Страница 342 из 755
Ельф ніби й не бачив ні Гаррі, ні інших. Згорбившись, він поволі почвалав у дальній кут кімнати, бурмочучи собі під ніс хрипким і гортанним, мов у жаби, голосом:
- ...смердить, як стічна канава, та ще й карний злочинець, але й вона не краща, гидка стара зрадниця роду зі своїми виродками, що занечишують дім моєї хазяйки, ой, бідненька моя хазяєчка, якби ж вона знала, якби знала, яких покидьків пустили в її будинок, що б вона тоді сказала старенькому Крічерові, ой, яка ганьба, бруднокровці, вовкулаки, зрадники, злодюжки, бідний старий Крічер, що він може вдіяти...
- Здоров був, Крічере, - підкреслено голосно привітався з ним Фред, зачинивши двері.
Ельф-домовик завмер напівдорозі, перестав бурмотіти, а тоді перебільшено й дуже непереконливо скорчив здивовану міну.
- Крічер не помітив панича, - ельф озирнувся і вклонився Фредові. І не підводячи очей, виразно додав: «Малий бридкий виплодок зрадниці роду».
- Що, вибач? - урвав його Джордж. - Я щось не дочув останніх слів.
- Крічер нічого не казав, - відповів ельф, уклонившись цього разу Джорджеві й цілком виразно прошепотів: «...а це його брат-близнюк, малі огидні тварюки».
Гаррі не знав, сміятися йому чи ні. Ельф випростався, глянув на них недоброзичливо і знову забурмотів, явно переконаний, що вони його не чують.
- ...та ще й бруднокровка, стоїть тут безсоромно, ох, якби ж то знала моя хазяєчка, ой, як би вона ридала... та ще якийсь новий хлопець, Крічер не знає його імені. Що йому тут треба? Крічер не знає...
- Це Гаррі, Крічер, - підказала Герміона. - Гаррі Поттер.
Вицвілі Крічерові очі округлилися, і він забурмотів ще швидше й сердитіше.
- Бруднокровка говорить з Крічером, ніби вона моя приятелька, якби Крічерова хазяєчка побачила його в такій компанії, ох, що б вона тоді сказала...
- Не називай її бруднокровкою! - обурилися в один голос Рон і Джіні.
- Не зважайте, - прошепотіла Герміона, - він з'їхав з глузду, навіть не розуміє, що...
- Не треба себе дурити, Герміоно, він чудово все розуміє, - зміряв Крічера роздратованим поглядом Фред.
Крічер і далі бурмотів, не відводячи очей від Гаррі.
- Це правда? Це Гаррі Поттер? Крічер бачить шрам, отже, це справді той хлопець, що зупинив Темного Лорда. Крічер хотів би знати, як він це зробив...
- Ми б усі хотіли, Крічере, - урвав його Фред.
- До речі, що тобі треба? - поцікавився Джордж.
Величезні Крічерові очі метнули погляд на Джорджа.
- Крічер прибирає, - ухильно відповів він.
- Розкажеш комусь іншому, - почувся голос за Гарріною спиною.
То повернувся Сіріус; він сердито дивився на ельфа. У коридорі вже не чулося галасу. Можливо, місіс Візлі і Манданґус пішли сваритися на кухню. Побачивши Сіріуса, Крічер схилився так неприродно низько, що аж притис свого хоботоподібного носа до підлоги.
- Стань рівно, - нетерпляче звелів йому Сіріус. - То що ти тут робиш?
- Крічер прибирає, - повторив ельф. - Крічер усе життя обслуговує шляхетний рід і будинок Блеків...
- ...що з кожним днем стає дедалі блекотніший. Тут повно бруду, - скривився Сіріус.
- Хазяїн любить пожартувати, - вклонився знову Крічер і тихо додав: - Хазяїн був гидким невдячним підсвинком і розбив матері серце...
- У моєї матері не було серця, Крічере, - відрізав Сіріус. - її життя трималося тільки на злі.
Крічер знов уклонився.
- Як скажете, хазяїне, - бурмотів він обурено. - Хазяїн не достойний витирати пилюку з материних черевиків. Ох, моя бідна хазяєчка, що б вона сказала, якби побачила, що Крічер мусить йому служити, як вона його ненавиділа, як він її розчарував...
- Я тебе спитав, що ти тут робиш? - холодно урвав його Сіріус. - Ти завжди вдаєш, що прибираєш, а насправді дивишся, що б такого потягти до своєї кімнати, щоб ми не могли його викинути.
- Крічер ніколи не зрушить нічого з належного місця в хазяїновім будинку, - заперечив ельф і швидко пробелькотів, - хазяєчка ніколи б не вибачила Крічерові, якби звідси викинули гобелен, що сім століть належав родині, Крічер повинен його врятувати, Крічер не дозволить хазяїнові, зрадникам роду і виродкам знищити його...
- Я так і думав, - сказав Сіріус, зневажливо зиркнувши на протилежну стіну. - Вона й гобелен зачарувала закляттям-приклеяттям, я впевнений, але якщо я матиму змогу його позбутися, то так і зроблю. А тепер шуруй звідси, Крічере.
Крічер не посмів знехтувати прямим наказом, але погляд, який він кинув на Сіріуса, човгаючи повз нього, був сповнений глибокої ненависті, і, виходячи з кімнати, він ні на мить це припиняв буркотіти:
- ...повертається з Азкабану, щоб командувати Крічером, ой, моя біднесенька хазяєчка, що б вона сказала, якби побачила зараз будинок, у ньому мешкають покидьки, її скарби викидають, вона зреклася свого сина, а він повернувся, і кажуть, він - убивця...
- Ще трохи побуркочи, і я таки стану вбивцею! - роздратовано крикнув Сіріус, з силою зачинивши за ельфом двері.
- Сіріусе, він збожеволів, - почала виправдовувати його Герміона, - він, мабуть, не розуміє, що ми його чуємо.
- Він надто довго жив тут сам, - сказав Сіріус, - виконував божевільні накази материного портрета і розмовляв сам з собою, але він завжди був малою бридотою...
- Якби ви його відпустили, - з надією почала Герміона, - можливо...
- Його не можна відпускати: він забагато знає про Орден, - урвав її Сіріус. - До того ж, така різка зміна його вб'є. Запропонуй йому покинути будинок, і побачиш, якої він заспіває.
Сіріус перетнув кімнату і підійшов до стіни, на якій висів гобелен, що його намагався захистити Крічер. Усі подалися слідом.
Гобелен видавався неймовірно старим - вилинялий і подекуди погризений доксями. Проте золотиста нитка, якою він був розшитий, і досі яскраво виблискувала, даючи змогу помилуватися розлогим деревом роду, корені якого (наскільки міг бачити Гаррі) сягали середньовіччя? Зверху на гобелені великими літерами було виведено:
ШЛЯХЕТНИЙ І ДАВНІЙ РІД БЛЕКІВ
«Toujours pur»[1]
- Тебе тут немає! - вигукнув Гаррі, пильно вивчаючи дерево.
- Колись я був отут, - показав Сіріус на маленьку круглу дірочку, немовби залишену цигаркою. - Моя люба матуся випалила мене після того, як я втік з дому... Крічер дуже любить переповідати цю історію.
- Ти втік з дому?
- У шістнадцять років, - підтвердив Сіріус. - Не витримав.
- І куди ж ти подався? - поцікавився Гаррі.
- До твого тата, - відповів Сіріус. - Твої дідусь з бабусею дуже добре до мене поставились: прийняли, наче другого сина. Я приїжджав до твого тата на канікули, але з сімнадцяти років мав уже власне житло. Мій дядько Елферд залишив мені пристойну суму... мабуть, тому і його звідси видалили... а потім я вже сам про себе дбав. Проте мене завжди гостинно запрошували на недільні обіди до містера і місіс Поттерів.
- А... чому ти?..
- Втік? - Сіріус гірко всміхнувся й пригладив довгі розкуйовджені патли. - Бо ненавидів їх усіх: моїх батьків з їхньою манією чистокровності й переконанням, що рід Блеків мало не королівський... мого ідіотського брата, котрий у все це вірив... оце він.
Сіріус тицьнув пальцем в ім'я «Регулус Блек» біля самого підніжжя дерева. Після дати народження стояла дата смерті (років п'ятнадцять тому).
- Він був молодший, - сказав Сіріус, - однак значно кращий, нагадували мені постійно.
- Але він помер, - мовив Гаррі.
- Так, - підтвердив Сіріус. - Ідіот нещасний... прилучився до смертежерів.
- Та ти жартуєш!
- Гаррі, невже ти не бачиш по цьому будинку, до яких чаклунів належала моя родина? - роздратовано кинув Сіріус.
- А твої... твої батьки також були смертежерами?
- Ні, ні, але, повір мені, їм подобався Волдемортів задум, вони підтримували ідею очищення раси чаклунів, позбавлення її від тих, у чиїх жилах є маґлівська кров і приходу до влади чистокровних чарівників. І вони були такі не одні, багато людей до того як Волдеморт показав свою суть, вважали його думки гідними уваги... хоч потім жахнулися, побачивши, на що він здатен заради влади. Та я впевнений, що мої батьки вважали Реґулуса справжнім героєм за той його початковий вибір.
1
Завжди чистий - (французькою).