Страница 11 из 13
Однак останнього дня пасхи Понтiй Пiлат конче мусив сказати зi сходiв Преторiу свос "так" або "нi". Власне, i вибору у нього не було: знавiснiлий натовп сприйме тiльки каральне "так", що прирiкас на страту. Iнакше - бунт, сум'яття, заворушення. Аннан натякав досить прозоро: принцепс Тiберiй не любить заворушень в провiнцiях. I чого варта кров однiсу людини, коли нею можна вмить згасити пожежу? Якщо вiн скаже "нi", у Римi його не зрозумiють. А справа впирасться в злочини храму, а не в долю якогось там Назарея. Iсус - тiльки небезпечний для святенникiв свiдок. I тому храм борониться вiдчайдушне.
А як поставиться до нього Клавдiя? Адже Пiлат ще нiколи не рушив свого твердого, мов криця, слова. Вiн страшився, що у Клавдiу народиться презирлива нехiть до нього...
Несподiвано добру пораду дав спритний проноза Веселий Герман. Вiн сказав:
- На свята до ррусалима прибув тетрарх Галiлеу, васальний цар Iрод Антипа.
- Знаю, - стримано озвався Пiлат.
- Саме перед вашим прибуттям до Iудеу цар скарав на смерть мiсцевого "пророка" Iоанна за прiзвиськом Хреститель.
- То й що?
- Цей вiщун Iоанн - двоюрiдний брат нашого Назарея. За вiком - старший.
- Цiкаво, - мовив Пiлат. - За що його страчено?
- За нице втручання в родинне життя царя.
- Неймовiрно! - здивувався Пiлат. Ця крауна позбавлених логiки безумств весь час вражала його все новими дивовижами, якi вiн, живучи в Римi, не мiг би уявити навiть у фантасмагоричному мареннi. - Оповiдай!
- Справа ця почалася з того, що молодший брат царя Фiлiпп пiдшукав собi у жони дивну красуню Iродiаду. Однак сталося так, що Iрод та Iродiада покохали одне одного. Брати розв'язали цей iнтимний трикутник полюбовно Фiлiпп вiддав холодну до нього Iродiаду старшому братовi, а той повiнчав уу царським вiнцем.
- До чого ж тут Iоанн?
- Ось тут вiн i з'явився. Ледве справа мирно уладналася, як з пустелi, де вiн "вбивав плоть", приперся Iоанн. У геть зотлiлiй одежинi, смердючий вiд багаторiчного бруду - iстинно святий подвижник. Чи йому в пустелi сонце голову напекло i мозок висушило, чи вiн сараною та ящiрками отруувся, а тiльки цей засмердiлий вiдлюдник нiчого кращого не придумав, як звинуватити царя в розпустi i порушеннi "законiв божих". Та ще цей всохлий заброда з пустелi каламутив воду, вимагаючи, щоб Iрод вiддав свою царицю назад нелюбому Фiлiпповi.
- Неймовiрно! - знову пробурмотiв Пiлат.
Ця iсторiя нiяк не вкладалася в його свiдомiсть, бо перечила усьому трибу життя в Римi, де жiнка у побутi мала рiвний з чоловiком правовий статус. Як чоловiк мiг покинути свою дружину, так i жiнка мала право покохати iншого i пов'язати власну долю з обранцем серця. Жiнка в Римi для чоловiка - друг, найближча людська iстота, на яку муж спирасться в своуй життсвiй борнi. Часто траплялося, що вони й гинули удвох. Але й кiлькаразовi шлюби не були дивиною.
Понтiй Пiлат пригадав, що шляхетна патрiцiанка Лiвiя Друзiлла пiшла вiд свого чоловiка, щоб стати дружиною принцепса Октавiана Августа, коли уже мала в першому шлюбi сина i була вагiтна другим. Обох уу синiв принцепс оголосив своуми дiтьми. I нинi первiсток Лiвiу Друзiлли - принцепс Тiберiй - уособлюс вершину iмперськоу влади.
Чи можна у цiй ситуацiу уявити придурка на зразок "святого пророка" Iоанна?
А Веселий Герман уже завершував свою фантастичну оповiдь:
- Нарештi царевi урвався терпець. Вiн кинув цього знавiснiлого мiзантропа-вiдлюдника у застiнок прикордонноу фортецi Машерон. Але той здичавiлий у пустелi бовдур i з вiконця в'язницi не томився волати про "цареву розпусту". Так минув рiк - Iоанн затявся. Цар i вiддав його катовi.
- До чого ти ведеш? - запитав Пiлат.
- Внаслiдок цiсу неприсмностi iсторiу Iрод знас все оте сiмейство. I ще: Назарей за мiсцем народження - галiлеянин, тобто формально пiдлягас юрисдикцiу тетрарха Галiлеу. Отож i виникла у мене думка: чи не попрохати царя як безстороннього суддю розiбратися у нашiй делiкатнiй справi? У будь-якому випадку його думка для нас - вагоме пiдгрунтя.
- Рацiя! - схвалив його пропозицiю Пiлат.
Цар Iрод розiбрався - повнiстю "обiлив" звинуваченого, зняв з Iсуса усяку вину. Назарей повернувся вiд тетрарха Iрода Антипи в бiлому парчовому вбраннi з царського плеча. Дуже коштовному. Яснiше вiдповiсти було неможливо. Якби Iсус Назарей був винен, цар "очорнив" би його вiдповiдним одягом.
Та цей логiчний демарш прокуратора викликав у фанатичному натовпi новий вибух лютоу злоби проти ненависного Назарея, проти ненависного Iрода, проти ненависного Пiлата.
Тепер волали:
- Тiберiй - цезар!
- Самозванця - на Голгофу!
- Пiлате, розiпни його!
Все! Коло замкнулося. Це вже було суто полiтичне звинувачення. Iсуса Назарея оголошено ворогом цезаря. Кайафа завдав останнього нищiвного удару!
Ворогiв цезаря карають на горло. Хто б вони не були. Кара обирасться залежно вiд суспiльного становища злочинця. Назаресвi випадав хрест на Голгофi. Нiхто i нiщо його не врятус: вище цезаря нiкого нема.
А уже завтра - останнiй день пасхи!
Прокуратор Понтiй Пiлат викликав до себе Веселого Германа i наказав:
- Приведи обох Iсусiв.
- Назарея i Вар-Авву? - уточнив той.
- Так, я хочу поглянути на обох разом.
Невдовзi обидва в'язнi стояли перед прокуратором. Один - в бiлому. Другий - в чорному. День i нiч. Пiлат позирав на них зовнi холодними, мов крижини, навiть дещо байдужими очима. Нiхто б не здогадався тiсу митi, якi думки його нуртують.
У чомусь в'язнi були подiбнi. Обличчя овальнi. Очi у обох темнi. Гачконосi. Смаглявi. Однаковi на зрiст. От тiльки волосся у бiлого Iсуса було пряме, понизу хвилясте, а у чорного - скуйовдженою кучерявою шапкою. Та ще в обох - бороди, якi надто змiнюють обличчя.
- Германе, - сухо запитав Пiлат, - у нас в'язниця чи косметичний заклад?
- В'язниця, патроне! - засвiдчив Веселий Герман.
- Чому ж вони бiльше схожi на чепурунiв, анiж на пристойних в'язнiв?
- Прикрий недогляд, патроне.
- Слiд негайно виправити.
- Слухаюсь, патроне!
- Хто зробить?
- У нас с вiдмiнний фахiвець з тюремноу косметики. Розфарбус ум пики мати рiдна не впiзнас!
- Iм'я?
- Пантера, колишнiй легiонер.
- Знаю, славний був вояк.
- Та вiн i зараз...
- От що: перед тим, як Пантера вiзьметься до косметичних вправ, хай в'язнiв поголять. Щоб не лишилося й волосини нi на черепi, анi на щелепах. I брови зголити також.