Страница 25 из 40
Я сiв на матрац, а прадiдусь -- на матроську скриню, i вiн почав:
ОПОВIДКА ПРО ТРЬОХ ОПОВIДАЧIВ
Колись давно в мiстi Iскiбi жило троє оповiдачiв, що сяк-так заробляли на прожиток своїм хистом. Щодня виходили вони на базар, щоб там знайти слухачiв i, може, заробити кiлька пiастрiв. Але в той час торгiвля зi Стамбулом завмерла (бо на шляху купцiв пiдстерiгала ватага розбiйникiв), отож товари подорожчали, а грошей стало обмаль, i троє оповiдачiв не знали вже, як їм прохарчувати свої родини.
I тодi вони вирiшили, що надалi тiльки один з них лишиться оповiдачем, а двоє стануть лазниками або водоносами. I домовились, потиснувши руки, що оповiдачем лишиться той, котрий за наступнi три днi збере собi бiльше слухачiв, а розповiдатимуть тiльки оповiдки про злодiїв.
Наступного дня перший оповiдач, якого звали Ахмед Довгобородий, пiшов на базар спробувати щастя. Вiн був утомлений i насуплений, бо цiлу нiч думав, як же почати свою оповiдку, щоб зразу принадити багато слухачiв. Аж над ранок, коли вже спiвали пiвнi, вiн придумав початок для своєї оповiдки -- дуже вдалий, як йому здавалось. Iншi два оповiдачi -- Iбрагiм Гарбузова Голова та Юсуф Багдадець -- уже були на базарi, коли Ахмед Довгобородий розпочав свою оповiдку.
"Люди добрi! -- закричав Ахмед на всю горлянку, -- гляньте на мене, я iскiбський злодiй-мастак! Я сьогоднi вночi вкрав одному чоловiковi волосся з голови так, що вiн того й не помiтив, а зараз я вам розкажу, як я примудрився це зробити!"
Люди на базарi, смiючись, обступили його, бо оповiдка про те, як украли в чоловiка волосся з голови, мала бути дуже смiшною. Але, на лихо, в Iскiбi саме ходила пошесть, вiд якої випадало волосся, i не один чоловiк за нiч позбувся чуприни. Всi тi безволосi, -- а їх на базарi було двадцятеро чи тридцятеро, -- повiрили, нiби Ахмед Довгобородий справдi вкрав їхнє волосся. Вони зняли жахливий галас, поскидали з голови тюрбани та фески й загорлали: "Гляньте, що вiн з нами зробив, цей паскудний злодюга, цей проклятий харцизяка! I ще смiє вихвалятися своїми паскудствами! Ловiть його, хапайте! Хай поплатиться!"
Двадцятеро чи тридцятеро безволосих накинулись на Ахмеда, а за ними й ще багато людей -- тi з обурення, а тi просто з любовi до бiйок.
Побачив Ахмед Довгобородий, що непереливки, та й закричав: "Стiйте! Стiйте! Я ж тiльки хотiв розказати оповiдку! Я тiльки прикинувся, нiби я злодiй!"
"Побий його Аллах, вiн ще починає брехати! -- заревiли безволосi. -- Але, присягаємось бородою пророка, це йому не поможе!"
Вони вхопили переляканого оповiдача й добряче налупцювали. Iбрагiм Гарбузова Голова i Юсуф Багдадець, iншi оповiдачi, спробували визволити товариша й пояснити безволосим їхню помилку. Але тим уже не було впину. Ахмеда Довгобородого змолотили на гамуз, а потiм потягли до перукаря, i той поголив йому голову. Ото смiху було в мiстi, коли потiм балакали, що бiдний Ахмед нiякий не злодiй, що вiн тiльки хотiв принадити слухачiв! Вiдтодi в Iскiбi є прислiв'я: "Коли ти вкрав волосся, то стережися лисих!"
Та Ахмед Довгобородий пiсля пригоди на базарi став схожий на обскубаного пугача.
Другого ранку спробував свого щастя в розповiданнi Iбрагiм Гарбузова Голова. У мiстi вже розiйшлася чутка, що три iскiбськi оповiдачi побились об заклад, i цього разу на базарi зiбралося чимало цiкавих та насмiшникiв. Iбрагiм Гарбузова Голова уночi вирiшив звернутися до слухачiв iз чемними словами, перше нiж починати оповiдку, бо вiн на прикладi Ахмеда Довгобородого побачив, як важливо здобути прихильнiсть публiки. Тому вiн почав так:
"Аллах хай буде з вами, друзi мої! Я Iбрагiм, прозваний Гарбузова Голова, бо менi зовсiм маленькому впав на голiвку каганець!"
"Слухайте, слухайте! -- загукали слухачi. -- Вiн розкаже нам оповiдку про гарбузову голову! Це може бути весело!"
А Iбрагiм провадив: "Аллах великий! Вiн не тiльки дав менi гарбузову голову, а ще вдмухнув над лiвим оком, де живе уява, хист оповiдати, щоб я розважав вас на базарi, любi друзi!"
"Що це вiн оповiдає? -- почали питати слухачi один в одного. -Куди вiн хилить? Нiчого не добереш!"
А Iбрагiм говорив далi: "Мистецтва оповiдати я не вчивсь нiде, друзi мої. Воно впало на мене з неба".
"Мабуть, воно було в тому каганцi!" -- закричав один слухач, i в юрбi вперше засмiялись, а Iбрагiм Гарбузова Голова дуже збентежився. Вiн вирiшив негайно починати свою оповiдку, щоб його не висмiяли ще раз. I тому швидко повiв далi:
"Аллах великий, i Магомет пророк його! В тiй оповiдцi, що я вам сьогоднi розкажу, iдеться про незвичайного злодiя!"
"Розкажи нам про того злодiя, що вночi крав волосся!" -- мовив хтось смiючись.
"Аллах зi мною! -- гукнув Iбрагiм Гарбузова Голова. -- Я хочу вернутись додому живий i цiлий!"
Тi, хто смiявся, були задоволенi. Але iншi слухачi знетерпеливились, бо й досi не почули, про якого це незвичайного злодiя їм мають розповiдати. Декотрi вже вiдiйшли, декотрi голосно балакали мiж собою про дорожнечу та безсоромних купцiв, а третi знов почали пiд'юджувати Iбрагiма.
Один гукнув: "Розкажи нам про злодiя, що крав ногами!"
Другий захотiв почути про злодiя, що крав вошей. Iбрагiм Гарбузова Голова вже занепокоївся. Вiн гукнув: "Я цiєї iсторiї не знаю! Але я обiцяю вам оповiдку не менш цiкаву, а то й цiкавiшу! Вона, правда, довга, але дуже гарна. Вона починається на базарi в Багдадi, де я сам був бiльш як десять рокiв тому, а кiнчається тут, в Iскiбi.
Це Iбрагiмове оголошення розсердило людей, бо шлях iз Багдада до Iскiба дуже довгий, а таку довжелезну оповiдку неохота вислухувати стоячи.
Тому бiльшiсть слухачiв вiдiйшли, щоб пограти в домiно за турецькою кавою. Там принаймнi можна сидiти. Тiльки нечисленнi лишились, та й то не для оповiдки, а щоб познущатися з Iбрагiма. Вони гукали: "А що ти робив у Багдадi? Купував оливу для свого каганця?"
I знову знявся регiт, однак Iбрагiм уже розсердився.
"Дурний набрiд! -- закричав вiн. -- Чого ви не можете спокiйно почекати, поки я почну свою оповiдку? Чи вас ваш учитель недосить шмагав? Замовкнiть нарештi й слухайте!"
Але натомiсть зчинився справжнiй галас.
"Ви погляньте на цю Гарбузову Голову! -- кричали люди. -- Вiн не починає своєї оповiдки, а ми ще й виннi, що вiн не почав! Де ж тут глузд?"