Страница 23 из 31
Та годi фiлософствувати. Час братися i до дiла. Зрештою, я примандрував аж на Чорноморське узбережжя не для того, аби поДумки продиратися крiзь дiалектичнi хащi. Але, скажу наперед, я й гадки тодi не мав, що моу роздуми були тодi цiлком слушнi, бо ух продовжив свосю химерною оповiддю капiтан Небреха...
- Капiтане, - хитро закинув я гачок, рiшуче беручись до справи, заприсягаюся усiма знаками Зодiака, що ви - таки дивовижна людина.
Небреха пильно глипнув на мене крiзь випадкове вiконце у хмарах оточуючого його тютюнового диму, але нiчим не заперечив мого, слiд визнати, вельми зухвалого, хоч i цiлком справедливого, твердження.
- Коли дивишся на вас, - виспiвував я свосу, - мимоволi спадас на думку, що ви не старiсте, як i сам Всесвiт. Он капiтан Козир каже, що ви торували мiжзорянi путiвцi ще тодi, коли вiн безвусим юнаком про це тiльки мрiяв, а нинi виглядасте на його однолiтка. Бiльше того: дехто вважас, що капiтан Козир старiший за вас!
Я передихнув, щоб запитати про головне:
- Певно, ви, капiтане, на якихось свiтах заволодiли секретом довголiття?
- Точнiше було б сказати не "на свiтах", а "на чорнотах", - загадково зауважив капiтан Небреха, який понад усе полюбляв абсолютну точнiсть у визначеннях. - Окрiм того, не я заволодiв отим секретом, а секрет довголiття запанував над мосю скромною особою... Але скажiть, молодий чоловiче, чи не мiй зоряний колега, про якого ви оце були ласкавi згадати, напоумив вас на такi хитрi пiдступи? - запитав вiн i завершив свою думку в улюбленiй манерi капiтана Козира: - Хiк Родус, хiк сальта!
З мого боку було б безглуздо заперечувати. Ще вважатиме Небреха мене за безсоромного хвалька, який привласнюс чужi гiпотези! Адже галактичний вовк зовсiм недвозначно процитував завершувальний рядок з байки Езопа про одного хвалька, котрий запевняв, що на островi Родос вiн робив неймовiрно довжелезнi стрибки, та ще посилався на вигаданих свiдкiв. А йому сказали, що свiдки не потрiбнi i ядуче додали: "Тут Родос, тут i стрибай". Атож! Вiд зоряного бувальця несила приховати жодноу тасмницi!
- Ваша правда, - мусив визнати я. - Але й сам капiтан Козир даремно сушить голову над вашою загадковою вiковою властивiстю. Воно й справдi, коли подивитися на вас...
- Якби свого часу, - зупинив мою недолугу балаканину капiтан Небреха, я не наважився на жаский i вельми небезпечний експеримент, ви б нинi не мали честi вивчати мене, хiба що на архiвнiй фотокартцi...
Вiн на хвильку замовк, аби ввiмкнути шнур електрокавника в розетку, розклав на журнальному столику люльку, тютюн, сiрники та попiльничку, аби щомитi були напохватi, i задумливо докинув:
- Авжеж, якби свого часу я не наразив власного життя на небезпеку, я б нiколи не побачив галактику Чорних Сонць, i нинi, напевно, не я, а капiтан Козир забирав би у вас дорогоцiнний час космiчними спогадами.
Як не с, а Небреха таки вмiс iнтригувати, Самi подумайте - галактика Чорних Сонць! Бр-р! Аж мурашки по спинi бiгають, нiби ти сидиш не на березi моря, а завис у космiчному просторi в скафандрi з пробоунами завбiльшки з найдрiбнiшого мiкроба.
А капiтан Небреха хлюпнув у фiлiжанки по кавi i неквапом почав свою дивовижну розповiдь.
- Усе почалося з так званоу ентропiу, або, коли простiше сказати, систематичного збiльшення хаосу у Всесвiтi.
Коли я вперше начитався про тую ентропiю, то аж моторошно стало. З математичних формул з усiсю очевиднiстю випливало, нiби вже й пальцем кивнути небезпечно. Бо кивнути пальцем - це зробити певний рух, тобто посилити навколо себе силове поле, отже, ще в бiльший енергетичний хаос занурити всесвiтню ентропiю. I слово ж вигадали гемонське яке! Та справа не в словi, а в тому, що, мовляв, коли той хаос дiйде критичноу межi, весь Всесвiт вибухне, як цистерна з бензином, коли туди вкинути запаленого сiрника. Можете собi це уявити? Весь Всесвiт у спопеляючому вогнiу
Над тiсю ентропiсю не один вчений посивiв i висушив собi мозок. З формул недвозначно випливало, що аби врятувати наш рiдний Всесвiт вiд неминучоу погибелi, необхiдно штучно зменшити фатальне накопичення ентропiу. А як його зменшити, коли усi галактики, туманностi, сузiр'я i свiтила-одинаки щомитi випромiнюють таку силу енергiу, що уу навiть порiвняти неможливо з енергетичним потенцiалом нещасного пальця. Примусово гасити зiрки, чи що? Чи, може, виморозити усi галактики? Та поки одну зiрку заллсш, як друга вже десь народиться. Авжеж, химерна та штука ентропiя!
Але мене весь час не покидала думка, що якби з боку ентропiу справдi iснувала якась реальна загроза, Всесвiт ще мiльярди рокiв тому так бабахнув би, що й астероудiв було б не зiбрати. А планет - i поготiв. Замiсть планетних систем навколо буяючих Сонць крутилися б вогненнi колеса...
Чому ж свого часу Всесвiт не вибухнув i досi не вибухас? Висновок один: не вибухас за браком доброу конденсацiу хаосу. А куди ж тодi поринас променева енергiя? Хто висмоктус i поглинас уу критичнi надлишки? Адже просто узяти та й випаруватися вона не могла, бо це суперечило б законовi збереження енергiу.
Але навряд чи хто вiдшукав би на цi запитання пристойнi вiдповiдi, якби одного разу я не опинився в галактичнiй системi Чорних Сонць.
Не буду критися, мене пройняв мимовiльний жах, коли я вперше уздрiв чорнi сузiр'я i вугiльнi туманностi на тлi бiлого i блискучого, мов гiрський снiг, космiчного простору. Зрозумiйте мене вiрно: щойно, якiсь мiзернi секунди тому, я милувався звичною панорамою Всесвiту - веселим мереживом яскравих зiрок на традицiйно чорному оксамитовому фонi, аж раптом масш - суцiльне сяюче молоко, або, якщо змалювати точнiше, чисте, променисто-бiле полотно, нещадно прошите кимось з дробовика, зарядженого рiзнокалiберним шротом. Розмiром од головки англiйськоу шпильки до квасолини.
Було вiд чого вжахнутися - такими неймовiрними несподiванками Всесвiт ще нiколи мене не пригощав. Про всяк випадок, я припустився заспокiйливоу думки, що ото перший з навiгаторiв зiткнувся з якимсь не вiдомим науцi, феноменальним космiчним маревом. А вирiшив так тому, аби не припуститися гiршоу думки - що це в мене вiд старостi зiр зiпсувався. I в який недоречний момент - коли я мандрував у часi i просторi сам один, бо мiй вiрний штурман Азимут вже вiдвiдував школу для обдарованих дiтей. Гiрко зробилося менi. У Всесвiтi навiть така дрiбниця, як термометр, що вийшов з ладу, може стати фатальною. А що вже казати, коли розладнасться сам навiгатор?