Страница 340 из 755
- Членами Ордену можуть бути лише повнолітні чарівники, - пояснив він. - Причому ті, що закінчили школу, - додав Люпин, бо Фред з Джорджем уже відкрили було роти. - Це пов'язано з небезпеками, про які ніхто з вас і гадки не має... Сіріусе, я згоден з Молі. Ми вже достатньо розповіли.
Сіріус знизав плечима, але сперечатися не став. Місіс Візлі владно махнула рукою своїм синам і Герміоні. Одне за одним вони підводилися, і Гаррі, визнавши поразку, подався за ними.
- РОЗДІЛ ШОСТИЙ -
Шляхетний і давній рід Блеків
Місіс Візлі похмуро супроводжувала їх нагору.
- Негайно лягайте спати, і жодних балачок, - звеліла вона, коли всі піднялися на другий поверх, - завтра буде багато роботи. Сподіваюся, Джіні вже спить, - звернулася вона до Герміони, - тож прошу її не будити.
- Ага, спить, якраз, - сказав Фред упівголоса, коли Герміона попрощалася з ними, і вони піднялися поверхом вище. - Якщо Джіні не чекає на Герміону, щоб та їй переповіла всю нашу розмову, то я флоберв'як...
- Роне, Гаррі, - показала місіс Візлі на двері їхньої спальні. - Лягайте спати.
- На добраніч, - попрощалися Гаррі й Рон з близнюками.
- Спіть міцненько, - підморгнув їм Фред.
Місіс Візлі затраснула за Гаррі дверима. Кімната була ще вологіша й похмуріша, ніж здалася на перший погляд. Порожня картина на стіні дихала повільно й глибоко, так, наче то спав її невидимий персонаж. Гаррі вбрався в піжаму, зняв окуляри і заліз у холодну постіль, а Рон тим часом кинув на шафу совлодощів, щоб заспокоїти Гедвіґу й Левконію, які тупцяли й тривожно шурхотіли крильми.
- Не можна випускати їх на полювання щоночі, - пояснив Рон, одягаючи свою темно-бордову піжаму. - Дамблдор не хоче, щоб над майданом кружляло забагато сов, бо це викличе підозру. А, так... я геть забув...
Він підійшов до дверей і замкнув їх на засув.
- Навіщо?
- Крічер, - пояснив Рон, вимикаючи світло. - Коли я ночував тут уперше, він припхався сюди о третій ночі. Повір, не надто приємно прокинутися й побачити, як він шастає по кімнаті. Та й узагалі... - Рон заліз у ліжко, вмостився під ковдрою, а тоді повернувся в темряві до Гаррі. Гаррі бачив його силует під місячним світлом, що просочувалося крізь брудне вікно, - то що ти думаєш?
Гаррі не мусив уточнювати, що мав на увазі Рон.
- Не так багато нам розповіли такого, про що ми й самі не здогадувалися, - відповів Гаррі, згадуючи розмову. - Тобто, по суті, нам лише сказали, що Орден намагається не давати людям приєднуватися до Вол...
Гаррі почув, як Ронові перехопило подих.
- деморта, - рішуче закінчив Гаррі. - Коли ти вже почнеш називати його на ім'я? Сіріус з Люпином називають.
Рон зігнорував зауваження.
- Твоя правда, - сказав він, - ми майже все знали завдяки видовженим вухам. Окрім, хіба...
Лясь.
- ОЙ!
- Тихо, Роне, бо зараз прибіжить мама.
- Ви явилися мені прямо на коліна!
- Бо це ж у темряві.
Гаррі бачив розмиті силуети Фреда і Джорджа, що зістрибнули з Ронового ліжка. Зарипіли пружини, і Гаррін матрац опустився на кілька сантиметрів, коли у нього в ногах умостився Джордж.
- То як, уже розкусив? - нетерпляче поцікавився Джордж.
- Ти про ту зброю, що згадував Сіріус?
- Проговорився, - задоволено уточнив Фред, сідаючи біля Рона. - Про це ми на старих «вухах» нічого не чули, правда?
- Що ж воно таке? - спитав Гаррі.
- Та що завгодно, - відповів Фред.
- Але ж нема нічого гіршого, ніж закляття «Авада Кедавра», - здивувався Рон. - Що може бути гірше за смерть?
- Можливо, те, що вбиває водночас цілу купу людей? - припустив Джордж.
- Або якийсь дуже болючий спосіб убивства? - перелякано додав Рон.
- Для цього існує закляття «Круціатус», - заперечив Гаррі, - навіщо йому ще якийсь болючий засіб?
Запала мовчанка. Гаррі знав, що всі, як і він сам, намагаються уявити, які саме жахіття могла б чинити ця зброя.
- А кому, на вашу думку, вона належить зараз? - запитав Джордж.
- Сподіваюся, комусь із наших, - нервово припустив Рон.
- Якщо так, то її, мабуть, зберігає Дамблдор, - додав Фред.
- Де? - підхопив думку Рон. - У Гоґвортсі?
- Напевно, що так! - вигукнув Джордж. - Там він ховав і Філософський камінь.
- Але зброя, мабуть, значно більша за камінь! - засумнівався Рон.
- Не обов'язково, - знизав плечима Фред.
- Так, розмір - це ще не ознака могутності, - погодився Джордж. - Погляньте на Джіні.
- Тобто? - здивувався Гаррі.
- Ти ще ніколи не потрапляв під дію її закляття «Кажанячі шмарки»?
- Цс-с! - підвівся з ліжка Фред. - Слухайте!
Вони принишкли. Сходами наближалися кроки.
- Мама, - прошепотів Джордж, миттєво пролунало гучне «лясь», і Гаррі відчув, як його ліжко позбулося зайвої ваги. За кілька секунд за дверима зарипіла підлога. Місіс Візлі прислухалася, чи вони, бува, не розмовляють.
Гедвіґа і Левконія меланхолійно ухнули. Знову рипнула підлога - то місіс Візлі пішла нагору перевіряти Фреда й Джорджа.
- Знаєш, вона нам зовсім не довіряє, - засмутився Рон. Гаррі був упевнений, що не зможе заснути після такого насиченого подіями вечора. Він гадав, що пролежить не одну годину, обмірковуючи все. Хотів знову заговорити з Роном, але місіс Візлі вже спускалася сходами, а щойно вона пішла, як він виразно почув інші кроки - хтось піднімався нагору... і взагалі, за дверима м'яко тупотіли то вгору, то вниз якісь багатоногі істоти, а Геґрід, учитель догляду за магічними істотами, промовляв: «Гаррі, які вони файні, га? Сего року ми будемо вивчати зброю...» - і Гаррі побачив, що у створінь замість голів гармати, і вони ціляться в нього... він ухилився...
І тут Гаррі усвідомив, що скрутився в клубок під ковдрою, а Джордж щось кричить на всю кімнату.
- Мама каже, щоб ви вставали, сніданок уже чекає, а потім треба йти до вітальні, там набагато більше доксь, ніж вона припускала, а ще вона знайшла під диваном гніздо з мертвими пухканцями.
За півгодини Гаррі з Роном, швиденько вдягнувшись і поснідавши, зайшли до вітальні, розташованої на другому поверсі довгої кімнати з високою стелею, оливково-зелені стіни якої були завішені брудними гобеленами. Коли чиясь нога ступала на килим, з нього здіймалася хмара пилюки, а довгі оксамитові портьєри кольору зеленого лишайнику гули, наче там роїлися невидимі бджоли. Саме біля них зібралися місіс Візлі, Герміона, Джіні, Фред і Джордж. їхні носи й роти були прикриті ганчірками, що надавало їм доволі чудного вигляду. У кожного була велика пляшка чорної рідини з розпилювачем на шийці.
- Прикрийте обличчя і беріть обприскувачі, - звеліла місіс Візлі, коли побачила Гаррі й Рона, і показала на дві пляшки з чорною рідиною, що стояли на високому тонконогому столику. - Це доксид. Я ще ніколи не бачила такої навали доксь... і що робив той ельф-домовик ці десять років...
Герміонине обличчя було закрите рушничком, але Гаррі помітив, яким докірливим поглядом вона подивилася на місіс Візлі.
- Крічер уже старенький, може, він не мав сили...
- Герміоно, ти не повіриш, який він сильний, коли йому треба, - сказав Сіріус, зайшовши до кімнати з закривавленим мішком у руках, у якому були, здається, мертві щури. - Я годував Бакбика, - відповів він на допитливий погляд Гаррі. - Він там, нагорі, у спальні моєї матері. Ну... а тепер візьмемося за письмовий стіл...
Він кинув мішок на крісло і нахилився над столом із зачиненими шухлядами, що, як помітив Гаррі, легенько тремтів.
- Молі, я майже впевнений, що це ховчик, - сказав Сіріус, зазираючи у шпарку для ключа, - але перш ніж його випускати, нехай з ним попрацює Дикозор... Знаючи мою матір, можна сподіватися й чогось значно гіршого.
- Твоя правда, Сіріусе, - погодилася місіс Візлі.
Вони розмовляли підкреслено ввічливо, тож Гаррі зрозумів, що ніхто з них не забув учорашньої сварки.