Страница 37 из 59
КАВА
Натхнення – це бармен – до ваших послуг, –що заклинає каву, як змію,і варить бідну голову моюв цій рідині, відтяту за непослухтурецьким ятаганом. Визнаю –я став у чергу фацетів зарослих,струнких цукерок і ножів дорослих...Та я ще не прописаний в раю!Чоколядовий рух, температурачервоних уст і божевільних бджіл.У незнайомки погляд, як в лемура, –аж цукор переламує навпіл.Я ж – думкою в районі Сінгапура –своє обличчя виляпав на стіл.СОНЕТ З РУДИМ КОТОМ
По шурхоту опалому, в промінні,примруживши очей зелений зблиск,іде на полювання василіскпо щебети, по душі їх осінні.Останнє соло плавиться, як віск,і опадає, і назустріч тінілетить – рудий хормейстр в онімінні,та все-таки – який із хору зиску час, коли співає шлунок басом,птахам дають червоні комірці.Театр муркотить, і в паніцітікає черга небесами й плазом.В партері слух напружують тим часомті, хто ще слухачі, хоч і мерці.СМЕРТЬ ГЕРОЯ
(Комар)Іржавий простір в комаринім тілісопрано стер на порох. У трубікрихкого носа помпи вже слабі.А кров тече крізь русла скам'янілі.Ні палива, ні співу, ні тобікраплини співчуття... Як на вугіллі,несуть його мотори зіржавіліз останніх сил свердлити слух юрбі.Він – камікадзе, що небесні тонина неї б кинув, як на ешелони,і вже по смерті став би кавалернайвищих орденів! почесні списки!знамена! сурми! залпи! обеліски!якби його мій ляпас не розтер.LOVE STORY
(Мелодрама з п'яти сонетів)1. МАРЕННЯПро те, хто ти така насправді,мені відомо, але вдачамоя плебейська, наче псячапроста душа у леопардічи горб у віршах Леопарді,чи козаки у творах Панча,чи фіга в шкірі помаранча,чи помаранчі на більярді.Така натура – я тремчу,коли подумаю, та сіткуна видива твої плету,майструю клітку золоту,плекаю найніжнішу квіткуй молюся піхвам і мечу.2. ПОДОРОЖЯ знов у подорож ідудо амазонки, для початкушепочу: «Ти – моє дівчатко...»І лижу скупану в меду,а пальці переходять кладку,мов розбишаки, у садуїї принад, і я крадуці видива собі на згадку.Коли медовий мій язиквона, немов цукерку, смокче,я зависаю, наче птах,під гупання її музик,а подорож кінчаю кончев її співаючих устах.3. АУТОДАФЕЯ інквізитор фотографій,що подаровані в напливісентиментальності, звабливіпівкола бюсту – амфібрахій.Хоча слова мої в оливіі ймення древнє, як Малахій, –в запястя всіх твоїх анархійзагнав я цвяхи страхітливі.Отож мій наголос, як ніж,проходить поміж дуг і міжопуклих пагорбів і впадин –і вогнище! – Твоє бліделице у попіл опаде.... І розповзеться сотня гадин.4. ЗЛОЧИНА я собі гуляю,як рибка по Дунаю...Яка ти все-таки потворазсередини. Я розглядаю,як підліток Данаю,на лежаку у прокурора.«Що ви робили позавчора?» –– Ходив тужити до Дунаю.«Хто це така?» – Оце? Не знаю.(Це ти, моя уяво хвора).Я бачу знов – порожній пляж,всі претенденти на коханняу зборі, тягнем жереб...– Ляж!Ніч перша шлюбна і останнятвій пурпуровий фюзеляжнесе на дно до запитання.5. ПОКАРАННЯУв'язнений сумлінням суднім,