Страница 3 из 8
Поздняя осень.
Грачи улетели...
Ну й дива, так це ж про гракiв! Я кiлька разiв пробiг очима сторiнку, й вiрш сам собою запам'ятався. I так мiцно, що я не сумнiвався: розбуди мене серед ночi та спитай - зразу ж його прочитаю!
До класу я влетiв разом iз дзвоником.
Захеканий, привiтався зi Славком i важко бухнувся на лаву.
- Ну що, вивчив? - замiсть вiтання поцiкавився Славко.
- Ще й як! - гордо вiдповiв я. - Навiть повторювати не буду.
- Тодi пiднiми руку, я не встиг, - прошепотiв Славко менi на вухо, бо до класу вже заходила Тетяна Микитiвна.
Все обiйшлось якнайкраще! Таки щастя на свiтi є! В цьому я нарештi переконався. По-перше, мама й тато лишили граченя. По-друге, п'ятiрка за вiрш теж чогось варта. I по-третє, я врятував Славка. Отримай вiн двiйку - i тренер не пустив би його на гiмнастику, поки не виправить. А Славко ж без гiмнастики - як риба без води!..
Гарно йти додому, коли тебе чекають! Навiть черевики виспiвують, а перехожi всмiхаються тобi, як давньому знайомому. Красота, коли в тебе хтось є, кому ти потрiбен!
Зрозумiло, перш за все я потрiбен татовi й мамi. Та одне - бути потрiбним батькам i зовсiм iнше - граченятi. Мамi й татовi я потрiбен, бо я їхнiй син... А граченятi - щоб я п_i_к_л_у_в_а_в_с_я про нього. А це здорово, коли тобi є про кого п_i_к_л_у_в_а_т_и_с_ь!
Я припустив дужче й уже за кiлька хвилин був коло дому. Тiльки тут я згадав, що у граченяти вже є хазяїн, i менi стало кепсько. Я уявив, що хазяїн вiдшукався та забрав граченя. I коли я зайду в квартиру, на кухнi стоятиме порожня коробка з-пiд телевiзора.
Наляканий цими думками, я забув про лiфт i майже злетiв на восьмий поверх.
Важко писати об'яви!
- За тобою що, вовки женуться? - спитала мама, вiдкриваючи менi дверi. - У тебе ж є ключi. Чи ти загубив їх?
Нi, не загубив, а просто забув про них.
- Де в_о_н_о?! - гукнув я.
- Хто "воно"? - здивувалася мама. - Граченя!
- Де ж йому бути: сидить i кашу наминає, - посмiхнулась мама, коли зрозумiла причину мого хвилювання. - Мий руки та сiдай обiдати. Заразом поговоримо, бо я скоро йду.
Я вимив руки, плеснув холодною водою в обличчя - так розпашiвся! i поспiшив до мами.
- Бач, куди вилiзло! - кивнула мама на карниз. Я глянув на вiкно й побачив, що граченя сидить пiд самiсiнькою стелею i спокiйно чистить своє чорне, аж металеве, пiр'я.
- Привiт! - гукнув я до нього.
Граченя кинуло чиститись, повело на мене оком i радiсно зойкнуло:
- Кр-ри-и!
На його мовi це, мабуть, означало: "Привiт! Я за тобою скучило".
- Якщо воно так галасуватиме, - невдоволено зауважила мама, - ми всi поглухнемо.
- Мамочко, - запевнив я, - це воно просто за мною скучило. А насправдi воно дуже спокiйне!
- Сiдай, борщ охолоне, - перебила мама й сiла навпроти мене. Отже, - почала вона урочисто, - ми з татом вирiшили...
- Мамочко, люба! - вигукнув я, та мама обiрвала мiй запал:
- Я не скiнчила! Так от, ми його лишаєм, але при однiй умовi: доглядатимеш його ти сам...
Я знов одкрив рота - запевнити, що кращої умови й не придумати, але мама строго пiдняла палець, i я став слухати далi.
- ... I, звичайно, щоб це не позначалось на уроках. Одне зауваження - i...
- Жодного! - не втерпiв-таки я. - Жодного зауваження вiд сьогоднi! Зараз побачиш...
Я вискочив iз-за столу й вибiг у коридор, де стояв мiй портфель.
- Як ти гадаєш, мамо, що це? - гордо простягнув я мамi щоденника.
- Ой! - тiльки й сказала мама, наче не вiрила очам своїм. П'ятiрка! З лiтератури! Дай я тебе поцiлую, дитинко!
Знов - "дитинка"! Але я вдав, нiби не чув, i повис у мами на шиї.
- Отже, домовились, - сказала мама, коли нарештi звiльнилась од моїх обiймiв. - i щоб ми з татом не нагадували про твої обов'язки. Ти вiдповiдаєш за життя птаха. Не забувай про це. Все!
Яке хороше слово - "все"! Кращого я, мабуть, i не чув. Зрозумiло, я доглядатиму його, бо знаю, що п_о_т_р_i_б_е_н граченятi! От тiльки крила... Сказати мамi чи нi?
- Мам, - нерiшуче почав я, бо мама вже стояла перед дзеркалом, а в такi хвилини її краще не турбувати, - послухай, будь ласка!
- Хiба ми не домовились? - озирнулась мама.
- Так, але, знаєш, у граченяти... крила пiдрiзанi.
- То що? - не зрозумiла мама.
- А те, що воно в_ж_е ч_и_є_с_ь!
- Справдi, - здивувалась мама. - Як я не помiтила?! Значить, воно вiд когось утекло. Що ж, доведеться повернути. Звичайно, коли хазяїн вiдшукається. А ти зроби ось що... - Мама на мить задумалась i закiнчила: - Напиши об'яву та повiсь на параднi дверi. З такими крилами здалеку не прилетиш. Отже, коли в нього хтось є, то вiн живе в нашому будинку. Все!..
Мама, як завжди, мала рацiю!
Я поплентав до своєї кiмнати, взяв ручку, аркуш паперу i сiв писати об'яву.
Писав я майже годину. Треба було добряче помiзкувати, щоб вийшло якнайкраще, без помилок. Врештi-решт я написав таке: ---------------------------------------------------------------------
Об'ява
Товаришi громадяни! Вiд кого в_т_е_к_л_о граченя, просимо звертатися до кв. № 50 (8-й поверх), телефон: 263-11-57. Спитати Почепцова Юрка. Дякую за увагу! ---------------------------------------------------------------------
Здається, вийшло непогано. Все на мiсцi, як у школi вчили. Навiть поверх назвав, щоб не шукали довго (краще б зовсiм не шукали!). Та над усе менi подобалось: "... вiд кого в_т_е_к_л_о граченя...". Слово "втекло" я навмисно пiдкреслив. Може, хазяїну стане соромно, що граченя вiд нього в_т_е_к_л_о, i вiн за ним не прийде. Адже з дому тiкають, коли там страшенно погано!..
Я знов переглянув об'яву й пiшов чiпляти її.
Прийде чи нi?
День сьогоднi видався по-лiтньому теплий, хоч був листопад. Перед будинком сидiли на сонцi бабусi й дiдусi та про щось гомонiли.
А неподалiк, на майданчику, зiбралося все наше товариство.
Бачите пузаня? Це Вiтько з першого пiд'їзду. В нього є величезний бульдог. Вiн хоч i товстий, а дуже хороший. Хто? Звичайно, Вiтько, а не бульдог!..
А той довготелесий, худенький - Сергiй, наш "голова"! Вiн завжди щось вигадує. Примiром, наловити двi тисячi горобцiв, зв'язати докупи й лiтати на них. Або збудувати машину, яка б усе на свiтi змiшувала. Ми поцiкавились - навiщо, - так Сергiй образився i три днi не розмовляв з нами... А на четвертий запропонував нам випити по три тисячi триста тридцять сiм склянок газованої води, щоб стати вiд газу легкими, як аеростати. Вiн усе розрахував, крiм одного - куди в нас влiзе стiльки води?.. А нинi Сергiй розмiрковує, скiльки потрiбно кротiв, щоб замiнити машини для риття метро. Уявляєте, красота яка?! Наказав кротам: "Рийте ось тут!" - i сиди собi посвистуй. А на зекономленi грошi, частину яких; звичайно, дадуть Сергiю, ми купимо справжню футбольну форму для кожного. Он як!..