Страница 52 из 61
Глава 9. Переліт
Я сиділа на диванчику в салоні бізнес класу літака і розглядала модні журнали. Едгард найняв весь пасажирський літак для перельоту всієї нашої сім'ї. За штурвалом були досвідчені пілоти від Аріани.
Голод почав брати своє, це напевно через сьогоднішнє задоволення тіла. Але я вирішила не говорити Едгарду про свій голод. Все таки не вперший раз я його стримую. Із нами поряд сиділи Віктор із Юлією, Даніель із Анабель, Пітер із Крісті та Сальваторе із своїм наймолодшим синочком Еріком. Вилупок ще той. Сьогодні зранку допоки Едгард спав, він відкрито клеївся до мене, пропонуючи себе як вулична проститутка. Як тільки Едгард дізнається якими словами його племінник обізвав його, то точно ребра рахуватиме Еріку. Тож я вирішила пожаліти того малого вилупка і нічого Едгарду не розповідати. Крім того він вже получив від мене свою порцію повчань, як словесних так і фізичних. Тепер те мале щеня тримається свого таточка і скоса дивиться на мене.
Едвард із Сальваторе проглядають щось в ноутбуках без явного виразу на обличчях. Сальваторе кілька раз чертихнувся під ніс, а Едгард в той час запалав у тихій усмішці. Вони що в монополію бавляться? Я підсунулась ближче до Едгарда і поглянула в ноутбук. Сплошні таблиці та графіки, а також якась полоса зверху екрану ноутбука, схожа на серцебиття. Крім того там якісь ініціали та цифри. Мабуть це фондова біржа вампірів. Едгард виграв тому і усміхався, а Сальваторе злився через програш. Прекрасна гра для тисячолітніх вампірів. Я відсунулась і знову прийнялась розглядати журнали. Мені вже набридло дивитись на жіночі журнали, тож я взяла один журнал із Едгардової купки. Це був автомобільний журнал. Я почала його проглядати і мені в око кинулась одна класна машинка. Тож я почала уважно читати її можливості. Ціни вказано не було. Сила та швидкість цієї машинки мене вразила. Загнувши краєчок журналу я почала дальше проглядати журнал. Можливо Едвард купить мені автомобіль коли ми прибудемо на місце? Якщо він спитається який саме автомобіль я хочу, то я зразу ж скажу про цей. Я повернулась до загнутої сторінки і запам’ятала назву, марку та можливості авто. Розігнувши згин я закрила журнал і поставила його по середині столику. Потім потягнулась до іншого журналу. Він теж був про автомобілі, тож я зразу його відставила і взяла наступний. Цей був про інтер’єр дому, його я теж відставила. Взяла четвертий, цей був про будинки, чимось схожий на туристичний журнал. Різні мальовничі місця планети із не менш красивими будинками. Я почала проглядати його. Невже в Едгарда є можливості на таку красу?
----- Подобається? — спитався Едгард коли я задумалась над своїм питанням.
Я глянула на картинку, на якій зупинилась.
----- Не дуже. — спокійно відповіла я і почала дальше продивлятись.
Мені в очі кинувся дім, не просто дім а замок. Я почала читати інформацію по ньому. Ого! Такий замок точно може дозволити собі тільки король, або наркобарон чи торговець зброєю. Швидко дочитавши інформацію я перегорнула сторінку. В цьому журналі всі будинки точно оцінювались в мільйони а той в мільярди, звичайно ж не гривень. Чим дальше я проглядала журнал тим більше мене жаба давила. Невже хтось може собі дозволити таку розкіш? Едгардів будинок в нас під Івано-Франківськом теж був не маленький. Три поверхи із величезною територією, але в нас земля не так цінилась. А в цих журналах напевно земля коштує більше ніж будинок Едгарда разом із його величезною територією. Додивившись журнал і пробігшись по інформації до картинок я закрила журнал і потягнулась до іншого, останнього. Це був бізнес журнал. Я відкрила його на першій ж сторінці і почала читати. В них описувались компанії та рід їх зайнятості. А також там йшлося про впливових бізнесменів світу цього.
----- Картинки сподобались? — спитався Ерік.
От чмо зелене.
----- Сподобались. Тобі теж раджу переходити на журнали такого характеру, а не ховати Плейбой під подушкою. — фиркнула я Еріку.
----- Я не ховаю Плейбой під подушкою… — хотів заперечити Ерік.
----- Ну звичайно. Ти ховаєш героїнь того журналу в шафі. — знову фиркнула я йому, не відриваючи погляду від читання.
Всі завелись сміхом, а Сальваторе злим поглядом поглянув на синочка. Той зразу закрив рот від наступного виправдання. От зелене опудало.
----- Як Едгард може жити із такою язвою? — під ніс промовив Ерік.
----- Думай що говориш Еріку! — прогарчав Едгард.
----- Вибач Едгарде. Я йому вдома поясню як потрібно себе вести. — перепросився Сальваторе.
----- Нехай твій синок вибачиться перед Веронікою за свої слова. — заявив Едгард.
----- Я не збираюсь за правду вибачатись. — фиркнув Ерік і склав руки на грудях.
Сальваторе розізлився не на жарт, очі його палали чорним кольором.
----- Ах ти ж щеня! Та як ти смієш принцесі таке заявляти. Я тебе в підвал на цеп посаджу допоки не помудрієш. — розкричався Сальваторе.
----- Батьку, та яка вона принцеса, обірванка. Попала у вищий світ і корчить із себе бог знає кого. У неї навіть можливостей жодних немає королівської крові. — фиркав Ерік.
Ну це мене вже дістало. Хоче моїх можливостей? Він їх получить. Я поглянула на Еріка, а той почав корчитись як епілептик і гарчати від болю. До нас прибігла стюардеса.
----- О Боже! Що це із ним. — розпереживалась стюардеса.
----- Не переживайте. Все буде добре. Він в нас епілептик. Покорчиться хвилинку і з ясним розумом сидітиме як мишка. Таке із ним тепер часто буде. — заявила я стюардесі.
----- Ви можете йти. — проказав Сальваторе.
----- Якщо потрібна буде допомога…
----- Нам вона не потрібна буде. — розізлився Сальваторе.
Стюардеса попрямувала до себе, кілька раз оглянувшись на Еріка. Як тільки стюардеса пішла я відпустила Еріка. Через хвилинку він очухався.
----- Достатньо доказів чи хочеш ще раз переконатись? — спиталась я в нього із єхидною усмішкою.
----- Достатньо. Вибачте що сумнівався у вас. — перепросився Ерік.
Я нічого не відповіла просто знову почала читати журнал. Юлія пересіла до мене на диванчик. Мені прийшлось підсунутись до Едгарда.
----- Чому в мене не має жодних можливостей? — спиталась вона в мене.
----- Звідки мені знати. Можливо вони в тебе з часом появляться, або ти поки що не вмієш ними користуватись. Я свої можливості почала опановувати із 6 років, а освоїла тиждень тому. Тож в тебе в запасі є ще 9 років. — заспокоїла я її.
----- То у Вас є не одна можливість? — зацікавився Сальваторе.
Вони із Едгардом вже забули про свої ноутбуки.
----- Чому ти мені нічого не розповіла про свої можливості? — спитався Едгард.
----- Ти не питав мене. Навіщо мені хвалитись.
----- А які ще у Вас є можливості? — знову продовжив Сальваторе.
----- Ну їх в мене є кілька, але я не хотіла б про них ділитись із усім світом. Вибачте Сальваторе, але мої можливості – це мій захист та захист моєї сім’ї. Я не використовувала їх до сьогоднішнього дня. Після смерті батьків та сестри я змогла навчитись котролювати їх та розвивати нові. Це підсвідомо відбувається перед небезпекою. Пам’ятаєш Едгарде ту ніч в клубі коли я прибігла до вас у підвал. Мною керувала не спрага, а … навіть не знаю як правильно це сказати: адреналін, появлення сили, яка розпирала мене із середини. Мене тієї ночі неначе кликало до захисту близьких тобі серцю. Я вирішила що ти в небезпеці і тому прибігла тобі на допомогу, але виявилось що в той час я потрібна була своїй родині. Якщо б я тоді побігла додому, а не до тебе в підвал то моя сім’я була б живою. Катя підсвідомо звала мене на допомогу. Їй було відомо хто я насправді. Одного разу вона мене застукала за вечерею. Я давно не харчувалась, та ще й запах крові Свєти мене завів, тож я не відчула приближення сестри і вона мене зловила на гарячому. Вона напевно побігла до матері розтрубіти їй хто я насправді і поплатилась життям. До речі щодо Каті. Вона була на третьому тижні вагітності. Саме тому на них використали електричний струм такої великої потужності.