Страница 2 из 13
Але я ще пручався.
- А хiба не можна взяти iнтерв'ю по телефону? _ Швидко, зручно, економiчно...
- I це говорить колишнiй газетяр, а нинi працiвник найпопулярнiшого журналу? - жахнувся головний. - Як тобi не сором, Никодиме!
Ну от, масш!
Редактор клекотiв, i видно було, що вiн ось-ось вибухне повчальними тирадами.
- Про що мова? - хутко зголосивсь я. - Треба ухати - значить, поуду!
Вулкан не вибухнув, але загрозливi димки ще курилися.
- Ну, от бачиш, сам розумiсш, - бурмосився редактор. - Журналiст мусить все побачити на власнi очi, в усьому переконатися особисто. Лише тодi вiн переконас наших вимогливих читачiв. Вiрогiднiсть - ось його бойовий прапор!
Вiн на якусь хвильку замовк.
- Про Небреху ходять казковi чутки, - потому мрiйливо докинув вiн. Мовляв, саме iм'я капiтана забезпечус його друзям лiжко у перенаселених готелях на астероудах, гостинно вiдкривас вiконця адмiнiстраторiв вiдеорам [вiдеорама - кiнотеатр з круговим екраном], коли всi квитки давно проданi, i навiть викликас доброзичливi усмiшки сусiдiв на комунальних кухнях штучних супутникiв...
Так би одразу казав! А то завiвся - Чорноморське узбережжя та Чорноморське узбережжя...
Того ж дня я, спецкор журналу "Навколо Всесвiту" Н.Е.Затуливухо, вилетiв на пiвдень. Але я й гадки не мав, що повернуся не спецкором найпопулярнiшого на всiх планетах Сонячноу системи журналу, а засновником новоу галузi галактологiу - небрехознавства.
2. ДИМ БЕЗ ВОГНЮ
Катер м'яко зарився носом у прибережний пiсок.
- От ми й прибули, - повiдомив моторист, виключаючи двигуна. - Дивiться вздовж цiсу стежки нагору, i ви побачите капiтанову садибу. Iнших будiвель тут немас...
I справдi, стежка в'юнилася мiж скель до мальовничого мiнiатюрного садочка, з пишноу гущавини якого весело визирав бiлий будиночок з широкою верандою, заклечаною диким виноградом. Тут же, у садочку, мов пам'ятний монумент космiчним звитягам, височiла латана-перелатана ракета капiтана Небрехи. Отут вона востаннс стала на якiр земного тяжiння.
Нараз я примiтив, що з капiтановоу садиби клубочиться густий дим. Вiн сповивав будiвлю, виповзаючи сивими шатами з усiх шпарок.
- Пожежа! - гукнув я, хоч полум'я ще не було видно. Та помилитися було неможливо. Здавна ж вiдомо: диму без вогню не бувас.
Я гарячкував i квапив моториста:
- Хуткiш! Де вiдро?
Але моторист повiвся дивно.
- Ет! - з цiлковитою байдужiстю махнув вiн рукою. - Бачили ми цi пожежi... Одного разу сюди цiла "Ракета" на пiдводних крилах прибула, повнiсiнька туристiв. Вони з моря побачили стовпчик диму i давай волати, як ото ви зараз: "Вулкан! Вулкан!.."
Моторист заплющив лiве око i прицiльно плюнув за борт у медузу.
Я дивився на нього, як на божевiльного.
Будиночок Небрехи вже ледь бовванiв крiзь щiльну димову завiсу, коли моторист вилiз iз свосу механiзованоу калошi i любесенько почав штовхати уу назад у воду. Та ще нахабно попрохав:
- Ану пiддайте з правого борту...
Я мовчки вмочив у воду рушник, замотав ним голову i кинувся до капiтановоу садиби.
- Не робiть дурниць! - гукнув менi моторист. - Повернiться i заберiть своу речi!
Тим часом я висадив плечем вхiднi дверi i як вихор увiрвався до внутрiшнiх покоув земноу резиденцiу мiжзоряного мандрiвника.
Дихати було нiчим. Будиночок вiд погреба до горища був повен диму. Я навпомацки пробирався уперед.
I - весь здригнувся вiд фатального видовиська.
Посеред вiтальнi у глибокому командорському крiслi сидiв кругловидий стариган у тiльнику. Голова його була похилена на синi смугастi груди.
Я одразу впiзнав його - головний редактор завбачливо вкарбував менi в пам'ять особливi прикмети знаменитого капiтана: гола, мов глобус, голова, хвацько закрученi пiд червоними, мов помiдори, щоками вуса, замiсть лiвоу ноги - протез.
"Певно, учадiв, - розпачливо подумав я. - Ех, вiд ста рядкiв iнтерв'ю плюс, про всяк випадок, п'ятдесяти запасу лишиться десять рядкiв некролога..."
Аж тут я угледiв у правому кутку його рота прокурену люльку, яка досi жеврiла навiть у цьому позбавленому кисню примiщеннi.
"Агау - подумки зрадiв я. - Видно, капiтан учадiв кiлька хвилин тому, бо люлька ще не встигла згаснути у цiй отруйнiй вуглекислiй атмосферi. Треба негайно витягти його на свiже повiтря!"
Втiм, капiтан Небреха був, нiвроку, такий опасистий, що годi було б намагатися винести його з палаючого будинку на руках, як це полюбляють робити героу вiдеорам. Але тiсу скрутноу митi я рiшуче й енергiйно начхав на усiлякi церемонiу (знасте, у носi вiд диму таки добре свербiло), вчепився обома руками старому у комiр та й поволiк, мов той лантух, з цього димового пекла.
Все було б добре, якби вчадiлий раптом не виявив ознак життя. Вiн вибалушив на мене своу блакитнi очi, на якусь хвилю сторопiло закляк, нiби, замiсть розумноу iстоти, зненацька побачив якусь примарну потвору, а тодi нараз почав героучно боронитися.
- Ви що, здурiли? - згарячу вилаявсь я. - Пожежа!
Та хоч я докладав усiх зусиль, щоб врятувати потерпiлого, капiтан Небреха прудко випручнувся з моух рук, блискавичним рухом захопив мене впоперек, i моу ноги вправно викреслили у повiтрi вiсiмку. А сам вiн з несподiваною спритнiстю хоробро кинувся у самий вир.
Я чув, як шалено заклацали вiконнi шпiнгалети i зарипiли рами. Вiйнуло свiжим повiтрям. А за хвилину роботяга-протяг висмоктав з хати геть увесь дим. Вiд нього не лишилося й гадки! Була пожежа та й нема...
А капiтан Небреха, вiдсапуючись, повагом зарипiв на протезi до крiсла, осудливо зняв з мене очима мiрку, набив тютюном люльку, з насолодою запалив i хутко знову занурився у цiлковиту хмару. З отруйних глибин уу я й почув уперше його спокiйний, трохи хрипкий голос:
- Оце, молодий чоловiче, i е так зване стихiйне лихо...
Певно, я тодi мав на диво дурний вигляд з роззявленим ротом пiд рушниковою чалмою на черепi. До того ж у цей момент вiдчинилися дверi - i на порозi вирiс моторист з моум нехитрим командировочним спорядженням.
- Вашi речi, громадянине пожежнику, - з схидним осмiхом повiдомив вiн, взяв пiд козирок i вийшов.
Я полегшено зiтхнув: на одного свiдка мосу нечуваноу ганьби поменшало. Та хоч як осоромився, а здорового глузду не втратив. Професiйна звичка взяла гору, i я з неприхованою цiкавiстю запитав: