Страница 25 из 31
- Гадаю, що ваша гiпотеза непомильна, - вiдповiв я. - Мiж iншим, я теж, i зважте - цiлком самостiйно, дiйшов до тотожних висновкiв,
- Присмно чути! - приязно осмiхнувся газетяр, а натовп вибухнув гучними, довго не стихаючими оплесками. - Якi ж, якщо це не державний секрет, перспективи розвитку вашоу науки i технiки?
Це була вiдповiдальна мить. Адже я в кiлькох словах мусив змалювати велич людськоу думки. Я з гордiстю за досягнення моух землякiв розповiв про штучний харч у таблетках, про енергетичнi греблi на рiчках, про кобальтовi гармати як лiкувальне знаряддя, розповiв, що наука сягнула такого велетенського рiвня, що людинi вже несила опанувати уу в усiх розмаутостях, i тому на допомогу уй прийшли електронно-обчислювальнi машини i спецiалiзованi роботи, що люди написали мiльярди томiв художньоу i науковоу лiтератури, хоч кожна окрема людина нездатна за свос життя прочитати бiльше як десять тисяч томiв. А коли я почав оповiдати про нечуванi успiхи кiбернетики i суцiльноу автоматизацiу, газетяр здивовано запитав :
- А навiщо вам усе це?
- Як це навiщо? - у свою чергу запитав я. До того ж спостерiг, що багатотисячний натовп якось насторожено застиг.
- Навiщо ви ускладнюсте собi життя? - уточнив свос запитання газетяр.
- Хiба ж задоволення усiх духовних i матерiальних потреб - це ускладнення життя? - украй вразився я. - Наша мета - духовно вiльна, гармонiйно розвинута людина!
- Про яку ж духовну свободу може йти мова, коли людина у свосму повсякденному життi в усьому залежить вiд промислово-технiчного потенцiалу? - вже зовсiм кисло запитав iнтерв'юер, а в його очах з'явилися полохливi вогники. - Хiба ж можливий гармонiйний розвиток за умов примiтивноу вузькоу спецiалiзацiу?
Я не годен був хоч щось второпати. Над величезним майданом, вщерть заповненим тубiльцями, зависла зловiсна цвинтарна тиша.
А зарозумiлий iнтерв'юер позадкував вiд мене на кiлька крокiв, узяв у руку, мов каменюку, важкенький фотоапарат i вороже мовив:
- Як вам не сором, капiтане? Лiтня людина, а пропагусте машинне рабство, кличете назад, до мороку середньовiччя! А може, ви зовсiм нiякий не капiтан? Може, ви втiкач з притулку для уражених ганебними пережитками минулого? Може, усi вашi теревенi - атавiстичний прояв хворобливоу фантазiу?
Вiн таки недарма задкував i озброувся фотоапаратом! Та це його не врятувало. Я одним скоком опинився бiля нього, згрiб в обiйми i заволав:
- Гей, люди! Кличте швидку допомогу! Божевiльний на трибунi!
Мушу визнати, що двiчi кликати швидку допомогу не довелося. Те, що я тiльки тепер збагнув, присутнi, певно, зрозумiли одразу, i машина з червоним хрестом була викликана заздалегiдь. Вона з пронизливим виттям вже просувалася крiзь натовп до трибуни. А коли з неу сипонули статурнi санiтари, я полегшено зiтхнув.
Аж тут сталося неймовiрне. Замiсть приборкати здурiлого iнтерв'юера, вони мовчки почали викручувати руки менi.
- Ви що, всi тут причиннi? - образивсь я. - Хiба ж так зустрiчають iншопланетних гостей? Чи у вас скасованi закони гостинностi?
Але це не справило на них жодного враження. З однаковим успiхом я б соромив восьминогiв.
- На помiч! - заволав я в усi мiкрофони, але натовп вiдповiв глузливим реготом - нiхто й не збирався мене боронити.
Я вiдчайдушне борсався серед дужих санiтарiв. Та сили були нерiвнi. А коли на мене силомiць натягли гамiвну сорочку, годi було пручатися. Адже боронитися в гамiвнiй сорочцi ще важче, анiж бiгти наперегони в мiшку. Наступноу митi мене, мов лантух, вкинули в роззявлену пащу машини з божевiльнi.
Ув'язнення мос тривало довго. Та не скажу, щоб воно впливало на мене зле. Зразковий медичний нагляд, чудовий санаторний розклад дня, вчасна i висококалорiйна ужа - усього цього я довго був позбавлений. А тепер надолужував прогаяне. Та й що лишалося робити, коли весь персонал вважав мене невилiковним маньяком?
Оце загадкове ставлення до мосу особи з боку буквально усiх аборигенiв я нiяк не мiг до пуття витлумачити. А щоб врятуватися, я конче мусив розв'язати цю прикру тасмницю. Iнших шляхiв до порятунку не було.
Щодня до мене приходив аж до брiв посивiлий Професор i вiв зi мною лагiднi бесiди. Вiн нiколи не суперечив менi, бо побоювався ускладнити мiй тихий сказ ще й буйним божевiллям. Вiн спокiйно i небоязко вислуховував моу гордi оповiдки про науковi й технiчнi досягнення. Але, коли я вже гадав, що переконав його, що вiн упевнився в мосму зразковому психiчному станi. Професор тiсу ж митi руйнував моу оптимiстичнi припущення.
- То у вас вiд перевтоми, - ласкаво казав вiн i, мов дитину, з батькiвською нiжнiстю гладив мене по лисiй голiвцi. Визнаю, у цi зворушливi хвилини я й справдi вiдчував себе iдiотом. Самi подумайте, хiба ж можлива цивiлiзацiя божевiльних?
- То у вас вийшла з-пiд контролю вищоу нервовоу системи генетична пам'ять, - жахав вiн мене своуми науковими поясненнями. - Те, що давно минулося i було зафiксовано численними поколiннями вашого родоводу в нервових клiтинах як iнформацiйний матерiал, нинi безконтрольно вихлюпнулося i заполонило вашу свiдомiсть. I нинi ви нг; годнi зрозумiти, що пропагусте самовбивчi iдеу, бо кличете назад, у морок середньовiччя, i ще далi - в неможливу давнину, коли нашi дикi пращури iснували в страхiтливiй залежностi вiд безжальноу електроннокiбернетичноу диктатури...
Погодьтеся, нормальнiй людинi важко збагнути такi неможливi сполуки, як дальший поступ науки i середньовiччя, що погляд вперед с насправдi поглядом назад i що золотий вiк - це старезна минувшина, час бездушного панування фантастично розвиненоу машинерiу. Запевняю вас, якби я ще ранiше не полисiв, я б тодi неодмiнно посивiв.
Ну, добре: з вовками жити - по-вовчому вити. Знову ж таки: в чужий монастир зi своум статутом не ходять. Цi мудрi народнi прислiв'я я пригадав, коли пiдслухав розмову Професора з заужджим психiатричним свiтилом.
- Як поводиться ваш дивовижний i такий рiдкiсний пацiснт? - запитав новоприбулий корифей. - Не кусасться? Не гарчить? Не бешкетус?
- Вiн тихий i смирний, - став на мiй захист Професор. - А коли мовчить, поводиться як цiлком нормальна людина. До того ж, незважаючи на усю фантасмагоричнiсть його суджень, вони не позбавленi логiки i послiдовностi. Якби не оте прикре божевiлля, вiн мiг би чудово викладати iсторiю.