Гаррі Поттер. Гепталогія

- Тут поблизу є непогана кав'ярня. Ти ще не бував у мадам Падіфут? - і вона повела його бічною вуличкою до невеличкої кав'яреньки, що її Гаррі раніше й не помічав. Там було тісно й душно, а все, що тільки можна, прикрашали рюшечки й бантики. Гаррі з відразою пригадав собі кабінет Амбридж.

- Гарно, правда? - радісно спитала Чо.

- Е-е... так, - покривив душею Гаррі.

- Дивись, це все прикраси до дня Валентина! - показала Чо на золотих херувимчиків, що висіли над кожним круглим столиком, періодично посипаючи клієнтів рожевим конфетті.

- Ага...

Вони сіли за останнім вільним столиком біля заштнявілого вікна. Зовсім поруч сидів з якоюсь гарненькою білявкою капітан рейвенкловської квідичної команди Роджер Девіс. Вони трималися за руки. Гаррі стало ніяково, особливо коли він роззирнувся по кав'ярні й побачив, що всі сидять парами й тримаються за руки. А може, Чо сподівається, що й він триматиме її за руку?

- Що бажаєте, дорогенькі? - запитала мадам Падіфут, дебела жіночка із закрученим у вузол чорнявим волоссям. Вона ледве протислася до них між столиками.

- Дві кави, будь ласка, - замовила Чо.

Поки чекали на каву, Роджер Девіс та його дівчина почали цілуватися, тягнучись через цукорницю. Краще б вони такого не робили, подумав Гаррі. Відчував, що Девіс занадто високо встановив планку, і тепер Чо сподіватиметься, що Гаррі спробує його перевершити. Його обличчя запалало, він спробував відвести очі у вікно, але воно так запітнявіло, що нічого не було видно. Щоб відтягти ту мить, коли знову треба буде подивитися на Чо, Гаррі втупився у стелю, немовби оцінював якість побілки. Херувимчик, що висів над ними, негайно сипонув йому межи очі пригорщу конфетті.

Минуло ще кілька болісних хвилин, і тут Чо згадала Амбридж. Гаррі з полегкістю вхопився за цю тему, і якийсь час вони з насолодою її лаяли, але цей сюжет був так обсмоктаний під час зустрічей ДА, що його надовго не вистачило. Знову запала мовчанка. Гаррі виразно чув чмокання за сусіднім столиком і гарячково вишукував, що б то йому сказати ще.

- Е-е... слухай, а не хотіла б ти в обід піти зі мною у «Три мітли»? Я там маю зустрітися з Герміоною Ґрейнджер.

Чо здивовано підняла брови.

- Ти зустрічаєшся з Герміоною Ґрейнджер? Сьогодні?

- Так. Вона мене попросила, то я й подумав, що треба прийти. Підеш зі мною? Вона казала, що нічого, якщо й ти там будеш.

- Он як... це люб'язно з її боку.

Але Чо сказала це таким тоном, ніби анітрохи не зраділа. Навпаки, голос її став холодний і неприязний.

Ще кілька хвилин минули в мертвій тиші, а Гаррі так швидко сьорбав каву, що невдовзі мав би замовляти ще одну чашку. Поряд з ними Роджер Девіс та його дівчина мовби склеїлися губами.

Рука Чо лежала на столі біля чашечки з кавою, і Гаррі відчував незбориме бажання її потримати. «Візьми, - сказав він собі, а в його грудях завирувала суміш страху й хвилювання, - візьми її за руку». Просто дивовижно, як важко було простягти руку на якихось двадцять сантиметрів, щоб торкнутися її долоні. Значно важче, ніж блискавично упіймати в повітрі снича...

Та щойно він смикнув рукою, як Чо забрала свою руку зі столу. Вона тепер з легкою цікавістю спостерігала, як Роджер Девіс цілується з білявкою.

- До речі, він мене запрошував сюди, - тихо сказала вона. - Кілька тижнів тому. Роджер. Але я йому відмовила.

Гаррі, що схопив цукорницю, щоб якось виправдати свій несподіваний рух рукою, не міг збагнути, навіщо вона йому це каже. Якщо вона хотіла сидіти за сусіднім столиком і палко цілуватися з Роджером Девісом, то чого погодилася піти на прогулянку з ним?

Він нічого не сказав. Херувимчик сипонув на них ще жменю конфетті й воно попадало в чашечку з захололим кавовим осадом, що його збирався було допити Гаррі.

- Торік я приходила сюди з Седриком, - сказала Чо.

Минула секунда-дві, поки Гаррі усвідомив сенс її слів, і в грудях у нього похололо. Він не міг повірити, що вона вирішила говорити про Седрика саме зараз, коли довкола цілувалися пари, а над їхніми головами кружляв херувимчик.

Коли Чо заговорила знову, голос її звучав якось тонко.

- Я вже давно хотіла тебе спитати... чи Седрик... чи він... з... з... згадував про мене перед смертю?

Гаррі менш за все хотів би розмовляти на цю тему, тим паче з Чо.

- Та... ні... - ледь чутно відповів він. - Він... він не мав коли щось казати. То... чи ти... чи ти дивилася на канікулах якісь матчі з квідичу? Ти ж уболіваєш за «Тайфунів»?

Він це сказав роблено веселим і бадьорим тоном. З жахом побачив, що її очі знову наливаються слізьми, так само як після останнього перед Різдвом зібрання ДА.

- Слухай, - розпачливо нахилився він до неї, щоб ніхто їх не почув, - не згадуймо зараз про Седрика... поговорім про щось інше...

Та цього, мабуть, не варто було говорити.

- Я думала, - сказала вона, і сльози бризнули на стіл, - я думала, ти з... з... зрозумієш! Мені треба про це поговорити! Та й т-тобі теж т-треба про це поговорити! Ти ж бачив, як це сталося, п-правда?

Це був якийсь жах. Дівчина Роджера Девіса навіть відклеїлася від нього, щоб подивитися, як ридає Чо.

- Я говорив про це, - прошепотів Гаррі, - з Роном і з Герміоною, але...

- О-о, ти говорив з Герміоною Ґрейнджер! - вереснула вона. Її обличчя блищало від сліз. Ще кілька пар перестали цілуватися й подивилися на них. - Але не хочеш поговорити зі мною! М-мабуть, краще ми... р-розплатимося і ти побіжиш до своєї Герміони Ґ-ґрейнджер, як і хотів!

Гаррі отетеріло дивився, як Чо схопила мереживну хустинку й почала витирати своє мокре лице.

- Чо? - ледь чутно промовив він, воліючи, щоб Роджер знову почав цілувати свою білявку і та перестала на них витріщатися.

- Давай, біжи! - крикнула Чо, ридаючи в хустинку. - Навіщо було мене запрошувати, якщо ти запланував побачення з іншими дівчатами... зі скількома ти ще маєш зустрітися після Герміони?

- Це зовсім не так! - усміхнувся Гаррі, з полегкістю збагнувши н решті, що саме її так роздратувало, але негайно зрозумів, що його усмішка була недоречна.

Чо зірвалася на ноги. Усі в кав'ярні принишкли й спостерігали тепер тільки за ними.

- Колись побачимось, Гаррі, - драматичним тоном попрощалася вона і, гикаючи від плачу, кинулася до дверей. Рвучко їх відчинила і вибігла під зливу.

- Чо! - покликав Гаррі, але двері з мелодійним дзенькотом уже зачинилися за нею.

У кав'ярні запанувала мертва тиша. Усі дивилися на Гаррі. Він кинув на стіл ґалеона, струснув з волосся рожеве конфетті й побіг за Чо.

Надворі лило мов з відра, а її ніде не було видно. Він не міг зрозуміти, що сталося. Півгодини тому між ними все ж було добре.

- Ох ці жінки! - сердито пробурмотів він, чалапаючи дощовою вулицею з руками в кишенях. - Чого їй приспічило говорити про Седрика? Чому вона завжди починає такі розмови, після яких сльози з неї течуть, мов зі шланга?

Повернув праворуч, пробігся калюжами, і за пару хвилин уже заходив у «Три мітли». Знав, що Герміони там іще немає, але сподівався зустріти когось знайомого, щоб перебути час. Струснув головою, відкидаючи з очей мокре волосся, і роззирнувся. В кутку самотньо сидів сумний Геґрід.

- Здоров, Геґріде! - привітався Гаррі, протискаючись поміж столами й підтягуючи для себе стільця.

Геґрід аж підскочив і глянув на Гаррі так, ніби не впізнавав. Гаррі побачив на його обличчі два свіжі порізи й кілька нових синців.

- А, це ти, Гаррі, - впізнав нарешті Геґрід. - Усьо файно?

- Так, усе гаразд, - збрехав Гаррі, бо поруч з побитим і зажуреним Геґрідом він відчував, що не має чого жалітися. - А як ти?

- Я? - перепитав Геґрід. - Та всьо файно, Гаррі, дуже файно.

Він втупився у дно свого олов'яного кухля завбільшки з відро й зітхнув. Гаррі не знав, що йому сказати. Якийсь час вони так і сиділи мовчки. Тоді Геґрід зненацька озвався: - Маємо одну біду на двох, Гаррі, правда?

- Е-е... - завагався Гаррі.

- Так... я вже колись то казав... обидва чужаки, - велемудро закивав головою Геґрід. - І обидва сироти. Так... сироти.