Бу-Ба-Бу

А хто ж тоді навернувся? І куди? Всі товкмачать про чудо більше, ніж думають про християнське смирення, терпимість, любов до ближнього. Тому що світ не змінився. Він далі хворіє, боїться смерті, хоче бути ситим і хоче досягати свого найлегшим шляхом. Чудом! Скільки було воєн під Христовими знаменами! Та це ж мала бути найбільш неімперська, недержавна, пацифістська, чи що, релігія! Що ж, коли Бог вже неживий, соціум легко дає собі з ним раду. Пишеться новий канон, переобладнуються і будуються нові храми, твориться священницька ієрархія. Хочете мати справу з Богом – майте справу з попом. І де центр цієї релігії, чи то пак, її центри? Релігії, яка, повторюю, народилася на околицях імперії. Рим, Константинополь, Москва, Нью-Йорк... Дальній світ асимілював, спокусив християнство, розсіяв його апостолів, зрісся з релігійними структурами, перевернув усе догори дном і далі все ще продовжує перевертати. Це й не дивно. Інакше і бути не могло. Надавно їду я львівським трамваєм, не таким вже й набитим, чую якусь надривну базгарнину. І – о небо! – бачу мурина з затиснутою у руці, очевидно, Святою книгою, який, вирячуючи свої аж сині білки очисьок, проповідує на рівні – «Бог вас любит! Полюбите і ви Бога!» – змордованому трамвайному натовпу Слово Боже – ламаною російською, за іронією долі. Мурин, який приперся з Америки, провідує Україні, хрищеній тисяча літ тому! Що це за шекспірівський фарс! Хоча наш, як і будь-який інший, ближній світ сприйняв християнство в своєрідний спосіб, накладаючи свої поняття на віру Христову. Родинні свята, храмові празники, місцеві святі, колядки, щедрівки, крашанки... Дивно все це.. У чому ж тоді був сенс явління Сина Людського? У вказуванні істинного шляху! Шлях до спасіння вказано! Він, як вогняний стовп у небо, який не можуть затемнити і загородити усі соціумні привиди, усі ці псевдобоги, бо супроти нього вони – мізер. Спокушена ними людина відчуває себе мізером супроти них, хоче з'єднатися з ними, думає, що стає сильнішою, а насправді – гине. Людина ж, яка освітлена Ісусовим воскресінням, бачить мізер усього минущого, живе, готуючи себе до зустрічі з Богом, і рятується!

– Чи є у вельмишановної публіки запитання доповідачу?

– У мене виникло таке питання. Ви стверджуєте, що дальній світ, як і ближній, не потребує живого бога, хоча створює собі замінників, себто кумирів. Чи не означає це, що, з цієї точки зору, між ними нема різниці?

– Різниця є. Вони в різний спосіб обходяться без живого бога. Для ближнього світу дуже важлива традиція, дідівські звичаї, віра батьків. Будь-яке захитання стовпа традиції жорстоко карається. Іудейські первосвященники мали Їсуса за нищителя традиції. Вони не надто переймались питанням, чи Бог він, чи Син Божий і т. ін. Так само й Рим згодовував перших християн диким звірям у цирках, бо вони, як ввижалося Римові, підкопувалися під римські традиції. А в Іудеї Пилату про традиції Риму і не розходилося. Рим шанував місцеві звичаї. Головне, щоб не було бунтів проти Риму. Пилат вволив волю тубільської юрби, щоб вона не бунтувалася проти Риму. Для нього розп'яття Ісуса було питанням спокою. Якби він знав, чим це обернеться в майбутньому для Риму, то, напевно, знайшов би спосіб зіслати кудись тихенько новоявленого месію – так, щоб про це ніхто не знав і щоб, таким чином, не відбулося воскресіння. Підсумовуючи, я сказав би так: ближній світ не потребує живого бога, бо його бог – традиція, а дальній світ не потребує живого бога, бо навіть і не підозрює про його трансцендентне існування. Прошу!

– Як виникає дальній світ?

– Ознаки дальнього світу я вже з'ясовував. Але, в міфологічному сенсі, він виникає з моменту вигнання людини з Едемського саду. Найгармонійніший ближній світ – це Рай до гріхопадіння Адама і Єви. Бог – поряд, природа злита з людиною, їхні зв'язки – безпосередні. Немає ні традицій, ні книг, ні грошей – нічого, що б опосередковувало їхні зв'язки. Після вигнання людини Бог, ясна річ, віддаляється, природа стає ворожою, земля проклятою, хліб свій людина дістає в поті чола, діти родяться в муці і гріху... Але Бог не надто далеко, людей – небагато, всі вони – одна родина. Вигнання з Раю – це тріщина між Богом і людиною, яка збільшується з кожним поколінням. Чим більше людей, тим далі істинний Бог. Люди створюють собі своїх божків, ворогують під проводом тих божків, розходяться в різні боки, бо ще є куди розходитися. Тут, очевидно, діє якийсь числовий закон. Але, хіба в часи розселення і ущільнення. Ідеальний ближній світ – це гармонія між Богом, людиною і природою. Це Едем. Але Едем втрачено. Людина творить людські ближній і дальній світи. Людський ближній світ – замінник едемського, де Бога замінено традицією. Людський дальній світ – взагалі безбожний. Він виключно земний, тобто сатанинський.

– Чи відбулося у випадку з розп'яттям Ісуса кооперування дальнього (римського) і ближнього (іудейського) світів?

– Так. Хрест, на якому розіп'яли Ісуса, може бути страктований і в символічному сенсі. Тут є навіть декілька поверхів символу. По-перше, це схрещення інтересів дальнього (римського) і ближнього (іудейського) світів. По-друге, це перехрестя ближнього (іудейського) і ближнього (Ісусового) світів, місце, де вертикаль перетинає площину. По-третє, це спосіб знову перейти у трансцендентний стан, двері в абсолют, вказаний шлях. Мене особисто не влаштовує трактування цієї Події як самопожертви чи як способу викуплення всіх людських гріхів. Це або метафора, або залишок старих вірувань – оце заклання Агнця, їжте тіло моє, пийте кров мою... Занадто натуралістично, якщо це не метафора. Адже Ісус добре знав свою земну долю, писання мало бути сповнене, тож яка тут самопожертва? Жертва! І не могло бути інакше. Початок проповідництва з тези «Сьогодні збулося писання, яке ви почули» з необхідністю провадить до хреста на Голготі.

– Виходить, що розп'яття ніяким робом неможливо було уникнути?

– Абсолютно вірно. Нас чисто по-людськи вражають ці деталі в Гефсимані, Іудина зрада, відречення Петра... Але, до певної міри, вони не суттєві. Якби не ці, то були б якісь інші деталі, які б нас так само бентежили. Це тому, що ми підсвідомо передбачаємо інші можливості – щоб, якби Іуда не зрадив, а щоб, якби учні вчинили бунт і визволили Ісуса, а що, якби Ісус навернув у свою віру Пилата чи сторожу? Все це дуже людське. Тоді б не було воскресіння, не виповнилася б місія Ісуса на Землі. Воскресіння – найважливіша подія, без якої християнство було б неможливим. Воскресіння підтверджує всі Ісусові слова, як тільки може Життя підтвердити Ідею. Завдяки Воскресінню Ісус остаточно поєднується зі своїм ближнім світом – з Богом, з Отцем. Бог, таким чином, знову відновив зв'язок з людством.

– Чи можливі примирення ближнього і дальнього світів? Який з них ближчий до Бога?

– Ісус у своєму земному житті вийшов з ближнього людського світу. Він не прийшов звідкись з-за гір і морів, він проповідував у себе на батьківщині. Якби Ісус явився індіанам Північної Америки у той сам час, вони б його не зрозуміли. Потрібна була традиція віри в єдиного Бога, яка на той час була саме в євреїв. Хоча, думаю, індіанам, як і іншим дітям природи, Бог являється в якийсь інший, зрозуміліший, спосіб. Але Бог являється у ближньому світі, це безумовно. А вже його апостоли розпорошуються по дальніх світах. Отут би і мало наступити примирення ближнього і дальнього світів. Християнство і мало б бути тим способом примирення. Розширення концентричних кіл. Накладання кіл ближніх світів одне на одне. Витворився б неповторний малюнок людства. Але ж віра Христова насаджувалася вогнем і мечем. Жодна заповідь не діяла на рівні соціо-структур. Заповіді лише вивчалися на пам'ять... Хіба що на рівні родинному. Але і тут не обійшлося без крові. Римська первопрестольна церква перебрала на себе всю пишноту Риму, константинопольська – Візантії, ощадливі німці вчинили Реформацію і т. д. і т. п. Це все тільки ззовні називається християнством, а насправді це все ще дуже далеке від вчення Ісуса. Але, можливо, так і мало бути. Людство мало вирости до розуміння Ісусової науки.