Страница 84 из 107
– Well, – сказав професор, який тим часом щось швидко записував, – прошу вас, нехай його привести сюди.
Начальник поліції кивнув, і поліцай увів до зали Ченека Суханека – похмурого чолов’ягу, чиє обличчя ніби промовляло: «Ідіть ви всі знаєте куди! Я вам так просто не дамся, і не сподівайтесь!»
– Підійдіть сюди, – суворо покликав його професор Роусс. – Я не буду вас допитувати. Я тільки буду сказати вам слова, а ви зразу відказуйте мені перше слово, яке вам спаде на думку, розумієте? Ну, почали. Склянка!
– Лайно, – злісно відрубав Суханек.
– Слухайте, Суханеку, – зразу втрутився начальник поліції. –Коли ви не відповідатимете як годиться, вас зараз відведуть на допит, чуєте? І допитуватимуть цілу ніч, затямте! Ну, ще раз.
– Склянка, – знову сказав професор Роусс.
– Пиво, – буркнув Суханек.
– Ну от, голубе, – мовив славетний професор, – бачте, як добре.
Суханек підозріливо зиркнув на нього. Чи нема тут якогось підступу?
– Вулиця, – сказав професор.
– Машини, – знехотя відказав Суханек.
– Швидше треба. Хата!
– Поле.
– Верстат.
– Латунь.
– Дуже добре…
Суханек, здавалося, вже не мав нічого проти такої гри.
– Мати!
– Тітка.
– Собака!
– Будка.
– Солдат!
– Артилерист.
Слово за словом, швидше й швидше, і Суханекові вже ставало навіть цікаво: мов у карти граєш, і чого тільки не пригадується в такій грі!
– Дорога, – кидав йому професор Роусс, не даючи звести дух.
– Шосе.
– Прага!
– Бероун.
– Сховати!
– Закопати.
– Витерти!
– Плями.
– Ганчірка!
– Мішок.
– Лопата!
– Садок.
– Яма!
– Паркан.
– Труп!
Мовчанка.
– Труп, – наполегливо повторив професор, – То ви закопали його під парканом, так?
– Я такого не казав! – крикнув Суханек.
– Ви закопали його під парканом у вашому садку, – рішуче повторив Роусс. – Ви вбили його по дорозі до Бероуна. Кров у машині витерли мішком. Де ви діли той мішок?
– Неправда! – закричав Суханек, – Ту машину я в пана Чепелки купив! Що ви мені хочете пришити?..
– Годі, – сказав Роусс. – Я буду попросити, щоб полісмени пішли туди й пошукали. Але це вже не моє діло. Хай цього чоловіка відведуть. Ось вам, панове, будь ласка: експеримент тривав сімнадцять хвилин. Це дуже швидко. Випадок був легенький, так, дурничка. Здебільшого це триває з годину. Ну, а тепер я буду попросити, щоб підійшов хтось із присутніх, і я буду сказати йому слова. Це буде тривати досить довго, бо я не знаю, який у того добродія secret… Як це буде?
– Таємниця, – підказав хтось із зали.
– Так, таємниця, – зрадів наш видатний співвітчизник. – Таємниця. Це забере в нас багато часу, перше ніж той пан буде розкрити перед нами свою вдачу, своє минуле і свої найпотаємніші ideas…
– Думки, – підказав голос із публіки.
– Well. Ну прошу, панове, хто хоче піддавати себе аналізові?
Настала пауза; дехто в залі захихотів, але ніхто не ворухнувся.
– Прошу, – повторив професор Роусс. – Адже це не боляче.
– Ідіть ви, колего, – шепнув міністр внутрішніх справ міністрові юстиції.
– Іди ти, як представник своєї партії, – підштовхував депутат депутата.
– Пане начальнику відділу, може, ви? – заохочував урядовець колегу з іншого міністерства.
Всім ставало вже трохи ніяково, але ніхто не підводився.
– Прошу вас, панове, – втретє сказав американський учений. – Ви ж не боїтеся виказати себе?
Тоді міністр внутрішніх справ обернувся назад і просичав:
– Ну йдіть уже хто-небудь, панове!
Десь у задніх рядах хтось скромно кахикнув і підвівся; то був худорлявий, уже немолодий чоловічок у приношеному костюмі. Від хвилювання в нього аж борлак ходив угору й униз.
– Я… м-м-м… – несміливо почав вія. – Коли ніхто… тоді я дозволю собі…
– Йдіть сюди, – владно перебив його американець. – Сядьте. Кажіть те, що перше спаде на думку. Не задумуйтесь, вимовляйте слова несвідомо, mechanically[206]. Зрозуміли?
– Так, прошу, – охоче відповів піддослідний, трохи збентежений перед такою високою публікою; потім прокашлявся й налякано закліпав очима, ніби учень, що складає випускні іспити.
– Дуб, – випалив на нього вчений.
– Могутній, – прошепотів старий.
– Як, пробачте? – перепитав учений, не зрозумівши.
– Лісовий велетень, – несміливо пояснив піддослідний.
– А… Вулиця.
– Вулиця… вулиця в урочистих шатах.
– Що ви маєте на увазі?
– Якесь свято, прошу. Або похорон.
– Ах, так. То треба було сказати просто «свято». По змозі одним словом.
– Прошу.
– Гаразд. Торгівля.
– Процвітає. Криза нашої торгівлі. Політичний гендель.
– Гм… Установа.
– Яка, пробачте?
– Однаково. Скажіть будь-яке слово, швидше!
– Якби ви спитали «установи»…
– Well. Установи!
– Відповідні! – радісно вигукнув чоловічок.
– Молот!
– І ковадло. Між молотом і ковадлом. Розбив йому голову молотком.
– Curious…[207] – пробурчав учений. – Кров!
– До останньої краплі крові. Невинно пролита кров. Історія, писана кров’ю.
– Вогонь!
– Вогнем і мечем. Герой-пожежник. Полум’яна промова. Вогненні слова.
– Дивний випадок, – спантеличено мовив професор. – Ну, ще раз. Ви повинні казати тільки перше слово, яке спаде на думку, чуєте? Тільки те, що automatically вискакує у вас, коли ви чуєте моє слово. Go on[208]. Рука!
– Рука братньої допомоги. В міцних руках. Зціпивши кулаки. Брудні руки. Дамо по пальцях.
– Очі!
– На очах у всієї громадськості. Замилюють очі. Зняти полуду з очей. Берегти як зіницю ока. Невинні дитячі оченята. Дивитись правді в очі.
– Не так багато. Пиво!
– Плзенське світле. В чаду сп’яніння.
– Музика!
– Велична симфонія. Зіграний оркестр. Нація музикантів. Чарівні звуки. Ансамбль великих держав. Єрихонська сурма. Національний гімн.
– Пляшка!
– З кислотою. Нещасливе кохання. Сконала в лікарні у страшних муках.
– Отрута.
– Дихає отрутою. Отруєні джерела.
Професор Роусс почухав потилицю.
– Never heard that…[209] Почнімо спочатку. Панове, я хотів би звернути вашу увагу на те, що завжди треба починати з plain[210], звичайних речей, коли з’ясовуєш інтереси піддослідного, його profession[211]. Ну далі. Рахунок!
– За великим рахунком. Звести рахунки з ворогами. Припадає на наш рахунок.
– Гм. Папір.
– Папір червоніє від сорому, – жваво відказав чоловічок. – Цінні папери. Папір усе стерпить…
– Bless you[212], – з досадою сказав професор. – Камінь.
– Хто перший кине каменем. Камінь спотикання. Наріжний камінь. Надгробний камінь. Вічна пам’ять, – промовив піддослідний з щирим зворушенням.
– Колесо!
– Колеса історії. Колесо фортуни. Тріумфальна колісниця. Колісниця Джагернаута[213].
– Ага! – вигукнув професор Роусс. – That’s it[214]. Обрій.
– Захмарений, – зраділо відказав старий. – Нові хмари на нашому політичному обрії. Широкі обрії.
– Зброя!
– Чиста зброя. У всеозброєнні. З розгорненими знаменами. Отруєна стріла, – натхненно заторохтів піддослідний. – Не складемо зброї. У запалі бою. Виборчі баталії.
– Стихія!
– Розбурхані стихії. Стихійний опір. У своїй стихії.
– Годі! – зупинив його професор Роусс. – Ви працюєте в газеті, правда?
– Так, з вашої ласки, – зрадів піддослідний. – Вже тридцять років. Я репортер Вашатко.
206
Машинально (англ.).
207
Дивно (англ.).
208
Давайте далі (англ.).
209
Такого я ще не чув (англ.).
210
Простих (англ.).
211
Професія (англ.).
212
Тут: бодай вам! (Англ.)
213
Колісниця Джагернаута. – Джагернаут (Джанатха) – одне з втілень індійського бога Вішну.
214
Ось воно що! (Англ.)