Гаррі Поттер. Гепталогія

СЕР НІКОЛАС ДЕ МИМЗІ-ПОРПІНҐТОН

ПОМЕР 31 ЖОВТНЯ 1492 РОКУ

Гаррі вражено спостерігав, як один огрядний привид наблизився до столу, пригнувся і пройшов крізь нього, широко розкривши рота, немов ковтаючи смердючого лосрся, що там лежав.

- Ви що, відчуваєте смак, проходячи крізь їжу? - поцікавився Гаррі.

- Майже, - сумно відповів привид, відходячи.

- Ходімо звідси, бо мене нудить, - попросив Рон.

Не встигли вони повернутися, як з-під столу раптом вилетів маленький чоловічок, який завис перед ними в повітрі.

- Привіт, Півзе, - обережно вимовив Гаррі.

На відміну від решти привидів, Півз Полтерґейст не був ані блідим, ані прозорим. Він мав яскраво-помаранчевого капелюха, метелика, а його лиховісне обличчя шкірилося широкою посмішкою.

- Скуштуєте? - люб'язно запропонував він їм мисочку запліснявілих горішків.

- Ні, дякуємо, - відмовилася Герміона.

- Чув твою розповідь про бідолашну Мірту - сказав Півз, бігаючи очима. - Образила ти сердешну Мірту. - Набравши повні груди повітря, він заверещав: - АГОВ! МІРТО!

- Ой, ні, Півзе, не кажи їй нічого! Це її так засмутить! - гаряче зашепотіла Герміона. - Я не хотіла, я їй не... О, привіт, Мірто!

До них наблизився привид присадкуватої дівчини. Гаррі ще в житті не бачив понурішого обличчя, яке наполовину ховалося за її прямим волоссям і товстими перламутровими окулярами.

- Що? - похмуро перепитала вона.

- Як справи, Мірто? - нещирим радісним голосом запитала Герміона. - Приємно зустріти тебе не в туалеті.

Мірта шморгнула носом.

- Міс Ґрейнджер щойно розповідала про тебе, - підступно зашепотів Півз на вухо Мірті.

- Я просто казала... казала... яка ти нині гарна, - залопотіла Герміона, люто глянувши на Півза.

Мірта підозріло зиркнула на Герміону.

- Ти насміхаєшся з мене, - мовила вона, а з її маленьких прозорих очей стрімко потекли сріблясті сльози.

- Ні, справді, хіба я не казала щойно, яка Мірта гарна? - Герміона боляче штурхонула під ребра Гаррі й Рона.

- Еге ж.

- Казала.

- Не брешіть мені, - аж давилася сльозами Мірта, а Півз задоволено хихотів за її плечима. - Думаєте, я не знаю, що мені кажуть услід? Жирна Мірта! Бридка Мірта! Жалюгідна, плаксива, занудна Мірта!

- А ще прищава, - підказав їй на вухо Півз.

Плаксива Мірта заголосила й вилетіла з підвалу. Півз кинувся слідом, шпурляючи в неї запліснявілі горішки й горлаючи:

- Прищава! Прищава!

- О Боже! - засмутилася Герміона.

До них крізь юрбу наближався Майже-Безголо-вий Нік.

- Гарно розважаєтеся?

- Еге ж, - збрехали вони.

- Досить багато народу, - гордо заявив Майже-Безголовий Нік. - Невтішна Вдова прибула з самого Кенту. Мені вже час виголосити промову, піду, мабуть, попереджу музик.

Але тієї миті музики й самі перестали грати. Вони замовкли разом з усіма, хто був у підвалі, почувши звук мисливського ріжка й схвильовано перезираючись.

- Отакої! - скривився Майже-Безголовий Нік.

Крізь підвальну стіну забігло з десяток коней-привидів, і на кожному з них сидів безголовий вершник. Усі несамовито заплескали в долоні; Гаррі теж кілька разів плеснув, але відразу перестав, побачивши, як засмутився Нік.

Коні учвал помчали до центру танцювального майданчика й зупинилися, ставши дибки; кремезний привид на чолі кавалькади, чия бородата голова під пахвою сурмила в ріжок, спішився й підняв свою голову високо вгору, щоб мати змогу оглянути юрбу (усі засміялися), а тоді, поставивши голову на шию, рушив до Майже-Безголового Ніка.

- Ніче! - заревів він. - Як ся маєш? Голова й досі тримається?

Він голосно зареготав, поплескавши Майже-Безголового Ніка по плечу.

- Вітаю тебе, Патрику! - стримано озвався Нік.

- Живі люди! - вигукнув сер Патрик, помітивши Гаррі, Рона й Герміону. Він мовби аж підскочив з подиву, від чого його голова знову впала додолу (юрба так і зайшлася реготом).

- Дуже кумедно, - похмуро буркнув Майже-Безголовий Нік.

- Не звертайте увагу на Ніка! - заволала з підлоги голова сера Патрика. - Він досі засмучений, що ми не дозволяємо йому вступити до Товариства! Але ж послухайте, - подивіться на нього!

- Я гадаю, - втрутився поспіхом Гаррі, помітивши багатозначний погляд Ніка, - що Нік дуже... страшний і... е-е...

- Га-га-га! - заверещала голова сера Патрика. - Таж він сам, мабуть, і попросив тебе таке сказати!

- Прошу уваги, я хотів би виголосити промову! - голосно сказав Майже-Безголовий Нік, прямуючи до помосту, освітленого холодним синім світлом.

- Мої покійні добродії, пані та панове, я з превеликим сумом...

Але далі ніхто нічого не почув. Сер Патрик і решта вершників почали грати в хокей з головою, а натовп став приглядатися до гри. Майже-Безголовий Нік марно намагався привернути увагу аудиторії, але зрештою піддався, коли повз нього під голосні підбадьорливі вигуки юрби просвистіла голова сера Патрика.

Гаррі вже дуже замерз, не кажучи про голод.

- Я більше не витримаю, - промимрив Рон, клацаючи зубами, а оркестр тим часом знову заскреготів, і привиди заповнили танцмайданчик.

- Ходімо, - погодився Гаррі.

Вони позадкували до дверей, вклоняючись і посміхаючись усім, хто їх помічав, і за хвилину вже бігли переходом назад, де було повно чорних свічок.

- Може, там ще лишився пудинг, - з надією вимовив Рон, першим наближаючись до сходів у вестибюль.

І тут Гаррі почулося знову:

- ...порву, пошматую, уб'ю!

Це був той самий голос, той самий холодний, убивчий голос, який він чув у Локартовому кабінеті.

Гаррі спіткнувся й зупинився. Він ухопився за кам'яну стіну, напружуючи слух, озираючись довкола і вдивляючись у тьмяно освітлений перехід.

- Гаррі, ти що?

- Знову той голос... Замовкніть на хвильку.

- ...такий голодний... так довго!

- Слухайте! - наполіг Гаррі, і Рон з Герміоною завмерли, поглядаючи на нього.

- ...вбивати... пора вбивати!

Голос почав слабнути. Гаррі був певен, що він віддалявся кудись угору. Охоплений і страхом, і цікавістю, хлопець глянув на темну стелю: як той голос міг рухатися вгору? Може, це якась мара, якій не можуть перешкодити кам'яні стелі?

- Сюди! - гукнув він і почав бігти вгору сходами до вестибюлю. Але тут годі було сподіватися щось почути, бо з Великої зали, де бенкетували з нагоди Гелловіну, долинав гомін голосів. Гаррі помчав мармуровими сходами на другий поверх, а Рон і Герміона тупотіли слідом за ним.

- Гаррі, що ми...

- ТСС!

Гаррі прислухався. З верхнього поверху долинув далекий і дедалі слабший голос:

- Я чую запах крові! Я ЧУЮ ЗАПАХ КРОВІ!

Гаррі аж серце стиснулося.

- Воно зараз когось уб'є! - закричав він і, не зважаючи на ошелешені обличчя Рона й Герміони, помчав угору перестрибуючи по три сходинки і намагаючись почути ще щось, окрім гупання своїх кроків.

Гаррі вилетів на третій поверх, а слідом за ним засапані Рон і Герміона. Вони не зупинялися, аж доки завернули за ріг, де починався останній порожній коридор.

- Гаррі, що все це означає? - запитав Рон, витираючи з чола піт. - Я нічого не чую!

Але Герміона раптом роззявила рота, показуючи углиб коридору.

- Дивіться!

Там щось світилося на стіні. Вони поволі підійшли, мружачись у пітьмі. На стіні поміж двома вікнами були виведені літери заввишки із тридцять сантиметрів, які мерехтіли у світлі смолоскипів.

ТАЄМНУ КІМНАТУ ВІДЧИНЕНО.

СТЕРЕЖІТЬСЯ, ВОРОГИ СПАДКОЄМЦЯ!

- Що то там висить знизу? - запитав тремтячим голосом Рон.

Гаррі мало не послизнувся, коли вони підступи-ли ближче: на підлозі була велика калюжа води, рон з Герміоною підтримали його, і всі поволі підійшли до напису, не спускаючи очей з якоїсь темної тіні під ним. Раптом вони збагнули, що то, й відскочили назад, розбризкавши воду.