Гаррі Поттер. Гепталогія

- Не розумію, на що тобі жалітися.

- Що? - Гаррі не повірив власним вухам.

- Я особисто лише радів би нападові дементорів. Смертельна боротьба за власну душу - непогана розвага після монотонного скніння. Ти нарікаєш, але, принаймні, хоч міг гуляти, розминати ноги, битися... А я вже цілий місяць звідси ні на крок.

- Чому це? - спохмурнів Гаррі.

- Бо Міністерство магії досі на мене полює, а Червохвіст уже, мабуть, розповів Волдемортові, що я анімаг, тому я більше не можу маскуватися. Та й для Ордену Фенікса користі з мене небагато... принаймні так вважає Дамблдор.

Сіріус так сухо вимовив Дамблдорове прізвище, що Гаррі зрозумів - не він один має певні претензії до директора. Гаррі відчув приплив ніжності до хрещеного батька.

- Ти хоч знав, що діється, - сказав він підбадьорливо.

- Знав, - озвався Сіріус саркастично. - Вислуховував Снейпові звіти і терпів його дошкульні натяки на те, що він ризикує життям, а я сиджу собі тут і б'ю байдики... та ще ці розпитування про чистку...

- Про яку чистку? - не зрозумів Гаррі.

- Намагання зробити цей будинок придатним для людського перебування, - Сіріус показав рукою на похмуру кухню. - Десять років тут ніхто не мешкав, - маю на увазі, після смерті моєї любої матінки, - якщо не брати до уваги її старого ельфа-домовика, але він давно вже розгубив останні клепки... він тут жодного разу не прибирав, не вдарив пальцем об палець.

- Сіріусе, - озвався Манданґус. Він спокійно пропускав повз вуха розмову, проте з цікавістю розглядав порожній келих. - Щире срібло, друже?

- Так, - підтвердив Сіріус, з відразою роздивляючись келиха. - Чистісіньке срібло, п'ятнадцяте століття, ручна ґоблінська робота, там викарбуваний герб родини Блеків.

- Ну й шо, його можна вишкрябати, - пробурмотів собі під ніс Манданґус, поліруючи келих вилогою рукава.

- Фред... Джордж... ТА НІ, ПРОСТО ЗАНЕСІТЬ! - закричала місіс Візлі.,

Гаррі, Сіріус і Манданґус озирнулися й пірнули під стіл, фред і Джордж зачаклували величезний казан з тушкованим м'ясом, залізну баклагу з маслопивом і важку дерев'яну дошку для нарізання хліба разом з ножем, - і все це полетіло в напрямку столу. Казан проїхався по столі й зупинився на самому його краєчку, залишивши на дерев'яній поверхні довгий чорний обпалений слід. Баклага з розгону гепнулася на стіл, заляпавши все маслопивом, а ніж зірвався з дошки й застряг, зловісно вібруючи, точнісінько там, де щойно була права рука Сіріуса.

- ЗАРАДИ ВСЬОГО СВЯТОГО! - заверещала місіс Візлі. - НУ НАВІЩО... З МЕНЕ ВЖЕ ГОДІ... ТЕ, ЩО ВАМ ЗАРАЗ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ ВДАВАТИСЯ ДО ЧАРІВ, НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВИ МАЄТЕ РОЗМАХУВАТИ ЧАРІВНИМИ ПАЛИЧКАМИ ЧЕРЕЗ КОЖНУ ДРІБНИЧКУ!

- Ми просто хотіли, щоб швидше! - пояснив Фред, витягуючи зі стола ніж. - Сіріусе, вибач... ми не зумисне...

Гаррі й Сіріус розреготалися. Манданґус, що беркицьнувся зі стільця на спину, тепер з прокльонами зводився на ноги. Криволапик люто засичав і сховався під буфетом, блискаючи звідти великими жовтими очима.

- Хлопці, - почав містер Візлі, переставляючи казан з м'ясом на середину стола, - мама слушно каже: у вашому віці ви маєте бути відповідальнішими...

- Жоден з ваших братів не завдавав стільки клопоту! - лютувала на близнюків місіс Візлі, швиргонувши на стіл нову баклагу з маслопивом, від чого її вміст знову майже весь вихлюпнувся. - Білл ніколи не являвся через кожні два метри! Чарлі не зачаровував усе, що бачив! Персі...

Вона замовкла на півслові, затамувавши подих, і зі страхом поглянула на враз скам'яніле обличчя свого чоловіка.

- Будемо їсти, - швиденько запропонував Білл.

- Усе таке апетитне, Молі, - похвалив Люпин, наклав їй на тарілку тушкованого м'яса й подав через стіл.

Кілька хвилин панувала тиша, якщо не брати до уваги побрязкування столових приборів та рипіння стільців. Потім місіс Візлі звернулася до Сіріуса.

- Хотіла тобі сказати, Сіріусе, що в письмовому столі у вітальні щось постійно тарахкотить і здригається. Може, то звичайний ховчик, але хай би Аластор глянув на нього, перш ніж його випустити.

- Як хочеш, - байдуже відповів Сіріус.

- А в портьєрах повно доксь, - вела далі місіс Візлі. - Думаю, треба завтра за них узятися.

- З великим задоволенням, - погодився Сіріус. Гаррі відчув у його голосі сарказм, але не був певен, чи помітив це іще хтось.

Навпроти Гаррі Тонкс розважала Герміону й Джіні, міняючи собі носа. Щоразу вона мружила очі з тим самим страдницьким виразом, як тоді у Гарріній кімнаті, і ніс у неї ставав то довгий і гачкуватий, як у Снейпа, то робився завбільшки з грибочок, то з ніздрів раптом вилазило волосся. Очевидно, це була їхня традиційна розвага, бо невдовзі дівчата попросили Тонкс зробити їхній улюблений ніс.

- Тонкс, ану покажи свиняче рильце.

Тонкс підкорилася. Гаррі глянув на неї і йому раптом здалося, що до нього вишкірився Дадлі у жіночому тілі.

Містер Візлі, Білл і Люпин гаряче дискутували про ґоблінів.

- Поки що по них нічого не видно, - сказав Білл. - Досі не збагну, повірили вони в те, що він повернувся, чи ні. І Хоч, може, ґобліни вирішили не підтримувати жодну зі сторін. Триматися збоку.

- Я певний, що вони не перейдуть до Відомо-Кого, - похитав головою містер Візлі. - Вони також постраждали; пам'ятаєте родину ґоблінів, замордовану ним біля Нотінґема?

- Це залежатиме від того, що їм запропонують, - засумнівався Люпин. - І я кажу не про золото. Якщо їм пообіцяють привілеї, яких не давали сотні років, вони можуть спокуситися. Біллі, а що там з Раґноком, є якісь успіхи?

- Він зараз дуже сердитий на чаклунів, - відповів Білл, - досі злиться через ту Беґменову махінацію, вважає, що в міністерстві справу просто зам'яли, бо ж ґобліни так і не отримали від нього золота...

Решту Біллових слів заглушив вибух реготу. Рон, Фред, Джордж і Манданґус мало не падали зі стільців.

- ...а тоді, - аж захлинався сміхом Манданґус, по обличчю якого стікали сльози, - а тоді, ви не повірите, він мені каже, каже мені: «Данґ, а шо то за жаби, де ти їх узяв? Бо якийсь сничів син поцупив моїх!» А я кажу: «Поцупив твоїх жаб, Віллі, і шо? Ти хочеш нових?» І ви не повірите, хлопці, але те тупе ґарґуйлисько купило в мене за три ціни своїх власних жаб...

- Нам уже набридло слухати байки про твої оборудки, Манданґусе, красненько тобі дякуємо, - урвала його місіс Візлі, а Рон повалився на стіл, аж кувікаючи від реготу.

- Вибачаюся, Молі, - озвався Манданґус, витираючи очі й підморгуючи Гаррі. - Але ж той Вілл і сам їх поцупив у Ворті Гарріса, тож я нічого поганого не зробив.

- Не знаю, Манданґусе, хто тебе навчав відрізняти добро від зла, але ти, мабуть, усі ті уроки прогуляв, - холодно відповіла місіс Візлі.

Фред із Джорджем сховали обличчя за келихами з масло-пивом. На Джорджа напала гикавка. Місіс Візлі чомусь обурено зиркнула на Сіріуса, вискочила з-за столу й пішла по великий ревеневий пиріг. Гаррі озирнувся на хрещеного батька.

- Молі не любить Манданґуса, - упівголоса пояснив Сіріус. - А як він став членом Ордену? - тихенько спитав Гаррі.

- Він корисний, - пробурмотів Сіріус. - Знає всіх пройдисвітів... та це й не дивно, він сам такий. А ще він вірно служить Дамблдорові, бо той колись витяг його з халепи. Іноді вигідно мати у своїх лавах такого, як Данґ, бо він може довідатися таке, про що ми б і не знали. Але Молі вважає, що запрошувати його на вечерю - це вже занадто. Вона не може вибачити йому, що він покинув тоді свій пост.

Три порції ревеневого пирога, а тоді ще заварний крем, і джинси на Гаррі почали тріщати в поясі (а це вже було не абищо, бо ці джинси колись належали Дадлі). Коли він відклав ложку, ніхто вже не мав сили розмовляти: містер Візлі ліниво й пересичено розвалився на стільці; Тонкс позіхала від вуха до вуха, ніс у неї знову став нормальний; а Джіні, виманивши Криволапика з-під буфета, сиділа по-турецьки на підлозі й гралася, кидаючи йому корки з-під маслопива.

- Пора й спати, - позіхнула місіс Візлі.