Страница 31 из 61
Глава 4.2 *****
Не думав, що Ніка знає бойове мистецтво: карате, джі-у-джітцу. Олександра справді дбала про дітей всіма своїми силами. Я залишився у вітальні допоки Ніка поїсть. Пітер готує машину в гаражі для нас. Віктор теж із ним порався. Крісті приєдналась охороняти Даніеля. Ввечері повернуться решта моїх дітей, які зараз в Одесі з Юлією. Ніка вийшла із кухні рівно через 20 хвилин.
----- Спасибі було смачно.
----- Будь ласка. Звертайся ще.
----- Мені потрібна зброя, але не пухкалки. — заявила Ніка.
----- Зброя в нас буде, але не в тебе. Ти покалічити себе можеш. Вони дуже гострі…
----- Як хочеш, заберу в когось на полі бою.
----- І що ти із ними робитимеш? — засміявся я.
----- Бавитимусь, замість іграшок. — фиркнула вона і перетворилась на вампіра, потім побігла в гараж.
Я теж побіг за нею. Вона вже уважно розглядала зброю.
----- Ну як тобі іграшки? — спитався я.
Ніка на швидкості взяла 2 бумеранги, 4 зірочки-ножі, 1 кольцо-ніж із прихованими шипами-ножами і 2 ланцюги із надтонкої сталі.
----- Е-ей, обережно, це не іграшки. — попередив я.
----- Я хочу провірити їх в саду… із тобою. Бери будь що. Чикаю тебе біля свого дерева. — проказала вона і зникла за дверима гаража.
Вона що вбити мене хоче? Напевно зрозуміла що це я її маму скалічив 10 років назад і зараз виконає свій вирок. В мене із голови не виходили її слова в кабінеті: «Знала б я хто той виродок, то на куски б розірвала ту сволоч в прямому розумінні слова…. Але нічого я знайду того виродка і він пожаліє що на світ народився.».
Я нічого не взяв і з пустими руками хотів йти до виходу.
----- Що це все значить? — спитався Віктор зловивши мене за руку.
----- Залишайтесь тут. Це мої із Нікою справи.
----- Які ще справи? Вона що вбити тебе вирішила? За що?
----- За те що я зґвалтував її маму.
----- Та ну, не жартуй так. Це не можливо.
----- Можливо. День перед нашою зустріччю із мамою Ніки – жінка від мене пішла, а я зірвався на Олександрі. Побудьте в домі. Щоб не сталося, пам’ятайте, ви повинні захистити майбутню королеву. Я винний і я прийму вирок.
----- Та ну батьку, це ж самогубство, вона й справді вирішила тебе на куски розірвати. Візьми хоч якусь зброю. — заперечив Пітер.
----- Я не піду проти Ніки.
----- Ти що просто стоятимеш? — спитався Віктор.
----- Так буде на краще. Я десять років чикав на покарання і сьогодні дочекався.
----- Ти ненормальний, я піду із тобою. — сказав Віктор.
----- І я теж. — підтвердив Пітер.
----- Нікуди ви не підете. Я забороняю вам йти зі мною. Це мої справи.
----- Твоя можлива смерть і наша справа. Вона надзвичайно сильна, а із тими іграшками, які вона собі вибрала, взагалі непереможна. — знову за своє Віктор.
----- Вікторе, заткнись і чекай на Ніку, їй потрібна буде ваша допомога.
----- Я не допомагатиму їй якщо вона тебе вб’є. Нехай вона принцеса, але я не дозволю їй так поступити. — заперечив Пітер.
----- Вікторе, Пітере, будь ласка, не вмішуйтесь. Я знаю на що йду, змиріться із цим.
----- Ти не передумаєш? — спитався Віктор.
----- Не передумаю. Збережіть життя спадкоємцям корони. — відповів я.
----- Добре. Спасибі тобі за все дядьку. Ти був ідолом для мене і я радий що я твій племінник.
Віктор обняв мене і я його теж.
----- І я радий, що ти мій племінник.
Потім підійшов Пітер до мене і теж обняв мене.
----- Я люблю тебе батьку.
----- І я тебе люблю синку. Перекажи всім що я їх всіх дуже люблю, але так потрібно. Підіть вдвох до Даніеля, щоб ніхто не посмів його вбити через мою смерть.
----- Добре.
Я зачекав допоки Віктор та Пітер пішли на гору до Даніеля.