. Задоволений, він розвернувся до Чески, ніби закликаючи її звернути увагу на кожну деталь. Це означало, що він подолав випробування, і Фалько вирішив, що настала слушна мить роздивитися жінку в більш невимушеній і природній манері. Її світлі очі стежили за ним – уважно, оцінююче й дещо обережно, – але вона опанувала себе. Зухвала поведінка Фалько дала їй достатньо часу, аби повернути самовладання і триматися належно. Найцікавіше у цій ситуації, сказав він собі, що, якби їхні стосунки були серйознішими, Ческа, безсумнівно, виявила би ідеальну холоднокровність. Жінка, яка має приховувати щось важливе (особливо якщо вона заміжня), зазвичай прикидається краще, ніж та, що переймається через легкий флірт. Ось чому Фалько метнув на неї схвальний погляд і вдруге усміхнувся їй.

3

Регуларес – підрозділ Збройних сил Іспанії, створений у 1911 році. Під час Громадянської війни 1936–1939 рр. солдати цього підрозділу підтримували франкістів.