Гаррі Поттер. Гепталогія

- Годі, годі! - зарозуміло урвав його Фадж. - Вибач, що не даю тобі розповісти всю цю історію, яку ти так старанно вигадував...

Дамблдор прокашлявся. Члени Чарверсуду знов замовкли.

- Правду кажучи, є свідок присутності в тому переході дементорів, - повідомив він, - окрім Дадлі Дурслі, звісно.

Фаджеве пухкеньке лице раптом обвисло, ніби з нього випустили повітря. Якусь мить він дивився на Дамблдора, а тоді, з виглядом людини, що знову відчула землю під ногами, сказав:

- На жаль, Дамблдоре, нам ніколи вислуховувати чергові побрехеньки. Я хочу скоріше все закінчити...

- Можливо, я помиляюся, - люб'язно почав Дамблдор, - але, на моє переконання, згідно з Хартією прав Чарверсуду, підсудний має право на свідків у своїй справі. Хіба не цим керується відділ дотримання магічних законів, мадам Боунз? - звернувся він до відьми у моноклі.

- Правильно, - погодилася мадам Боунз. - Цілком правильно.

- Ну чудово, чудово, - буркнув Фадж. - То де та особа?

- Я прийшов разом з нею, - відповів Дамблдор. - Вона чекає за дверима. Мені?..

- Ні... Візлі, сходи по неї, - гаркнув йому Фадж, і Персі зірвався на ноги, збіг кам'яними сходами з суддівського підвищення і промчав повз Дамблдора й Гаррі, навіть не глянувши на них.

За мить Персі повернувся у супроводі місіс Фіґ. Вона здавалася наляканою і ще божевільнішою, ніж завжди. Гаррі волів би, щоб вона не взувала своїх сукняних домашніх капців.

Дамблдор підвівся і запропонував місіс Фіґ своє крісло, а собі вичаклував ще одне.

- Ім'я і прізвище? - голосно спитав Фадж, коли місіс Фіґ знервовано сіла на краєчок сидіння.

- Арабела Дорін Фіґ, - відповіла вона тремтячим голосом.

- І хто ж ви така? - знудьговано й пихато поцікавився Фадж.

- Я мешкаю у Літл-Вінґіні, неподалік від Гаррі Поттера, пояснила місіс Фіґ.

- У нас нема інформації про те, що у Літл-Вінґіні живе ще якийсь чарівник або чаклунка, окрім самого Гаррі Поттера, - втрутилася мадам Боунз. - А ми за цим дуже ретельно стежимо, з огляду на... минулі події.

- Я сквибка, - пояснила місіс Фіґ. - Тому мене й не зареєстрували.

- Кажете, сквибка? - пильно оглянув її Фадж. - Ми це перевіримо. Залишите відомості про ваш родовід моєму помічникові Візлі. До речі, а сквиби можуть бачити дементорів? - поцікавився він, озираючись на інших членів суду.

- Авжеж, можуть! - обурилася місіс Фіґ.

Фадж знову подивився на неї, здивовано вигнувши брови. - Дуже добре, - погодився він зверхньо. - Ну і що ви нам розкажете?

- Увечері другого серпня, десь біля дев'ятої, я пішла купити котячих харчів у крамничці наприкінці провулку Гліциній, - заторохкотіла місіс Фіґ так, наче вивчила свою промову напам'ять, - і тут почула якийсь галас у переході між алеєю Магнолій і провулком Гліциній. Підійшовши до переходу, я побачила двох дементорів, що бігли...

- Бігли? - різко перепитала мадам Боунз. - Дементори не бігають, а пересуваються.

- Я це й мала на увазі, - хутко виправилася місіс Фіґ, а її зморшкуваті щоки вкрилися рожевими плямами, - пересувалися переходом до якихось двох хлопців.

- Які вони були на вигляд? - спитала мадам Боунз, примруживши око так, що краєчок монокля загубився десь між зморшками.

- Ну, один був дуже тілистий, а другий худенький...

- Та ні, - нетерпляче урвала її мадам Боунз. - Дементори... опишіть їх.

- Ага, - мовила місіс Фіґ, а рожеві плями з'явилися навіть на шиї. - Вони були великі. Великі і в плащах.

Гаррі відчув, як у грудях йому похололо. Хоч би що розповідала місіс Фіґ, для нього це звучало так, ніби вона, щонайбільше, бачила лише зображення дементора, та жоден малюнок не спроможний передати суть цих істот - те, як вони моторошно рухаються, зависаючи над землею, їхній гнилий сморід чи те, з яким жахливим хрипом вони засмоктують повітря...

У другому ряду кремезний чарівник з великими чорними вусами нахилився до своєї сусідки, кучерявої чаклунки, і щось зашепотів їй на вухо. Вона кивнула й глузливо посміхнулася.

- Великі і в плащах, - холодно повторила мадам Боунз, а Фадж зневажливо пирхнув. - Розумію. Ще щось?

- Так, - сказала місіс Фіґ. - Я їх відчула. Стало дуже холодно, а це, прошу запам'ятати, був дуже теплий літній вечір. І я відчула... ніби цілий світ позбувся радості... і ще я пригадала... таке жахіття...

Її голос затремтів і стих.

Очі мадам Боунз трохи округлилися. Гаррі побачив під її бровою червоні сліди від монокля.

- І що робили дементори? - спитала вона, і Гаррі відчув надію.

- Вони напали на хлопців, - почала говорити місіс Фіґ зміцнілим і впевненішим голосом, а з її обличчя пощезали рожеві плями. - Один хлопець упав. Другий задкував, намагаючись відігнати дементора. То був Гаррі. Перші два рази він спромігся тільки на сріблясту пару. З третьої спроби він вичаклував патронуса, котрий напав на першого Дементора, а потім за Гарріним наказом відігнав і другого від його двоюрідного брата. І... отак усе було, - затинаючись, закінчила місіс Фіґ.

Мадам Боунз мовчки втупилася у місіс Фіґ. Фадж на неї взагалі не дивився, а перебирав свої пергаменти. Нарешті він підняв очі й доволі агресивно спитав: «Оце таке ви бачили?»

- Так усе й було, - повторила місіс Фіґ.

- Чудово, - буркнув Фадж. - Можете йти.

Місіс Фіґ злякано перевела погляд з Фаджа на Дамблдора, тоді встала й почовгала до дверей. Гаррі чув, як вони гупнули і зачинилися.

- Не надто переконливе свідчення, - пихато підсумував Фадж.

- Ну, не знаю, - засумнівалася мадам Боунз. - Вона дуже точно описала все, що буває, коли нападають дементори. І я не розумію, чого б вона все це розповідала, якби їх там не було.

- Щоб дементори заблукали в маґлівському передмісті й випадково натрапили там на чарівника? - пирхнув Фадж. - Ймовірність такої події дуже мізерна. Навіть Беґмен, і той би на це не поставив...

- Не думаю, що хтось з нас повірив, ніби дементори опинилися там випадково, - безтурботно озвався Дамблдор.

Відьма, що сиділа праворуч від Фаджа, ховаючи обличчя в тіні, засовалася на місці, але решта мовчки завмерла.

- І що це має означати? - крижаним голосом поцікавився Фадж.

- А те, що їм, на мою думку, наказали туди прибути, - пояснив Дамблдор.

- Гадаю, це було б зафіксовано, якби хтось наказав парочці дементорів прогулятися по Літл-Вінґіну! - гарикнув Фадж.

- Не обов'язково, якщо тепер дементорам наказує не Міністерство магії, а хтось інший, - спокійно заперечив Дамблдор. - Я, Корнеліусе, вже ділився з тобою своїми міркуваннями з цього приводу.

- Ділився, - владно промовив Фадж, - і я, Дамблдоре, маю всі підстави вважати твої міркування звичайною нісенітницею. Дементори залишаються на своєму місці в Азкабані, виконуючи все, що ми від них вимагаємо.

- Тоді, - тихо, але дуже виразно мовив Дамблдор, - давайте поцікавимось, чому це хтось у міністерстві наказав двом дементорам з'явитися в тому переході другого серпня.

У цілковитій тиші, що запала після цих слів, відьма праворуч від Фаджа нахилилася вперед, і Гаррі вперше зміг її роздивитися.

Вона здалася йому схожою на велику бліду жабу-ропуху: присадкувата, з великим драглистим обличчям, з шиєю, не довшою, ніж у дядька Вернона, і широченним обвислим ротом. Очі в неї були великі, круглі й трохи вирячені. Навіть маленький чорний оксамитовий бантик, що стирчав на короткому кучерявому волоссі, був схожий на велику муху, котру вона от-от упіймає своїм довгим липким язиком.

- Слово надається Долорес Джейн Амбридж, першому заступникові міністра, - виголосив Фадж.

Відьма, на подив Гаррі, заговорила тремтячим і тоненьким, наче у дівчинки, голосочком, тоді як він сподівався почути жаб'яче кумкання.

- Мабуть, я вас погано зрозуміла, професоре Дамблдоре, - сказала вона з дурнуватою посмішкою, хоч її великі круглі очі залишалися холодними. - Що з мене візьмеш? Та на якусь коротку мить мені вчулося, ніби ви припустили, що Міністерство магії організувало напад на цього хлопця!