Страница 18 из 31
8. ПЛАНЕТА, ЯКОт НЕМА
Я летiв до капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи як на крилах. Власне, це й справдi були крила. Тiльки пiдводнi. Потужний двомоторний катер з бiлими лампасами на бортах прудко рiзав кучерявi хвилi, залишаючи за собою добре випрасувану смарагдову дорiжку.
Та ось примхливим мереживом вже розсипаються на прибережних скелях прозорi хвилi. Вигулькнув з гущавини садочка верх латаноу-перелатаноу коробки. Нарештi!
Для такоу тренованоу людини, як я, пiднятися вгору стрiмкою стежкою (для зручностi вiдвiдувачiв капiтан Небреха видовбав на нiй сходинки, кiлькiсть яких дорiвнювала квадратовi дюжини), пробiгти звивисту стометрiвку чепурного садочка i одним стрибком подолати вiдстань вiд землi до веранди було справою кiлькох хвилин.
Але, як не поспiшав, все ж встиг помiтити бiля пошарпаноу часом i простором ракети капiтана новенький одномiсний вертолiт з жовтим тавром МКМ у зеленому колi. Ясно, це на черговий сеанс умовляння прибув пишномовний фахiвець з Музею космiчних мандрiв. У попереднiх нотатках я побiжно згадував про цього невтомного мисливця за сувенiрами капiтана Небрехи.
Цi сувенiри буквально спати не давали працiвникам музею. Воно й не дивно, бо поки капiтан Небреха не поступиться своуми унiкумами, здобутими у незабутнiх космiчних мандрах, колекцiу музею нiколи не будуть повними.
Я тихенько прочинив дверi вiтальнi, наперед смакуючи радiсний зойк Небрехи, та мало сам не скрикнув вiд несподiванки. Й пiвпогляду було досить, аби переконатися, що я поспiшав недаремно: капiтановi загрожувала страхiтлива i неочiкувана небезпека.
Нинi я можу з певнiстю сказати, що коли б тодi на мосму мiсцi опинився сам капiтан Небреха, вiн би з властивою йому об'сктивнiстю почав оцю розповiдь так:
- Якби того чорного дня я запiзнився бодай на хвилину, у садибi не залишилося б жодного сувенiра, i менi зараз нi про що було б вам оповiдати...
Атож!
Тiльки-но я зазирнув у кiмнату, як щасливу посмiшку на мосму обличчi заступила гнiвна гримаса. Я добре пам'ятаю цю iстотну деталь, бо саме напроти входу стояло дзеркало.
Та й хто залишивсь би байдужим, коли б побачив, як у вiтальнi метушиться розчервонiлий вiд надмiрного збудження мисливець за сувенiрами i гарячкове напихас величезну торбу безцiнними космiчними релiквiями мiжзоряного вовка?
А сам капiтан Небреха верхи сидить на драбинцi, гостра верхiвка якоу, мов пiдкорений гiрський пiк, випинасться з густоу тютюновоу хмари, i безпорадно спостерiгав це свавiлля. I, головне, капiтан навiть слова не може сказати безсоромному злодiсвi або покликати на помiч, бо з рота у нього вiялом стирчать довжелезнi цвяхи, а в лiвому кутку ще мiцно затиснута незмiнна люлька. Дим з неу валус, як з дiючого вулкана. До того ж i руки Небрехи не вiльнi, бо в однiй вiн тримас важкенький молоток, а в другiй садову лопату.
А схвильований такою рiдкiсною нагодою початкуючий злодiй, як хорт, нишпорить по всiх закутках i ще мас нахабство запитувати:
- О вельмищедрий капiтане, чи дозволите ви менi присднати до музейноу колекцiу ще оцей справжнiй зуб справжнього дракона? Здасться, ви привезли його аж iз Магеллановоу Хмари?
У вiдповiдь бравий капiтан тiльки понуро заскреготав зубами i цвяхами.
- Щиро дякую! - по-театральному вклонився Небресi музейний домушник. Я думаю, мiй любий капiтане, що ви не будете заперечувати, якщо я присднаю до колекцiу також вiдомий вам глечик з курявою Чумацького Шляху?
Капiтан аж застогнав крiзь цвяхи вiд безсилоу лютi.
- А "Цiкава арифметика" з Кiбери? Хiба можна забути про неу? Хiба ж буде повною наша колекцiя без цiсу поцупленоу у роботiв релiквiу?
Звичайно, капiтан тiльки й мiг, що з обуренням пихкати свосю прокуреною люлькою. А пiдступний експропрiатор зухвало вважав це вимушене мовчання за незаперечний знак згоди.
Та мушу визнати, що з сувенiрами вiн поводився дуже обережно. Перед тим як вкинути якусь рiч у ненажерливу пащеку торби, вiн дбайливо, наче мати дитину, сповивав уу м'якою хлорелою. Одразу було видно, що грабус не темний, неосвiчений варвар, а закоханий у свос дiло ерудит. Саме за цю благородну вiдданiсть iнтересам науки капiтан Небреха згодом вибачив йому.
Тим часом ерудований злодiй закинув натоптану торбу за плечi i чкурнув до дверей. Бачили б ви, як вiн остовпiв, коли зненацька тицьнувся носом у мою грiзну постать! Очевидно, в той трагiчний для Музею космiчних мандрiв момент я видався йому живим уособленням морального кодексу.
- Умiв красти, умiй i очима лупать! - суворо насварився я на нього пальцем i повчально докинув: - Лiпше усти хлорелу i пасту, та чужi сувенiри не красти!
Поки я сповiдав науковця, капiтан Небреха влучним ударом загнав у стiну останнього цвяха, надiйними морськими вузлами прив'язав до лопати строкату стрiчку i врочисто повiсив цей непоказний садовий iнструмент на стiну. Вiдтак спустився з надхмарних висот, кинув на свою роботу оцiнюючий критичний погляд i, вельми задоволений, весело замугикав собi пiд нiс командорський марш.
Мене оця незрозумiла примха капiтана вразила, як колись його звичка палити перед грубкою. Спiйманий на гарячому фахiвець теж роззявив рота.
Так! Якби Небреха оздобив вiтальню важким намистом якiрних ланцюгiв, зубастими щелепами тигровоу акули або хай навiть потворною мумiсю бридкого восьминога, я i бровою не повiв би. Але на виднотi почепити звичайнiсiньку лопату! Та ще серед космiчних скарбiв, яким цiни немас! I хоч би новеньку, а то бувалу в бувальцях...
- Капiтане, - з подивом запитав я, - навiщо ви повiсили таку сумнiвну прикрасу?
Капiтан Небреха неквапливо вибив на тверду, як копито, долоню попiл з люльки i лише тодi загадково вiдповiв:
- Якби наш вчений друг знав iсторiю оцiсу, як ви цiлком правильно визначили, прикраси, вiн би сьогоднi не гарячкував, а терпляче чекав бiльш слушноу нагоди...
Вiд цiсу багатообiцяючоу тиради нашого вченого друга кинуло у пекучий жар. Я побоювався, що вiд спопеляючого сорому у нього займеться волосся, i мимоволi почав шукати очима вогнегасник.
- Авжеж, - наполiг капiтан Небреха, - якби не оця лопата, наш вчений друг не грабував би нинi старого капiтана, а спостерiгав би у телескоп десяту планету Сонячноу системи.