Страница 10 из 107
У дверях зупинився огрядний чолов’яга в капітанському кашкеті й підніс руку до козирка. Пан Бонді ступив йому назустріч.
– Very glad to meet you, Capitain. Please, come in[36].
– Здрастуйте, здрастуйте, пане Бонді, – радісно вигукнув capitain.
– Ви чех? – Здивувався пан Бонді.
– Ja, чех. Таж ми знайомі, пане Бонді. З Євічка. Бакалійник Вантох, do you remember?[37]
– Правда, правда, – вигукнув пан Бонді радісно, але в душі відчув деяке розчарування (то він не голландець) – бакалійник Вантох, на ринку, так? А ви нітрохи не змінилися, пане Вантох. Не постарішали! Ну, як там ваша бакалія?
– ТЬапкз, – чемно відказав капітан. – Татусь давно відійшов, як то кажуть, у кращий…
– Помер? А, звісно, звісно. Правда, ви, пане, його син… – Очі пана Бонді раптом засвітились від спомину. – Слухайте, друже, чи ви не той Вантох, що бився зі мною в Євічку, ще як ми були хлопчаками?
– Ja, той самий, – поважно підтвердив капітан. – Через це ж мене й віддали з дому до Моравської Острави.
– Так, частенько ми з вами бились. Але ви були дужчий за мене, – по-спортивному чесно визнав пан Бонді.
– Ja, таки був. А ви були таке хирляве хлоп’я, пане Бонді. І вам добряче перепадало від мене. Еге, добряче.
– Перепадало, що правда, то правда, – зворушено віддався спогадам Г. X. Бонді. – Та сядьте, земляче! Я дуже радий, що ви згадали про мене. А як ви тут опинились?
Капітан ван Тох з гідністю сів у шкіряне крісло й поклав кашкета на підлогу.
– Приїхав відпочити, пане Бонді. Еге. Отак-то, That’s so[38].
– А пам’ятаєте, – все витав у спогадах пан Бонді, – як ви дражнили мене: «Свиняче вухо!»
– Ja, – сказав капітан і розчулено висякався в блакитну хусточку. – Ja, ja… Гарна пора була, хлопче. Та що вдієш, літа спливають… Тепер ми обидва старі люди і обидва капітани.
– Правда, ви капітан, – пригадав пан Бонді. – Хто б міг подумати! Capitain of long distances[39], – адже так це називається?
– Yea, sir. A Highseaer. East India and Pacific lines, sir[40].
– Гарна професія, – зітхнув пан Бонді. – Хоч сьогодні помінявся б із вами, капітане. Неодмінно розкажіть мені про себе.
– Атож, атож, – пожвавішав капітан. – Я б хотів дещо вам розповісти, пане Бонді. Дуже цікаве діло, друже.
Капітан ван Тох неспокійно озирнувся по кабінету.
– Ви чогось хочете, капітане?
– Ja. Ти пива не п’єш, пане Бонді? Я поки плив із Сурабайї, у мене все пересохло всередині.
Капітан почав шпортатись у просторій кишені штанів і вийняв звідти блакитну хусточку, полотняну торбинку з чимось, кисет із тютюном, ніж, компас і пачку грошей.
– Може, пошлеш когось по пиво? – сказав він. – Хоч би отого стюарда, що мене сюди до каюти завів.
Пан Бонді подзвонив.
– Не турбуйтеся, капітане. А поки що закуріть сигару.
Капітан узяв сигару з червоно-золотим поясочком і понюхав.
– Тютюн із Ломбока. Нічого не вдієш, там страшенні шахраї.
Потім ужахнувши пана Бонді, розім’яв коштовну сигару в могутній долоні й набив тютюновою потертю люльку.
– Ja, Ломбок. Або Сумба.
Тим часом у дверях нечутно з’явився пан Повондра.
– Принесіть пива, – звелів пан Бонді.
Пан Повондра звів брови.
– Пива? Скільки?
– A gallon[41], – буркнув капітан, кинув обгорілий сірник на килим і затоптав його ногою. – В Адені була страшенна спека, брате… Так у мене ось яка новина, пане Бонді. З Sunda-Islands, see?[42] Там би можна завести просто казкову комерцію, sir. A big business. Але це треба розповісти цілу… як це буде… story, га?
– Повість.
– Ja. Таку оповідочку, сер. Стривайте, – капітан звів до стелі свої незабудкові очі. – Не придумаю, з чого почати.
«Знову якісь ґешефти, – подумав Г. X. Бонді. – Боже, яка нудота! Зараз почне розказувати, що він міг би вивозити швацькі машинки на Тасманію або парові казани та шпильки на Фіджі. Авжеж, казкова комерція. Тільки на це я вам і потрібен. Хай йому біс, я ж не гендляр! Я фантаст. Я на свій лад поет! Розкажи мені, Сіндбаде-мореплавцю, про Сурабайю або острови Фенікса. Чи не притягувала тебе магнітна гора, чи не заносив до свого гнізда птах Рок? Чи не вертаєшся ти з вантажем перлів, кориці й безоару? Ну ж бо, друзяко, починай свої байки!»
– Мабуть, почну з ящера, – оголосив капітан.
– З якого ящера? – здивувався радник комерції Бонді.
– Ну, з отих ящурів. Як це буде – lizards?
– Ящірки?
– Ja, хай їм біс, ящірочки. Там є такі ящірочки, пане Бонді.
– Де?
– А там, на одному острові. Назвати його тобі, хлопче, я не можу. Це дуже велика таємниця, worth of millions[43]. – Капітан ван Тох витер хусточкою лоба. – То де ж те пиво, хай йому біс?
– Зараз принесуть, капітане.
– Ja. Гаразд. Знаєте, пане Бонді, то дуже милі й славні тваринки – ті ящірочки. Я їх знаю, хлопче! – Капітан ляснув долонею по столу. – А що вони буцім чорти – то брехня. A damned lie, sir[44]. – Тоді вже скоріш ви самі чорт і я чорт, я, capitain van Toch, сер. Можете мені повірити.
Г. X. Бонді злякався. «Біла гарячка! – подумав він. – Де ж заподівся той клятий Повондра!»
– Їх там є кілька тисяч, тих ящірочок, але їх весь час жерли оті… ну як же це буде, хай йому біс – sharks.
– Акули?
– Ja, акули. Ось чого ці ящірочки ніде й не живуть, тільки в одному місці, в тій затоці, що я не можу назвати.
– Отже, ті ящірки живуть у морі?
– Ja, в морі. Тільки вночі вони вилазять на берег, але ненадовго, бо їм знов треба в воду.
– А які вони на вигляд? – Пан Бонді намагався виграти час, поки вернеться той проклятущий Повондра.
– Ну, завбільшки вони з тюленів, але як спинаються на задні лапи, тоді вони отакі на зріст, – показав капітан. – Не скажу, щоб дуже гарні. У них нема ніяких лушпинок.
– Луски?
– Ja, лусочок. Зовсім голі, пане Бонді, наче жаби або саламандри. А передні лапки у них – ніби дитячі рученята, тільки пальчиків не п’ять, а чотири. Такі бідолашечки, – додав капітан жалісливо. – Але дуже розумні й славні тваринки, пане Бонді. – Капітан присів навпочіпки і почав тупцяти та погойдуватись.
– Отак вони чапають, ті ящірочки.
Капітан силкувався хвилясто вигинати свій масивний тулуб, а руки держав перед собою, як песик, що «служить», і не зводив з пана Бонді незабудкових очей, що ніби просили співчуття. Г. X. Бонді глибоко зворушився і якось по-людському засоромився. А тут іще в дверях нечутно з’явився пан Повондра з глеком пива й обурено звів брови, побачивши, що капітан так непристойно поводиться.
– Давайте пиво і йдіть, – поквапно сказав Г. X. Бонді.
Капітан, засапаний, випростався.
– Отакі вони, ті тваринки, пане Бонді. Your health. – І хильнув пива. – А пиво в тебе добряче, хлопче. Звісно, коли маєш такий дім… – Капітан утер вуса.
– А як же ви знайшли тих ящірок, капітане?
– Оце ж я й хочу розказати, пане Бонді. Довелося мені якось ловити перли на Танамасі. – Капітан затнувся. – Чи ще десь там. Ja, то був інший острів, а який – це поки що моя таємниця, хлопче. Люди страшенні шахраї, пане Бонді, і язика перед ними розпускати не можна. І коли ті два бісові сингальці зрізали під водою shelles із перлами…
– Скойки?
– Ja. Оті скойки, що держаться за каміння, як чорт За грішну душу, і їх доводиться зрізати ножем. А ті ящірочки дивились на сингальців, тож сингальці й подумали, що то морські чорти. Страшенно темний народ – оті сингальці та батаки. Вони й кажуть, що там, мовляв, чорти. Ja. – Капітан гучно висякався в хусточку. – Ну і, розумієш, хлопче, воно мені вже не дало спокою. Я не знаю – чи тільки ми, чехи, такий цікавий народ, але де б я не стрів земляка, він в усе мусить стромляти носа, хоче знати, що там таке. По-моєму, це через те, що ми, чехи, ні в що не хочемо вірити. Отож мені й улізло в стару дурну голову, що треба подивитись на тих чортів ближче. Я, правда, був п’яний, але ж і налигався я через те, що мені ті дурні чорти не йшли з думки. Бо там, на екваторі, брате, можна спіткати все що завгодно. Ну, я й пішов увечері подивитися на той Девл-Бей…
36
Дуже радий бачити вас, капітане. Заходьте, будь ласка (англ.).
37
Пам’ятаєте? (Англ.)
38
Отак-то (англ.).
39
Капітан далекого плавання (англ.).
40
Так, сер. Океанський моряк. Ост-Індське й Тихоокеанське пароплавство, сер (англ.).
41
Галон (англ.).
42
Зондського архіпелагу? (Англ.)
43
Їй ціна – мільйони (англ.).
44
Паскудна брехня, сер (англ.).