Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 31 из 35

ТАТI-КОНОКРАДИ

Коли вони збирались йти до заїзду на вечiрню забаву, старий наказав малому:

- Бери й ти гусельцi. Сьогоднi ми з тобою починаємо вiншування. Як вдарю по струнах перебором мелодiю, ти тодi на басi за мною. А як почну спiвати - ти вже веди голосом далi до самого кiнця. Зрозумiв?

- Та я ж... нiчого ще не вмiю, ще...

- Злякався? Нiчого, поки дiйдемо, заспокоїшся. Треба, щоб усi бачили ти мiй учень, дарма хлiба не їси... Хоч вiн бiльше не присiкується, однак вони думають, що ти ледащо...

I поки вони йшли вечiрнiми вулицями, малого справжня пропасниця трiпала.

Та лише дiд-гусляр перебором струн почав пiсню, як тремтiння скiнчилось. Спiвав хлопчик голосно, дзвiнко, але й не витягуючи на таку силу й висоту, щоб зiрватись. Услiд за дiдом затяг славу купцям-гостям новгородським, як завжди - припливали вони в жнива по добру київську пшеницю.

Пiсля вiншування коза з Лютом танцювали, ведмiдь через голову качався, канатоходець i дiвка перекидались гострими захалявниками.

Хлопчик i дiдусь вiдiйшли пiд стiну, а потiм до них i Лют приєднався. Лют зашепотiв.

- Сестрицi важко догодити, але вона сказала, що в тебе голос чисте срiбло. I ще дядько сказав - як гуслi опануєш краще - сам вiншуватимеш. Дiд вже слабий, а в тебе добре виходить.

Пiвнику вiд Лютових слiв чи не найбiльша була радiсть - стане гуслярем-скоморохом i буде по всiх святах ходити i людей розважати i сам веселитись!..

Та вже вранцi на базарi, як пiшли вони з Лютом та його сестрою купувати рибу, Пiвника покликали знайомим свистом.

Озирнувся - дядька поблизу не було. Лише бiля вуглярської коли присiв обiдраний чумазий чоловiк i щось длубався з колесом. Пiвник хотiв доганяти Люта, та чоловiк знов свиснув i, не озираючись, поманив брудними пальцями його до себе.

- Я зараз,.. я дожену!.. - Гукнув Пiвник, метнувся до чорної коли.

- Слухай мене - щоб з обiду чекав мене при дорозi. На другiм зворотi бiля Бабиного яру. Сховайся в кущах i чекай мене. Тiльки ж гляди - нiкому не кажи нiчого, куди йдеш! А тепер iди!

- А Реп'ях, а Хода?

- Нiкуди не тягай! Iди, йди швидше вiд мене. Швидше...

...Пiвник довго лежав у теплiй шовковистiй травi пiд кущем, що не з чувся, як i заснув.

Прокинувся, бо вiдчув - на нього пильно дивляться. Сiв - а над ним навпроти стояв дядько Пiвень у вуглярськiм вбраннi.

- Ти що, чортова душо, виробляєш?! Старцiв золотом обсипаєш?!! I це саме тодi, коли твiй дядько рiдний ось-ось стане повним холопом?!! Просто боярин ще не знає, що тут трапилось зi мною! Ще не вiдомо, чи викуплюсь я з боргу!..

- Ти викупишся! А вони калiки. У них нiколи нi руки, нi ноги не повiдростають. I їх нiхто не догляне. А якщо ти станеш калiкою, тебе ми всi доглянемо.

- Тьху на тебе, дурня! Ще наврочиш! - Спересердя сплюнув дядько Пiвень i тричi перехрестився. - Спаси мене, Дiво Пречистая, сохрани i помилуй вiд калiцтва! А тепер, личино чортова, ходiмо. Iди i слухай, що маєш робити...

Перш за все дядько Пiвень забрав одяг у Пiвника i перемазав його в залишках вугiлля, ще й смолою де-де пошмарував.

Потiм, як тряслись на передку коли, Пiвень пояснив, що належить робити Пiвниковi, що має робити, коли вони заскочать татей-конокрадiв у їхнiй схованцi.





Удвох вони заскочили чотирьох татей. Їх двоє - мiзерний хлопчик i його дядько, гарячий, запеклий, затятий.

А тих було - Гречин, син перевiзника, гонець княжий та конюх-печенiг.

Дядько заздалегiдь вивiдав усе, винюхав, виповзав на черевi плазом. Почав за ними полювання вiд тiєї ночi, коли подався потайки на Оболонь до конярського збiговиська. По їхнiх слiдах вiн дiстався до острiвця на болотах. Там конокради ховали коней. Перетавровували їх, масть мiняли i крадене хоронили.

Першим Пiвень поцiлив конюха-печенiга. Крижем розкинувши руки, печенiг завалився бiля багаття. Син перевiзника кинувся по гатцi на другий берег протоки. Але в трьох кроках вiд берега вiн перечепився. Дзизнула тятива, i вiн з розпачливим зойком сiв на хмиз.

Печенiг теж завивав бiля вогнища.

Гречин не встиг сховатися межи коней, як мисливськi стрiла вп'ялася йому межи лопаток. Стрiла не звичайна, а вилочка.

Лише гонець пiсля першої стрiли впав плазом на землю i вiдкотився вiд багаття у смоляну тiнь.

- Волосе, Волосе! - На повен голос благав Гречин. - Витягни менi стрiлу. О-о-о-о-о-о! - Волав вiн. - Як пече, як пече!!! Волосе, Волосе! Вiн простягав руки в бiк густої чорної тiнi. - Молю, благаю тебе, Волосе!

I зразу ж туди одна за другою свиснули три стрiли.

Спочатку Пiвниковi, що споглядав усе з висоти на вербовiй гiлцi, здалося - стрiли поминули цiль.

Бо з трави високої нiякого звуку. Тiльки Гречин скиглив та стогнав син перевiзника. Печенiг бiля багаття голосно харчав. Дядько теж мовчав, не рухався.

Аж ось в останнiх спалахах тахнучого багаття побачив Пiвник, як заколивались вершки трави i над ними звiвся княжий гонець. З лiвого плеча в нього стирчало зламане древко стрiли, а в напруженiй правицi кривавим плиском дзеркалився меч.

I зразу ж дзизнула тятива, i стрiла вп'ялася в зап'ястя правицi. З вiдчайдушним прокльоном, iз смертельним зойком розпачу вiн випустив меча. I пiдняв лiвою рукою правицю, з якої стирчала стрiла. Вiн не змiг стояти i впав на колiна, наче п'яний. I вже зубами намагався вирвати стрiлу з рани.

Гречин когось кликав то грецькою, то польською мовами.

Хоча Пiвник напружено прислухався, проте не почув, як дядько брiв до острiвця.

Тiльки Пiвень виник на острiвцi, тої ж митi в нього з темряви про свистiла стрiла. Пiвень падав навзнак i хлопчик бачив, що стрiла вдарила дядьковi в скроню.

Чи то вiтерець повiяв, чи то жар до пiдсохлого хмизу пiдкрався, затахле вогнище спалахнуло i вибухло роєм слiпучих iскор.

З-за куща витикався поволi човен. На носi зводив тугого лука лях! А на деменi безшумно орудувала правилкою городникова служниця.

Лях цiлився туди, куди завалився дядько Пiвень.

Та лях не встиг до кiщя напнути лука. Зустрiчна стрiла вдарила його в колiно. Навмання випустивши свою стрiлу, вiн осiв на дно човна.

- За кугу! За кугу! - Крикнув лях городниковiй служницi. Та вона й без нього все втямила i одним глибоким i довгим гребком завернула човна за густу стiну очерету. Тепер човен був недосяжний для стрiл Пiвня.

А служниця добре знала тут всi ходи й протоки