Страница 381 из 755
Гаррі подивився на Рона.
- Ну... якщо ти хочеш, - сказав він таким тоном, ніби все це був жарт, - е-е... як там? - він звірився з листом Персі, - ...а, так... «порвати стосунки» зі мною, клянуся не впадати в шал.
- Віддай, - простяг Рон руку. - Він... - почав Рон, роздираючи листа надвоє, - найбільше... - подер його начетверо, - у світі... - клаптів стало вісім, - лайно. Рон пожбурив клапті в камін.
- Треба якось усе це закінчити, поки не настав світанок, - бадьоро сказав він Гаррі, беручись за реферат для професорки Сіністри.
Герміона якось дивно глянула на Рона.
- Ох, давайте сюди, - раптом сказала вона.
- Що? - не зрозумів Рон.
- Дайте сюди, я перегляну й виправлю.
- Ти серйозно? Ох, Герміоно, ти врятувала нам життя, - зрадів Рон. - Як тобі віддячити?...
- Можете сказати: «Обіцяємо більше ніколи не відкладати домашні завданя на потім». - І вона простягла руку по їхні реферати, не в змозі приховати втіху.
- Велике тобі мерсі, Герміоно, - втомлено сказав Гаррі, передав їй реферат і впав у крісло, тручи очі.
Минула північ, і у вітальні не було вже нікого, крім трьох друзів та Криволапика. Стояла тиша, яку порушувало тільки порипування Герміониного пера, коли вона викреслювала то тут, то там речення в їхніх рефератах, та ще шелестіння сторінок, коли вона звіряла різні факти, зазираючи в розкидані на столі довідники. Гаррі був зовсім виснажений. А ще він відчував якусь дивно-хворобливу порожнечу в грудях, пов'язану не з утомою, а з тим листом, почорнілі рештки якого дотлівали в каміні.
Він знав, що половина гоґвортських учнів вважає його дивним, навіть ненормальним. Знав, що в «Щоденному віщуні» місяцями друкувалися дошкульні натяки на його адресу. Та зовсім інакше було побачити це все на пергаменті як ось у листі від Персі, довідатися, що Персі радив Ронові порвати з ним і навіть доносити на нього професорці Амбридж. Тепер Гаррі значно чіткіше усвідомив усю серйозність свого становища. Він знав Персі ось уже чотири роки, залишався в його будинку на літні канікули, ділив з ним один намет на Кубку світу з квідичу, навіть отримав від нього торік найвищі оцінки за друге завдання Три чаклунського турніру, - і от тепер Персі вважав його неврівноваженим і навіть шаленим.
Гаррі раптом відчув хвилю тепла до свого хрещеного батька і подумав, що Сіріус, мабуть, єдиний міг зрозуміти його теперішні почуття, бо перебував у схожій ситуації. Майже всі в чаклунській громаді вважали його небезпечним убивцею і великим прихильником Волдеморта, і він мусив терпіти це ось уже чотирнадцять років...
Гаррі кліпнув очима, бо раптом побачив у каміні таке, чого там не могло бути. Воно з'явилося на мить і відразу зникло. Ні... це неможливо... йому привиділося, бо він саме думав про Сіріуса...
- Тепер усе це запиши, - сказала Герміона Ронові й підштовхнула до нього реферат, а також списаний нею аркуш, - а тоді додай висновок, який я для тебе написала.
- Герміоно, кращої за тебе людини я ще ніколи не зустрічав, - ледь чутно сказав Рон, - і якщо я буду колись з тобою неввічливий...
- ...я зрозумію, що ти знову став самим собою, - глузливо додала Герміона. - Гаррі, твій реферат нормальний, окрім оцього рядка наприкінці. Ти, мабуть, не розчув добре професорку Сіністру, бо супутник Європа вкритий льодом, а не глодом... Гаррі?
Гаррі зсунувся з крісла і став навколішки на обсмаленому й пошарпаному килимку біля каміна, втупившись у вогонь.
- Е-е... Гаррі? - невпевнено протяг Рон. - Чому ти там сидиш?
- Бо я щойно бачив у каміні голову Сіріуса, - відповів Гаррі.
Він сказав це дуже спокійно. Зрештою, він уже бачив торік Сіріусову голову саме в цьому каміні і навіть розмовляв з нею. Але, з іншого боку, він не був певний, що справді її щойно бачив... вона так швидко зникла...
- Голову Сіріуса? - перепитала Герміона. - Тобто так само, як тоді, під час Тричаклунського турніру, коли він хотів з тобою поговорити? Але зараз би він такого не робив, це дуже... Сіріусе!
Вона затамувала подих, дивлячись на вогонь. Рон випустив з рук перо. Просто серед полум'я стирчала Сіріусова голова. Довжелезне чорне волосся спадало на його усміхнене обличчя.
- Я вже було подумав, що ви підете спати до того, як усі розійдуться, - сказав він. - Щогодини тут вигулькував.
- Ти щогодини вигулькував отут, у каміні? - мало не розреготався Гаррі.
- Тільки на секунду, щоб глянути, чи не розвиднілося на обрії.
- А якби вас хтось побачив? - збентежилася Герміона.
- Здається, якась дівчинка... судячи з вигляду, першокласниця... може, й помітила мене, але не хвилюйся, - поквапливо додав Сіріус, бо Герміона затулила рукою рота, - я зник у ту ж мить, коли вона сюди глянула, тому не сумніваюся, що вона сприйняла мене за якусь химерну поліняку.
- Сіріусе, це ж такий величезний ризик... - не вгавала Герміона.
- Ти вже заговорила, як Молі, - скривився Сіріус. - Це єдина можливість відповісти на Гаррін лист і не вдаватися до шифру... адже будь-який шифр можна розшифрувати.
При згадці про листа Герміона й Рон зиркнули на Гаррі.
- Ти нам не казав, що написав Сіріусові! - докірливо вигукнула Герміона.
- Я забув, - пояснив Гаррі, і це була щира правда. Після зустрічі з Чо в соварні Гаррі забув про все на світі. - Не дивися на мене так, Герміоно. Таємної інформації звідти не зміг би вивідати ніхто. Скажи, Сіріусе.
- Так, лист був дуже добрий, - усміхнувся Сіріус. - Та нам треба поспішати, щоб ніхто не завадив... отже, твій шрам...
- А що таке?.. - почав було Рон, та Герміона не дала йому договорити.
- Розкажемо тобі пізніше. Сіріусе, просимо...
- Я знаю, що немає нічого приємного, коли він болить, але ми не думаємо, що через це треба переживати. Шрам болів і торік, правда?
- Так, і Дамблдор казав, що це буває тоді, як Волдемортом оволодівають сильні емоції, - підтвердив Гаррі, не звертаючи, як завжди, уваги на Рона й Герміону, що боязко здригнулися. - Можливо, він був просто, не знаю, дуже сердитий абощо того вечора, коли я відбував покарання.
- Він повернувся, тому шрам болітиме частіше, - сказав Сіріус.
- То ти не думаєш, що це було пов'язано з тим доторком професорки Амбридж, коли я відбував у неї покарання? - запитав Гаррі.
- Сумніваюся, - відповів Сіріус. - Я знаю, яку вона має репутацію, але впевнений, що вона не смертежерка...
- Вона така гидка, що могла б і бути, - похмуро зауважив Гаррі, а Рон з Герміоною енергійно й схвально закивали головами.
- Так, але світ не ділиться на добрих людей і на смертежерів, - гмикнув Сіріус. - Хоч я знаю, що то за мерзенна штучка... почув би ти, як про неї відгукується Ремус.
- То Люпин її знає? - швидко перепитав Гаррі, пригадуючи, як на першому уроці Амбридж згадувала про «небезпечних покручів».
- Ні, - заперечив Сіріус, - але два роки тому вона брала участь у складанні антивовкулачного законопроекту, після якого йому стало майже неможливо знайти собі роботу.
Гаррі згадав, який убогий вигляд мав останнім часом Люпин, і його неприязнь до Амбридж лише поглибилася.
- А що вона має проти вовкулак? - сердито запитала Герміона.
- Мабуть, боїться їх, - припустив Сіріус і усміхнувся, оцінивши її обурення. - Помітно, що вона терпіти не може будь-яких напівлюдських істот. Торік провела кампанію з вимогою зібрати всіх водяників і русалок, і позначити їх спеціальними ярликами. Уявіть, скільки треба витратити часу та енергії на переслідування цих істот, коли в нас вільно лазить такий гидкий хробак, як той Крічер.
Рон засміявся, а Герміона спохмурніла.
- Сіріусе! - докірливо сказала вона. - Чесно, якби ви хоч трошки краще поставилися до Крічера, я впевнена, що він би змінився. Ви, зрештою, єдиний живий член його родини, а професор Дамблдор казав...
- То як там в Амбридж уроки? - не дав їй договорити Сіріус. - Вона що, навчає вас, як убивати покручів?
- Ні, - відповів Гаррі, не звертаючи уваги на ображений вигляд Герміони, котра так і не закінчила своєї промови на захист Крічера. - Вона взагалі не дозволяє нам користуватися чарами!