Страница 8 из 31
4. ЯБЛУКО НЕЗГОДИ
Я з утiхою згадую тi незабутнi днi, коли я гостював у капiтана далекоу мiжзоряноу плавби Небрехи. Упевнено можу сказати, що нi одна година у товариствi цiсу незвичайноу людини не минула для мене марно.
Нам нiхто не заважав. Капiтан обрав таку мiсцинку на узбережжi, де хазяйнували тiльки сонце, море i тиша.
Уявiть собi маленьку затоку, зусебiч оточену могутнiми горами, мiнiатюрний садочок, у його гущавинi вигулькус верх латаноу-перелатаноу коробки, i невеличкий будиночок з широкою верандою, заклечаною диким виноградом. Оце i буде капiтанова садиба.
Дiстатися туди суходолом було неможливо. Нi автостради, анi стежки, навiть туристськоу... Тiльки вiдчайдушнi верховинцi навколишнiх аулiв з бурдюками за плечима героучно долали карколомнi кручi, щоб капiтан Небреха завжди мав гiдний його всесвiтньоу слави запас антиречовини. Та ще вечорами об'якорялися коло берега тамтешнi рибалки, щоб у товариствi гостинного хазяуна ту речовину дегустувати.
Правда, щодня вертольотом прибував ще велемовний фахiвець iз музею космiчних мандрiв канючити сувенiри в капiтана, але його отi земнi релiквiу щироу дружби i пошани чомусь не цiкавили. Його можна було умовити вихилити хiба що склянку козячого кисляку. Очевидно, саме тому цей бiдолаха i не знаходив спiльноу мови з Небрехою.
Але годi вже гаяти час побутовими дрiбничками. Краще розповiм про пригоду, яка не мала i не мас собi подiбних в усiй свiтовiй iсторiу. А дiзнався я про неу зовсiм випадково...
Небреха мав одну свосрiдну звичку. Вiн любив серед бiлого дня залiзти до свосу коробки, вмоститися перед холодною грубкою, бозна-коли абияк зрихтованою з рудого заiржавiлого вiдра, i запалити люльку. I от за хвилину жерстяний димар, що стримiв з одного бортового iлюмiнатора, починав курiти сивими кiльцями. Це один з найрiшучiших i найхоробрiших капiтанiв обережно випускав дим у грубку, точнiсiнько як отой школяр, що вперше поцупив у тата цигарку i нишком запалив уу на кухнi. Ну, школяра ще можна зрозумiти. А от капiтана Небреху годi зрозумiти.
Якось я ласував на верандi запашною пастою, коли дивлюся - в'юниться над коробкою димок. Ну, думаю, час уже розгадати цю тасмницю. Пiдкрався до коробки i зазирнув усередину.
Так i с! Капiтан Небреха сидить коло грубки, палить люльку, а на колiнах - пiдручник фiзики для середньоу школи! Я тодi ж зауважив, який саме роздiл його зацiкавив. Це був безсмертний роздiл про закон всесвiтнього тяжiння. А з розгорнутоу сторiнки дивився сам першовiдкривач, генiальний англiсць, великий вчений Iсаак Ньютон.
- Якби не ця людина, - делiкатно почав я розмову, - ви, капiтане, можливо, нiколи не торували б мiжзоряних шляхiв i оце не палили б люльки у старiй коробцi перед саморобною грубкою.
- А ви не поспiшайте, юначе, - спокiйно застерiг мене капiтан Небреха. - Якби свого часу я забарився бодай на мить, ви б зараз, очевидячки, шукали зовсiм iншоу причини, а цього портрета у пiдручниках не було б...
Я ошелешено заклiпав очима. А капiтан любесенько поклав пiдручника на денце колишнього вiдра, неквапно вибив з люльки гарячий попiд i натоптав уу свiжим тютюном.
- Авжеж, - наголосив вiн, - якби я забарився ще на мить, космос, можливо, досi ховав би вiд людства своу тасмницi.
Капiтан пiднiс сiрника до свого постiйно дiючого вулкана, занурився у тютюнову хмару i почав свою дивовижну розповiдь:
- Все почалося з Азимута. Хлопець вiн загалом хороший i штурман здiбний, а все ж мав одну неприсмну рису - любив сперечатися i старших повчати. А сперечався вiн, як затятий, нi сну йому не треба, анi спочинку... Ото, пригадую, якось один науковець захищав кандидатську дисертацiю на популярну тему: "Чи було життя на Марсi?" А мiй штурман був йому за опонента. То Азимут так виснажив усiх присутнiх своуми запереченнями, що кандидатське звання надали йому, а не тому невдасi-науковцю. Аби спекатися... I, щоб ви знали, потому його на захист дисертацiй не запрошували, боячись, що вiн за мiсяць матиме звання академiка. Ну, i я намагався не розмовляти з ним на науковi теми...
Так от. Зараз я вже не скажу певно, з якого саме приводу, але якось я необережно бовкнув у присутностi Азимута про Ньютонове яблуко.
Азимут негайно повертасться до мене, дивиться в очi i категорично заперечус:
- Нiякого яблука не було!
- Як це не було? - лагiдно переконую його. - Навiть у свiтовiй лiтературi цей факт заресстровано i в календарi ювiлесм вiдзначено.
- Це ще не факт! - затявся Азимут. - Це лiтературний анекдот!
Признатися, тут я теж почав гарячкувати.
- А закон всесвiтнього тяжiння теж анекдот? - кричу. - Якби не яблуко, не було б закону!
Слово за слово, i Ньютонове яблуко стало для нас справжнiм яблуком незгоди. Тiльки й мови, що про яблука, як восени у заготiвельникiв.
Азимутовi що? Йому байдуже. Вiн до суперечок i дискусiй звик, змалку гартував свос горло. Вiн навiть увi снi хрипiв як сновида :
- Яблуко вiд яблунi далеко не падас...
Словом, Азимут упирався як мiг, але я теж правив свосу, хоч менi од тих суперечок було, як вiд кислицi. I що ви гадасте? Хоч я його остаточно i не доконав своуми доказами, але таки змусив трохи поступитися. Як зараз це пам'ятаю. Ми сперечалися цiлу нiч. На ранок Азимут очманiв i як пiдкошений упав на лiжко. Але я не дав йому довго розкошувати. Вже з першими пiвнями пiдняв його на ноги i кажу:
- Було яблуко! В Англiу пiдсоння саме для яблук!
Азимут хитасться, але ще намагасться боронитися.
- Не повiрю, - стогне вiн, - поки не побачу вочевидь...
- Гаразд! - зрадiв я. - Побачити ще не пiзно!
Сон iз нього наче рукою зняло. Вiн витрiщився на мене, як оце ви на початку розмови.
А тим часом дивуватися тут нема чого. Якщо подумати, що ми бачимо? Ми бачимо променi свiтла, вiдбитi вiд навколишнiх речей. Будь-яка картина, вiдтворена нашим зором, це неймовiрно складна мозаука свiтла рiзноу тональностi. А куди ця мозаука iде? Ясно - у простiр. Отже, щоб побачити якусь стародавню картину, слiд просто наздогнати тогочасну мозауку i пришвартуватися до неу. А тодi роби з нею що хочеш, хоч фотографуй.
Коли Азимут утямив мою iдею, нам уже сперечатися не було потреби. Адже вiд теоретичних розрахункiв ми переходили до практичного дослiду. А на практицi мiй штурман завжди дiяв зi мною синхронно.